реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Соломiя Вiтвiтська : треба займатися тим, що приносить задоволення, i тодi все вийде
Соломiя Вiтвiтська : треба займатися тим, що приносить задоволення, i тодi все вийде

Соломiя Вiтвiтська : треба займатися тим, що приносить задоволення, i тодi все вийде

Анна Яренко, РЗГ, 4 курс.
Соломія Вітвіцька – ведуча ТСН, куратор проекту “Переможці” – соціального мультимедійного проекту, який вже другий рік хвилює серця людей і розповідає вражаючі історії про мужність і силу духу героїв і ветеранів АТО та паралімпійських чемпіонів.

Розкажіть про вступ в університет. Ви робили вибір самостійно чи на нього вплинули батьки, вчителі?
Пам’ятаю, якось у старшій школі викладачка української мови та літератури сказала, що я буду журналісткою. Тоді в мене з журналістикою була дивна асоціація: такий маленький, товстенький, лисенький дядечко з вусами і з валізкою, який працює в районній газеті. Тож узагалі не було бажання взяти до уваги пропозицію вчительки. Коли вже довелось вибирати , я все-таки пішла до 11-го класу, і вже тоді вибрала журналістику і Львівський університет.

Чи мали ви якісь очікування перед вступом в університет? Як узагалі уявляли студентські будні?
Я була львів’янкою з незаможної родини і не мала змоги поїхати навчатися до Києва. Звісно, було шкода, що я не відчула того вільного студентського життя, як приїжджі студенти, котрі жили в гуртожитках чи на квартирах.

Маєте яскраві спогади зі студентських років, цікаві історії? Як ви проводили дозвілля? Брали участь у громадській діяльності університету, самоврядуванні?
Було дуже багато цікавого. Геть усе перерахувати неможливо. Ми завжди мали цікаві практики. Пам’ятаю, коли закінчувала перший курс, треба було самій домовилися про практику, а я дуже хотіла поїхати в Київ – намагалася одразу зайнятися журналістикою.

Практика завжди була насиченою. Я брала багато інтерв’ю, домовлялася про зустрічі з найвідомішими виконавцями. Був тоді ще молодий і нікому не відомий Святослав Вакарчук, Олег Скрипка – нинішні зірки й люди, які збирають стадіони.

Студентські роки – період, коли людина формується, шукає те, чого хоче, і зазвичай знаходить. Чи вплинув університет на вас як на журналіста?
Мені здається, все, що відбувається у житті, і особливо те, що триває довго, – зокрема, навчання в університеті, – так чи інакше впливає на особистість. У мої часи саме практика давала дуже багато. Я знаю, що викладачі допомагали з цими практиками. Нині система в принципі змінилась, я – з останніх спеціалістів на факультеті журналістики. Мені хотілося більше зустрічей з цікавими людьми, більше практичних та конкретних речей.

Коли ви вже завершували навчання, чи мали плани на майбутнє? Ви бачили себе телеведучою, репортером чи журналістом у редакції?
В принципі, у мене ніколи не було планів бути ведучою. Мені просто подобалась журналістика. Я вже під час навчання працювала на НТА, Незалежній телеагенції у Львові. Мені завжди подобалося знімати: короткі репортажі, які зразу йшли в ефір, або більш розгорнуті матеріали.

Розкажіть, будь ласка, про свій проект “Переможці”. Що вас надихнуло його започаткувати і що надихає щодня?
З початком війни після Майдану – ще через те, що в мене брат – військовий, тобто це така особиста історія, – я була волонтером. Їздила на фронт підтримувати бойовий дух із друзями-артистами, ми передавали допомогу, збирали гроші тощо.

