світ врятує Людина

Світлана Привалова

Смерть – це не страшно.

я

Я ходила, певно, до третього класу, коли у нас вбили знайомого мені (хоча і здалеку) Сашка. Йому тоді був 21 рік. Вбили хлопця дядьки за пляшкою. Відтягнули у льох і хотіли спалити. Це були не німці чи москалі. Це були знайомі мені з дитинства сусіди.

День, коли ми повернулись зі школи, кинули портфелі, і пішли проводжати Сашка востаннє я теж пам’ятаю добре. Несли віночки виключно школярі. Обличчя його моя пам'ять зберігає чітко, хоча світлини на могилі у вигляді портрету так і не з’явилось до сих пір.

вона

із творчості Сергія Жадана
…
А смерть чекає на вулиці, знає де ми стоїмо,
вичікує, не поспішає, коментує святе письмо,
коментує безрадісно апостольські теплі послання,
їй здається, що в діях апостолів надто багато вагання,
а в нашій вірі, здається їй, замало тепла.
На вашу любов, - говорить, - не вистачає зла.

Стоять із псалтирями в руках старійшини й мудреці,
за ними полковники з шрамами на лиці,
писарі, джури, гармаші, піхотинці,
стають до гурту, але опиняються наодинці,
запеклі прапороносці, поважні бійці,
стоять чекають при вівтарі, мов на трамвайній зупинці.
……

вони

У Карамазова було три сини. Один з них, Олексій, послушник старця Зосими «ранній людинолюбець».

Йому брат Іван провокаційно розповідає історію про одного генерала:

«И вот дворовый мальчик, маленький мальчик, всего восьми лет, пустил как-то играя камнем и зашиб ногу любимой генеральской гончей. "Почему собака моя любимая охромела?" Докладывают ему, что вот дескать этот самый мальчик камнем в нее пустил и ногу ей зашиб. "А, это ты, - оглядел его генерал, - взять его!" Взяли его, взяли у матери, всю ночь просидел в кутузке, на утро чем свет выезжает генерал во всем параде на охоту, сел на коня, кругом его приживальщики, собаки, псари, ловчие, все на конях. Вокруг собрана дворня для назидания, а впереди всех мать виновного мальчика. Выводят мальчика из кутузки. Мрачный, холодный, туманный осенний день, знатный для охоты. Мальчика генерал велит раздеть, ребеночка раздевают всего донага, он дрожит, обезумел от страха, не смеет пикнуть... "Гони его!" командует генерал, "беги, беги!" кричат ему псари, мальчик бежит... "Ату его!" вопит генерал и бросает на него всю стаю борзых собак. Затравил в глазах матери, и псы растерзали ребенка в клочки!.. Генерала, кажется, в опеку взяли. Ну... что же его? Расстрелять? Для удовлетворения нравственного чувства расстрелять? Говори, Алешка!

- Расстрелять! - тихо проговорил Алеша, с бледною, перекосившеюся какою-то улыбкой подняв взор на брата».

І от: смерть це не страшно. страшно, коли «людина» зникає в «людині». У той момент закінчується Бог.

А світ врятує Людина!

Нью-Йорк (США), 11 вересня 2001 року – понад 2500 тисячі загиблих.

Беслан (РФ), 1 вересня 2004 року – понад 300 загиблих.

Острів Утойя (Норвегія), липень 2011 року – Андерс Берінг Брейвік розстріляв 68 осіб у молодіжному таборі на острові Утойя.

Іловайськ (Україна), серпень 2014 року – офіційні дані подають понад 360 загиблих.

Волноваха (Україна), 13 січня 2015 року – 13 розстріляних у рейсовому автобусі.

Париж (Франція), 13 листопада 2015 року – 132 загиблих.