ВИСТАВА «ЛОЛІТА». Крик самотньої душі
«Лоліта» - поставлена заслуженим діячем мистецтв України Андрієм Білоусом у театрі драми та комедії на Лівому березі. Прем'єра відбулася ще у 2008 року. Але спектакль продовжує приваблювати нових глядачів.
Андрій Білоус має значний список нагород, премій, а також, на думку вітчизняних критиків входить до числа найвпливовіших українських театральних режисерів.
Постановка триває понад три години, що досить довго за сучасними мірками. І дехто не витримує другу дію і покидає театр в антракті. Це факт.
Виходячи з того, що сам роман не призначений для гри на сцені, має багато важливих деталей та складні діалоги, Білоус чудово зміг адаптувати його для сприйняття.
Історія у виставі-сповіді розгортається класично, по-набоковськи. Головний герой Гумберт (Дмитро Суржиков) — чоловік, який в душі відчуває потяг до маленьких дівчаток, називаючи їх «німфетками». Він обпалюється об свою пристрасть і постає перед глядачами, «панами присяжними», підсудним. Герой постійно знаходиться на сцені, а роль переповнена емоційними монологами, проте Дмитро Суржиков витримує образ до кінця.
Історія життя, що розгортається на сцені, переривається ліричними відступами Гумберта. Їх вміло оформила художник по світлу Тетяна Кислицька. Разом зі зміною мізансцени, змінюється світло: перед нами лише оголена душа героя, навколо непроглядна темрява.
Протягом вистави використовується одна єдина декорація, яка має символічність. Це робота талановитого художника по костюмах і сценографа Олега Луньова. У конструкції поєднані: ванна, спальня, готелі, в яких побували Лоліта і Гумберт, зрештою, весь світ, в якому живуть герої. Але головна роль цієї конструкції — машина, яка завжди знаходиться в русі. Все життя Гумберта — переїзди і пошуки. У нього немає місця, яке можна б було назвати домом. Він, що страждає, біжить від самого себе.
Всі жінки у виставі перейняті демонізмом. Вони вітряні та дурні. Почуття Шарлотти (Леся Самаєва) найщиріші, але так як вона поводиться перед Гумбертом – це смішно і безглуздо. Істеричний сміх переривається похрюкуваннями, а її костюми, в яких переважають рожеві кольори, яскраво демонструють її легковажну натуру. Навіть Гумберта вона витирає рушником недбалими і розмашистими рухами, немов свинку.
Міс Пратт (заслужена артистка України Ірина Мельник) достатньо фальшиво звучить, вдягає короткий розстебнутий тренч, під яким більше нічого не видніється, крім колготок. Та й все що її цікавить в освіті дівчаток — це виключно інтимні теми.
Що ж стосується самої Лоліти (Ольги Лук'яненко), то безсумнівно її образ переданий дуже точно і вишукано. Ще дванадцятирічної німфеткою — вона жвава, неохайна дитина, але не позбавлена вишуканості. Лоліті чотирнадцять. Вона курить, її лексикон нестерпний, вона стала примхливою і вимогливою. Вона відчуває себе дорослою. І Гумберт навіть не перший її чоловік.
За Набоковим заборони суспільної моралі — це клітка, до якої від ставиться з глибоким презирством. «Соціальні обмеження прав любові викликали в мене бурхливий протест, і в розмовах на цю тему мені траплялося приходити в сказ. Любов є інтимно-особиста сфера життя, в яку суспільство не сміє втручатися», - писав М. Бердяєв. І Набоков, і Білоус підписуються під цими словами.
Вистава «Лоліта» — не про гріх Гумберта, не про його небезпечне почуття, а насамперед про любов. Стосунки дорослого чоловіка з маленькою дівчинкою. Але, перш за все, вони щирі. Гумберт мучиться, але вбити свою любов він не може, і заради неї готовий йти навіть на вбивство.
Ця любов призвела до катастрофи. Чи хтось в цьому винен?
На це питання режисер відповіді не дає. Розмірковувати залишається глядачеві.
Схожі новини