реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Школа політичної освіти. Частина 1
Школа політичної освіти. Частина 1

Школа політичної освіти. Частина 1

Аліна Боднар, 4 курс, ВСР.
репортаж


Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Фундація регіональних ініціатив» («ФРІ») уже вкотре організовує заходи, спрямовані на освіту (читай – просвіту) української молоді. 19 квітня відбулася перша частина Школи політичної освіти, і цього дня ініціативним молодим людям розповідали про особливості функціонування місцевої влади.

Ділитися знаннями та досвідом із учасниками школи прийшло троє спікерів – Ірина Федорів, Валентин Краснопьоров та Олександр Солонтай. Нижче – найважливіші моменти кожного виступу.

Ірина Федорів
Депутат та журналістка, активістка руху "Чесно", автор десятків інфографік про роботу Київради, блогу на Українській Правді, колишній керівник інформаційно-аналітичного відділу програми «Вікна-Новини», телеканалу СТБ.


Ірина ФедорівІрина Федорів


Пані Ірина розповідала про новинний портал, ініційований та заснований двома небайдужими мешканками Коцюбинського – ріелторкою та бухгалтеркою. Сьогодні сайт kotsubynske.com.ua став справжнім незалежним інформаційним рупором всього Приірпіння, якому в буквальному сенсі неможливо закрити рота.

Ірина Федорів розповіла, як спочатку вважала місцевих активістів «чокнутими», а пізніше й сама стала однією з небайдужих людей. Сьогодні вона, до речі, зовсім покинула роботу на одному з провідних телеканалів країни – СТБ, аби присвятити свій час роботі на порталі «Чесно».

«Незалежна людина – це небезпека для системи. Вона може зупинити «круговорот гівна» в системі. Вас або поглинають, і ви – член системи, або дискредитують».

Владну верхівку пані Ірина милостиво називає «круговоротом гівна», і стверджує, що власний ЗМІ – єдиний спосіб змінювати країну. Проблема лише в тім, що коли мас-медіа, навіть місцеве, почне привертати до себе увагу, то його одразу спробують додати до такого кругообігу фекалій. Якщо опиратися – завжди намагатимуться дискредитувати, втоптати у бруд.

«Платон вважав, що у владу мають іти філософи у віці 50 років, бо це люди, які можуть думати».

До влади людині слід братися тоді, коли життя вже влаштоване – є будинок, авто, забезпечені діти. Пані Ірина стверджує, що людина може служити громаді тільки тоді, коли сама вже все має, чого хотіла досягти.

«Ми можемо витратити 6 років життя на скасування одного рішення, прийнятого за хвилину, бо у кількох людей нема 15 годин на рік для громади.

…Важливе все, що на місцях. Якщо ми не побудуємо місцеве самоврядування, то втратимо країну».

Ірина Федорів закликає бути небайдужими, адже саме ми, а точніше – кожен із нас відповідальний за те, що відбувається в країні. Легше викроїти кілька годин свого життя на те, щоби було прийнято, по-перше, правильне рішення, а по-друге – щоб воно було вчасним.

«Систему можна змінити, і показати це – справа честі. Але ж ніхто не хоче пахати».

Наостанок виступу пані Ірина вкотре запевнила слухачів Школи політичної освіти, що в Україні все може бути добре, влада може стати кращою, але для цього потрібно багато працювати усім нам.

Валентин Краснопьоров, проект «Сильна громада Донеччини»
Координатор регіональних ініціатив «Центру UA» у Донецькій області.


Валентин КраснопьоровВалентин Краснопьоров


У 2012 та 2013 роках здійснював координацію регіональної платформи руху «Чесно» на Донеччині. Громадський діяч, науковець історик та політичний аналітик. Брав участь у здійснені багатьох освітніх політичних проектів та контролі виборів до різних органів влади. Має ступінь магістра історії. Аспірант Донецького національного університету історичного факультету.


«Людину, яка нечесно живе, завжди легко зловити. Як би макака не хитрила, а попа в неї гола».

