«Joy Fest»: відкритий доступ до мистецтва

Інна Кобець, 2 курс.

Рубрика: мистецтво

Пошук нових форм здійснення театральної діяльності в Україні.

Театр - без сцени, масштабного простору, антракту, буфету, велюрових стільчиків та дам на високих підборах, справжня художня єдність, гармонія всіх елементів та бездоганна акторська гра об’єднала навколо себе професійних театральних, мистецьких гуру та простих цінителів прекрасного. Унікальний простір «Joy Fest» розпочав свій четвертий бенефіс на сцені готелю «Хрещатик». Поєднання не типового театрального простору та акторського дійства – не метод заробітку грошей, а безкоштовна можливість для всього малозабезпеченого населення країни подивитися на дійства під девізом «Знайти мистецтво в собі!»

Фестиваль розпочався не за поданим регламентом. Все дійство було перенесене на пів години пізніше запланованої, тому о 2 годині дня робочі ще активно тягали з місця на місце драбину, переміщали банер, доставляли стільчики. Приємно, що можна було зняти з себе мокре пальто чи куртку, віддати її в гардероб і відчути себе хоч трошки офіційно без верхнього одягу і в той же час комфортно за рахунок ввімкненої опалювальної системи про яку готель встигнув попіклуватися заздалегідь. Вишуканості фестивалю додав саме інтер’єр готелю «Хрещатик»: велика кількість скла та дзеркал, сяючих величезних люстер та лампочок, безліч килимів, неначе в дорогому американському фільмі трохи спантеличувало. Адже в такій по-справжньому багатій сфері хотілося бути в вечірній сукні та з бокалом шампанського. Основне дійство відбувалося в холі, де віддзеркалювалювалося світло від ламп накалювання, примножувалося в десятки разів та допомагало абстрагуватися від сірого неба за вікном.

Типової театральної сцени там не було, а лише частина гранітної підлоги, відмежованої від глядацької зони, а задня стінка була повністю чорною. Для глядачів були відведені ряди зі звичайних офісних коричневих стільців.

Журнал «Joy», інтернет портал «Фраза.юа», медіа група «Голос юа», театр «Маскам Рад» представляли та спонсорували «Joy Fest». До речі фестиваль не проходив за типовою схемою, він ніс у собі певні змагання та конкурсну програму за, якою слідкувало «вельми шановне, поважне журі» за красномовними словами ведучої: В. Богатирьов - професор Вінницького гуманітарного університету, В. Гніда - режисер, сценарист відомої КВК команди « Дрім - Тім», А. Есмузі - актор, член асоціації діячів естрадно-мистецької України. Чоловік на передньому стільчику встиг декілька разі поправити свою чорну гриву, хтось запостив фото до соціальних мереж доки все таки дуже «цікава» промова закінчилася.

Нарешті світло згасло, балачки припинилися і на уявній сцені постала театральна трупа « Мельпомена» з Рівного в ролі головних дійових осіб « Ведмедя» А. П. Чехова. Три ключові особи доволі вибиваються з типової уяви про велику кількість акторів переднього, другого плану, балету в театрі. Але всі 40 хвилин увага глядачів повність зосереджувалася на героях, не розсіювалася і легко допомагала зрозуміти суть та розвиток дії п’єси. 19 століття: бездоганна страдниця з тоненькими ручками та білим овалом - Олена Іванівна, вальяжний вусатий буржуа, якому, як звичайно, «голодно» без грошей – Григорій Смирнов та простий, мовчазний слуга. Конфлікт зав’язується навколо грошей та кохання, але, як не дивно в цьому варіанті гроші дарують кохання героям. Не знаючи самого твору Чехова та не будучи театральним критиком важко по-справжньому оцінити виставу. На перший погляд все було досить непогано. В лівій частині залу сиділи дівчата, я зразу зрозуміла, що вони не театрали, а прості відвідувачі, студентки НАУ та КНЕУ «Спектакль - чудовий, гра акторів - не перевершена», перемовлялись вони. Поряд мене сидів юнак з режисерського факультету, який досить цікаво коментував та рецензував сам спектакль. Дискусія була яскравою: «Актор- виносив само собі реквізит на сцену та ще й з вусами, що не відповідають тій епосі. Акторка та актор забували слова, можливо дуже нервували. Наявний один режисерський прийом, щоб показати пристрасть - використовували танець. Та і що до перекладу, таку класику неможна перекладати на українську мову, адже втрачається колорит та авторське письмо самого А. П. Чехова»,- емоційно та дуже жестикулятивно коментував Андрій.

Все ж незважаючи на всі «не», що прозвучали, одноголосно найкращою була кульмінаційна частина п’єси. Органічна поведінка жінки, що в душі жадає потрапити в обійми чоловіка, але не хоче робити перший крок, захопила зал. Олена Іванівна так органічно та пристрасно відсилала куди подалі Григорія Смирнова, але в той же момент так ніжно кликала його назад. В цій ситуації, як завжди чоловік був у безслівній комі та неоднозначній реакції на яку хотілось лише сказати «Не любить женщин - преступление, а любить- наказание!»

Зал аплодував стоячи, акторам дарували квіти в холі сканували «Браво», ось тут відчувся справжній дух театру. Дія завершилася і усмішка з обличчя не зникала, незважаючи на занадто підвищену вологість на дворі. Забравши верхній одяг я ще раз, так би мовити «на прощання», поглянула в хол, зробила декілька фото і зрозуміла, що такі фестивалі треба обов’язково відвідувати та долучатися.

«Joy Fest»: відкритий доступ до мистецтва

Оцініть написане та прокоментуйте: