Навчи мене знайти улюблену справу
(якщо зможеш)
Мала актова зала Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка хвилеподібно заповнюється студентами різних курсів. Сонні і ще трохи перелякані першокурсники, котрі не встигли дослідити як годиться університетську кухню, втомлені і заклопотані “журналісти” четвертого курсу, рівень кофеїну в крові яких зашкалює напередодні передзахисту бакалаврських робіт. Їх усіх запросили на майстер-клас “Знайди улюблену справу”. Власне, хвилин за 20 до майстер-класу.
Молода і хвацька жіночка Анна, як пізніше виявилося, — піар-агент організації, представник якої проводив лекцію, заохочувала студентів як могла. В актовій залі вона наполегливо просить сісти ближче розпорошені купки студентів. Тим часом чи не перший по-справжньому весняний березневий день ховається в куточку вікна у стелі.
Олександр Бєлоконь — “підприємець із 15 років, який працював “на дядю” менше 3 місяців” — запитує в студентів: “Ви знаєте, чим хочете займатися через 10 років?”. У відповідь — одна сміливо піднята рука. Спікер намагається виглядати впевнено і починає бесіду з аудиторією запанібрата, акцентує увагу на своєму молодому віці: мовляв, дивіться, я з вами на одній хвилі!
“Сьогодні ми поговоримо про те, як і чому так конче необхідно знайти свою улюблену справу в житті”, — говорить він. Студенти кліпають очима синхронно з оновленням сторінок соцмереж на своїх гаджетах. Тим часом дівчина в синіх окулярах із заднього ряду відгукується з тінню сарказму: “Саме час шукати улюблену справу нам, без 5 хвилин бакалаврам”. Аудиторія ліниво усміхається, а дівчина продовжує: “Ні-ні, не подумайте, я серйозно”.
Олександр, засновник Академії підприємця в Одесі, вирішує трохи розповісти про себе. Його обличчя зливається з сірим піджаком. “У 15 років заробляв у 10 разів більше, ніж мої вчителі в школі”, “Мені просто подобалися комп'ютери”, “Після школи переключився на сімейний бізнес, пов'язаний з автозапчастинами, проте довго не витримав”, “Я зібрав команду із юних студентів і навчив їх заробляти”. Від загального до конкретного лектор переходити не квапиться і попереджує скептицизм аудиторії: мовляв, знаємо вас, вибагливу публіку КНУ. “Я не дам вам пігулку, проте поділюся корисною інформацією”, — наголошує кілька разів мовець.
Як кожний коуч, котрий поважає себе, Олександр задіює дошку і малює на ній Дерево розвитку. “Знання — це лише 10% успіху, головне — мислення і оточення. Ви маєте змінити ваше мислення”. Деяким присутнім у залі сподобалася ця теза (що таке збіса знання?), проте більшість із тих, хто дослухається до бесіди, подивовується. “От так просто, встати з ранку, почистити зуби і “перезавантажити” світогляд, — хоч завтра!” — говорить першокурсник із піжонським чубом своєму товаришу “по гальорці”.
Підприємець раптом заявляє, що кожен із нас унікальний і може повторити успіх Стіва Джобса, адже ніякої геніальності не існує. Дивна суміш неточних і банальних цитат із добірки “Короткий зміст ТОП-10 книг із саморозвитку та бізнес-ефективності” триває й надалі. Інколи її перериває колл ту екшн “Зайдіть на наш сайт і завантажте нашу книгу”.
Магістрові фізики і стартаперу Олександрові Бєлоконю далеко до Цицерона і Квінтіліана. Він і сам це не заперечує і намагається переконати студентів-медійників, що головне — “енергія і блиск в очах”, а красномовність у переговорах із потенційними інвесторами (правда, не уточнює — у що) далеко не гарантує успіх. Дійсно, варто вірити, що гарна ідея завжди знайде відгук, проте скільки ідей в нашому стрімкому світі потрапляють на креативний смітник, так і не отримавши шансу на реалізацію? Цілком ймовірно, що поки запрошений лектор з Академії підприємця в Інституті журналістики вчить студентів продавати без володіння ораторським мистецтвом, за 3 кілометри від будівлі на Мельникова арт-директор провідної рекламної агенції презентує нову маркетингову стратегію клієнтові, використовуючи 4 проектори і вражаючи відшліфованою промовою.
У залі раз по раз лунає слово “продавати”. Здається, ще трохи і лектор випалить купу загрозливих слів: точки зросту вашого бізнесу, воронки продажів. Легко знайти гроші для свого проекту Олександр пропонує без бізнес-плану: буцімто такий план слугує лише для того, “щоб засвідчити, що ви можете його скласти в принципі”. Контроверсійні поради з вуст лектора все сильніше віддають популізмом. “Перша моя порада — не слухати нічиїх порад”: що ж, чи не найбільш виважена і твереза думка за увесь “майстер-клас”.
Проте недаремно все-таки на парах майбутнім журналістам намагаються прищепити критичне мислення. А вчитися в українському виші і не бути здатним критично сприймати інформацію — це ж так можна і глузд втратити. У дискусію вступає дівчина у синіх окулярах після тези про те, що “не слід відокремлювати роботу і відпочинок”. Працювати над проектами, не розмежовуючи активну фазу роботи і перепочинок, а як же обмежені можливості людського організму? Чи просто постійно думати про свою справу, навіть намагаючись відволіктися? Що ж, здається, лектор і сам не може до ладу пояснити, як трактувати його слова. І знову Олександр вдається до свого, судячи з усього, типового прийому: спочатку щось стверджувати, потім казати майже протилежне, після цього спритно знімати з себе відповідальність за сказане: адже кожен розуміє, як йому заманеться.
Конкретних кейсів та історій успіху аудиторії дочекатися так і не вдається. Тож ланцюжками тягнуться студенти до нагрітих весняним сонцем лавочок біля корпусу; так-так, до легендарних лавок, майже таких само легендарних, як диванчики у холі Інституту журналістики.
Тим часом в останні хвилини до перерви коуч відчайдушно, проте дещо зневірливо експлуатує дух стартаперства, який користується соціальним попитом в Україні.
Що ж, Остап Бендер був би розчарований, пане одесите із Академії підприємництва. Свій сайт, книгу і курси ви студентам Інституту журналістики не продали.
Схожі новини