Говорячи про український політикум, Валентин Краснопьоров наголосив, що злочини кожного можновладця рано чи пізно стають відомими громаді. Наше завдання як свідомих громадян – стежити й аналізувати, а також проявляти свою активність: робити запити безпосередньо до політиків, моніторити їхню діяльність, адже більшість інформації доступна в мережі.

«Зараз досвід роботи громадських організацій із владою мінімальний».

Пан Валентин зазначив, що з початком формування громадянського суспільства з’явилася чудова можливість використовувати політиків для вирішення тих чи інших питань. Досі громадські організації з владою практично не співпрацювали, проте сьогодні відкрилися двері для справжніх змін у суспільстві. Все, що потрібно – звертатися до парламентарів та просити їх підтримки.

«Обов’язок без санкцій – це не обов’язок. У Законі «Про статус народного депутата України» немає жодної санкції за невиконання обов’язків, за те ж кнопкодавство».

Валентин Краснопьоров наголосив, що в українському законодавстві стосовно можновладців взагалі не прописана відповідальність, яка чекає на них у випадку невиконання обов’язків. Це означає, що існує безмежне поле для зловживань. Саме тому аспектові відповідальності депутата сьогодні слід приділити особливу увагу.

«Чиновник не краде тоді, коли його контролюють».

Головне серед усього, що розповів учасникам школи Валентин Краснопьоров, – знати методи контролю представників влади. Якщо ми не будемо звертати увагу на те, що роблять депутати, країна не зміниться. Тільки наша пильність, підкріплена відповідним законодавством, допоможе побудувати європейську Україну.

Олександр Солонтай
Експерт, керівник програми практичної політики в Інституті Політичної Освіти. Член партії "Сила Людей".
Має 9 років депутатського стажу на місцевому рівні в Ужгороді та на Закарпатті, брав участь у низці міжнародних проектів, проходив стажування та навчання закордоном, у тому числі в міжнародних організаціях.

На місцевому рівні – співкоординатор Закарпатського "Громадського центру".


Олександр СолонтайОлександр Солонтай


«Кожен тридцятий має відношення до управління державою, але нічого в цьому не тямить».

Олександр Солонтай добре знається на політиці, хоча політиком себе не вважає. Керівник програми практичної політики в Інституті Політичної Освіти навів вражаючу статистику: понад мільйон українців є депутатами рад різних рівнів, міністрами, їх помічниками, але всі вони не є фахівцями. І проблема не в тому, що немає такої спеціальності «Політика», бо так і в усьому світі; біда в тім, що ніхто в політиці нічого і не хоче тямити.

«Корупція має бути доступна всім. Я за відновлення справедливості. Є ті, хто краде, і кілька десятків мільйонів тих, у кого крадуть. Вони мають право знати. Кількість людей, які знають про корупційну схему і шлях її реалізації, зменшує ймовірність її реалізації».

На перший погляд твердження суперечливе. Ці слова Олександр Солонтай сказав після того, як презентував слухачам Школи політичної освіти книгу-бестселер «Як ошукати місцеву громаду. 50+1 спосіб», співавтором якої є сам. Експерт наголосив, що єдиний спосіб не допустити корупції – дати громаді знання про те, якими методами й хитрощами послуговуються можновладці. Бо, як кажуть, поінформований = озброєний.

«Все було державним. І люди були державними. Ними можна було як завгодно розпоряджатися».

У цьому, вважає Олександр Солонтай, головна відмінність між сучасною молоддю і старшим поколінням. Тому що молоде покоління інше. Воно знає ціну свободи, приватної власності, має чітке розуміння, що це – моє, і саме я маю вирішувати, що робити далі. Коли студенти вийшли на Майдан протестувати проти узурпаторської влади, старші не вірили, що з того щось вийде. Проте вийшло.

«Громадяни самі не розуміють, чого хочуть. У людей із цим реальна проблема».

Критикуючи владу, ми часто заходимо надто далеко. Нам усе погано, усе – не те. Проте, як показує досвід Олександра Солонтая, коли громаду прямо запитати, чого їй хочеться, вона найчастіше губиться. Бо українці часто не знають, що їм насправді потрібно. І це – одна з великих проблем сучасності. Адже хто не знає, куди йде, як правило приходить туди, куди не хоче.