Потім я часто відвідувала поранених у шпиталі, приносила домашню їжу, речі, необхідне хлопцям часто передавали люди з усієї України та з-за кордону. Одного разу привезла кілька коробок блютузів, бо вони дають змогу розмовляти по телефону без допомоги рук. Саме в той вечір познайомилася з Юрком Весельським і навіть не одразу зрозуміла, що він поранений і що під джинсами в нього протез. Повертаючись додому з волонтеркою Анею Гвоздяр, міркувала про те, що в нашому суспільстві, на жаль, не знають, як ставитися до людей з інвалідністю, не стараються допомогти в їхніх потребах. Тоді ж і виникла ідея сфотографувати Юрка. Він був такий молодий, красивий, усміхнений, повний енергії! Хотілося, щоб його – непересічну людину, героя, нашого захисника — побачили всі саме таким, як він є, без упередження. Коли згодом ми спілкувалися з командою ТСН, шеф-редактор Сергій Попов дав згоду на створення такого проекту. Тоді ж я подзвонила Іванні Слабошпицькій, головній редакторці журналу Viva!, і з’ясувалося, що вони теж думали про схожий проект. Разом ми звернулися до фотографа Олександра Мордерера і арт-директора Тетяни Рубльової. Ці творчі люди захопилися нашими героями і створили серію неповторних образів. У лютому 2016 року ми, щоб привернути увагу до людей з інвалідністю, організували першу фотовиставку, яка мала, як на мене, просто шалений успіх. Вдалося об’єднати для цієї доброї справи багатьох спонсорів, волонтерів, благодійні організації з різних областей України. Започатковуючи проект, ми й не сподівалися, що відгукнеться так багато людей і що він досягне таких масштабів. Нашими партнерами стали підприємець Андрій Мацола, з ініціативи якого в Києві запрацював Центр практичної допомоги захисникам України AXIOS (група професійних психологів, юристів, які безкоштовно надають свої послуги); випускник Гарвардського університету Роман Торговицький та створений ним благодійний фонд «Серце воїна»; Клініка пластичної хірургії Доктора Валіхновського; туристична компанія «Феєрія» (директор Ігор Захаренко 2016 року подарував 200 путівок Переможцям, їхнім сім’ям та іншим ветеранам АТО); Міністерство закордонних справ України; Національний комітет спорту інвалідів України; організатор масових бігових подій в Україні Run Ukraine; організатори візиту Ніка Вуйчича в Україну, агенція Key Strategy, дизайнер Андре Тан; звичайно, журнал Viva! Переможці. Наш проект — це вражаючі фото, відеоарт з неймовірними кадрами зі знімального майданчика, цикл сюжетів новин ТСН та спецвипуски журналу Viva! (2016 і 2017 р.р.) українською та англійською мовами, які розповідають дивовижні історії життя учасників проекту.

Презентації проекту відбулися в Торонто, Брюсселі, Лурді, Ризі. А у травні в Римі, в самому Ватикані, на Генеральній аудієнції Папи Римського українські паломники – військовослужбовці та військові капелани – презентували світлини проекту «Переможці», тримаючи їх у руках. На великому екрані на Площі Святого Петра транслятори показували ці кадри, і їх могли бачити тисячі вiрян.

Саме завдяки медіа-ресурсу, нашим ведучим, партнерам можемо взагалі змінювати упереджене ставлення, ламати стереотипи, боротися з цією ситуацією. Мені здається, що телебачення і зокрема журналістика якраз і мають брати це на себе.

От і мене учасники проекту «Переможці» надихають не здаватися, а завжди підніматися і рухатися вперед.

Що б ви порадили молодим людям, які вже обрали журналістський фах або планують його обрати?
Щодо студентів, то я вважаю, що треба багато працювати. Часто я чую запитання: “Як стати телеведучою?». Треба зрозуміти, яка у вас мета. Якщо це «щоб показували по телевізору», то, напевно, це занадто примітивно і просто.

Коли я була тележурналісткою, мені справді подобалося щодня спілкуватися з різними людьми, щодня бувати в різних ситуаціях, на різних подіях, від дуже трагічних до дуже веселих і феєричних. Це багато подорожей, багато відряджень.

Тому важко планувати щось, важко структурувати своє життя, якщо, звісно, ти працюєш на повну і цілком віддаєшся справі. Але коли в тебе горять очі, завжди все вийде, і головне – справді робити те, що тобі подобається.

Чи можете ви вивести формулу успіху? Чи її просто не існує, а треба робити те, що любиш?
Треба займатись тим, що тебе турбує і що тобі не байдуже: якщо цікавить піар, то займайся піаром, якщо тобі цікаво робити новини, роби новини, якщо тобі хочеться аналізу, довгих форм, роботи над аналітичними матеріалами, якщо хочеш копати глибоко, то роби це. Я маю на увазі студентів факультету журналістики.
Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Вибіркові дисципліни 2019
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61