НАЗДОГНАЛИ (?). МОЛОДІСТЬ-45. ЗАКРИТТЯ.

«Ви навіть собі не уявляєте яке це відчуття: знати, хто переміг і стримувати себе, щоб не закричати!» - розпочинає 31 жовтня урочисту частину церемонії закриття 45-го Міжнародного кінофестивалю «Молодість» у театрі ім. Івана Франка ведуча Яніна Соколова. Хоча, ні, це вже продовжує. Нумо відмотаємо плівку трохи назад.

16:45 – волонтери займають свої позиції на трьох входах. Їх основне завдання: пропускати гостей на червону доріжку або пропонувати «зручніший» боковий вхід для тих, хто не дотримав дрес-код.

17:00 - Creative Black Tiе, чи має сенс така офіціозність на кіноподії? За навушниками для перекладу підходять двоє молодиків: перший, одягнений в чорний смокінг, білу сорочку з коміром апаш (не для краватки) та другий – блакитні джинси, звичайна сорочка з розстібнутими верхніми ґудзиками, волосся сторчма та сірий вільно-накинутий піджак; перший тримає отримані навушники в руках, другий одразу вдягає на шию.

До 18-ої години всі тільки цим і займаються, що розглядають одне одного, вітаються, ручкаються, хтось навіть обіймається. Атмосфера абсолютно різнобарвна: ось Віктор Андрієнко у звичній йому манері голосно жартує та по-дружньому плескає знайомого по плечу, а в іншій частині холу поважно кружляють туди-сюди пишно вбрані панянки з келихами шампанського в руках.

Три дзвінки. Публіка вмощується на свої місця. Плечі відчувають прохолоду – не багато тут людей у відкритих сукнях. Залу наповнює спочатку шурхіт та шепіт, за кілька секунд – абсолютна тиша, заграло фортепіано. Композиція «Знамення», виконавець – Євген Хмара.
На відміну від церемонії відкриття, на сцені встановлено прямокутний екран. А от ведучі незмінні: Євген Ніщук та Яніна Соколова.

Уся церемонія нагородження виглядає як погано відрепетируваний шкільний останній дзвоник: нагород багато (спонсорські нагороди (Film.ua), особливі нагороди (екуменічне журі SIGNIS та Interfilm), спеціальні відзнаки в кожній номінації, конкурсні програми («Сонячний зайчик», студентські стрічки, короткий метр, національна програма, міжнародна програма, «Молодість – дітям»), приз глядацьких симпатій і тощотощотощо), а часу мало.

Все змазано, неузгоджено, похапцем і наче випадково.

Перша номінація – «Молодість – дітям». Ведучі оголошують журі. На сцені встановлено 4 мікрофони. «Штовханина» біля мікрофонів, невчасні репліки ведучих під час транслювання роликів, плутанина з тим хто кому дарує квіти і нащо конкретна людина на сцені – ось як виглядає нагородження кращих. Чи встигають люди, що своєю роботою так довго йшли до цього, що так переживали і чекали моменту визнання, в такій метушні відчути бодай краплю ейфорії, радості та захоплення – навряд. Може все рятують оплески? Теж ні. Адже глядачі плескають чи не після кожної репліки ведучих.

Євген Ніщук:
- Еее, очевидно ми попросимо оплески на адресу всіх тих, хто...

І так щоразу. Чи то так він заповнює паузи, чи то не знає, що його ще сказати. Але маємо, що маємо.

Звісно, не саме лише нагородження чекає на глядачів. Все-таки така подія!

Окрім Євгена Хмари, частиною програми стає виступ поетеси із Первомайська Любові Якимчук та музиканта зі Львова Марка Токара з фрагментом проекту «Абрикоси Донбасу» та танго з кінофільму Мартіна Бреста «Запах жінки» від «Kyiv Tango Project».

- Всидіти під час їх виступу на сцені дуже важко. Але ви втримайтесь і насолодіться, - презентує танцювальний номер Яніна.

- Яніно, а я запрошую Вас на танго за кулісами, - намагається жартувати Євген.

А от дійсно родзинкою стає вручення пожиттєвого абонементу журналісту Сергію Тряшину, котрий є постійним відвідувачем фестивалю впродовж усього його існування – з 1970 року. Приємний дідусик, невисокого зросту, з повітряно-білим волоссям та бородою, що мимоволі нагадує Оха із однойменної казочки запам’ятовується чи не найбільше серед усіх, хто стояв на цій сцені.

- Колись цей фестиваль починався як факультетсько-інститутський перегляд студентських робіт. Потім він став всеукраїнським, всесоюзним, міжнародним. Ну, і, думаю не пройде 50-ти, максимум 100 років, як він стане міжпланетним, а відбуватись все буде тут в Україні, в Києві, - добродушно всміхається Сергій Тряшин.

Нагороди вручено, спонсорам подякувано, всім вельмишановним слово надано. Час спільного фото.

На виході з зали іноземні гості повертають навушники, дякують за користування. Молодик з волоссям сторчма та сірим піджаком, знімає свої з шиї. В руках два букети квітів. Він – звукорежисер стрічки «Пікадеро», що отримала приз журі ФІПРЕССІ та розділила разом з «Ішканулом» Хайро Бустаманте головний приз міжнародного повнометражного фільму, Люк Шоусбері.

- Congratulations, - посміхаюсь Люку.

- Oh, thanks, - щиро відповідає він і простує до виходу.

Спільні фото, вишукані костюми, помпезність, розважальні номери – чи має це все значення для тих, хто приїхав показати своє кіно і отримати заслужену оцінку? Не думаю.

Далі на всіх чекає «Аномаліса» Чарлі Кауфмана та Дюка Джонсона. Хоча, чи всіх? Адже не всі тут заради кіно.

- Вибачте, а де шампанське? – доноситься зліва.

- Ой, а показуватимуть «Аномалісу?» - справа до зали простує Фагот.

Хм, може хтось і заради.

Схожі новини



• Ні село, ні люди. Роман Люко Дашвар про душу
• Творча команда інтернет-видання "СЛОVО" в Інституті журналістики
• Звикаємо до нового футболу?
• Зомбі-вірус вдарив по Києву. Репортаж.
• Хвилина в ізраїльському бомбосховищі
• Українська наука? Я туди!
• "Просто газета" №2 (4 фотосторінки А3)
• "Просто газета" №1 (4 фотосторінки А3)
• На хвилях «Дніпрової» творчості
• Журнал "Жар" №1 (25 фотосторінок)