«Одна-дві людини задають тон, і все починає змінюватися».

Пан Олександр запропонував учасникам Школи політичної освіти замислитися над тим, чому в будинку один під’їзд може бути чистим, а інший – занедбаним. Там, де чисто, завжди знайдеться людина, якій не байдуже, яка своїм прикладом покаже, як краще і як правильно. Саме за такою активною людиною й тягнеться решта. Якщо ж приклад негативний – таким же буде й життя всіх мешканців. Те ж саме правило спрацьовує всюди, у політиці – в тім числі.
Текст і фото – Аліна Боднар

Оцініть написане

Подобається
Так собі
Пиши ще
Не пиши більше на цю тему

Схожі новини
Коментарі
Додати коментар
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Останні добавлені
Крутий редактор чи котлети замість мрії
Я не пишу для того, щоб стати кимось чи щось зробити. Я просто хочу розказувати історії.
Новий Христофор Колумб
Євгенія Брага: “Завжди роби виклик самому собі”
«У мене немає мрій, у мене є довготрималі цілі», - дівчина з фотоапаратом.
Редактор ефірного промо: життя на полі бою
Віталій Ващук: «Займайтеся тим, від чого вас пре!».
Французька екзистенціалістка
Олександр Чорний: «Українським композиторам присутній бунтарський дух та ходіння «по лезу»
NK: Я люблю зморшки! Вони віддзеркалюють досвід і мудрість
Уляна Бойко: «У мене ніколи не було заготовленої моделі поведінки. Але завжди було розуміння, що я несу відповідальність за продукт і за команду»
Некомфортна зона комфорту
«Завжди хотіла пов’язати свою діяльність із словом»
Без сорому, книг та мистецтва: сповідь сучасного програміста
Мрії в дії: байдарки замість географії
Статус: у вічному пошуку
Наталія Ємеліна: “Секрет кар'єри: чесно, багато, якісно працювати і знати собі ціну”
Якщо ти молода, амбітна і православна
Роман Кравець: "Бути журналістом – це певною мірою благодійність"
Олексій Мандзій: "Колись казали, що в нас дві булави - три гетьмани, а тепер кажуть: "Дві теми - три експерта"
НОВИНИ - ЦЕ РЕЖИМ НОН-СТОП
Важливо шукати людей, які продукують сенси
Про журналістську професію Надії Петруньок - парламентського журналіста телеканалу NewsOne.
ЄВГЕНІЯ ДАВИДЕНКО: ЖУРНАЛІСТИКА - ЦЕ ПРОФЕСІЯ, ЯКА ВІДКРИВАЄ МОЖЛИВІСТЬ ПРИМІРЯТИ НА СОБІ ЧИ НЕ ВСІ ПРОФЕСІЇ!
Треба інтерв`ю - "люди самі знаходяться"
Презентації вибіркових дисциплін
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
У Києві нагородили лауреатів премії імені В’ячеслава Чорновола
"САПФО" №6, 2016 (8 сторінок А3)
Українці переживають, але ще не все втрачено
Керуй, якщо зможеш
"САПФО" №5, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №6, 2016 (8 сторінок А3)
«Давай виключим світло і будем мовчати»
Дідусь Ленін пішов на пенсію
«Joy Fest»: відкритий доступ до мистецтва
«Иерусалим» теперь в Киеве
Не одні у каное.
«Звездный город» 2.0
Творчість серед кам’яних джунглів
Шалені й молоді
"Art і Шо тут проісходіт" №5, 2016 (12 сторінок А3)
The Washington Post – карати (,) не можна (,) помилувати
"Art і Шо тут проісходіт" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"САПФО" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №3, 2016 (8 сторінок А3)
Best тому що KNU fest
"САПФО" №2, 2016 (16 сторінок А3)
Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.
«Дорога до Інституту. Думки про все і ні про що»
(044) 481-45-61