реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Ні село, ні люди. Роман Люко Дашвар про душу
Ні село, ні люди. Роман Люко Дашвар про душу

Ні село, ні люди. Роман Люко Дашвар про душу

Світлана Привалова
Видання роману «Село не люди» Люко Дашвар (української письменниці Ірини Чернової) 2014 року на обкладинці містить оголену дівчину. А сам текст починається сценою розтління малолітньої Катерини. Їй – тринадцять. Дядьку Роману – тридцять шість.

Сюжет замкнений в українському селі – Шанівці. Тут вправно п’ють самогон, відчайдушно працюють, майже не ходять до школи та живуть за своїми особливими законами. У тексті є всі необхідні речі, що змушують читати роман одним махом: секс, смерть, сльози. Я ці «ес» розкладаю в текстах, а тут, роззявивши рота, ковтаю сторінки. І сміюсь. І плачу.

Півдоби я жила в Шанівці, ходила з героями єдиною вулицею Леніна, стояла з односельцями біля білого постаменту, де колись стояв пам’ятник колгоспниці. Обійми пострадянського села насправді душать.


— Якщо ти, Катерино, будеш так часто уроки прогулювати, то доведеться школу до приміщення ФАПу переводити, — відповідала на уроці історії вчителька Марія Іванівна, яку поза очі всі звали просто Марусею.
— Хіба я одна, — протестувала Катерина на Марусині закиди.
— То ж бо й воно, — відповідала Марія Іванівна на уроці математики. — У класі всього вісім голів, та й ті — відсутні.
— Ми з мамкою картоплю копали, — виправдовувалася Катерина.
— А після школи картопля не копається?.. — запитувала Марія Іванівна на уроці фізики. — Не можу ж я проводити уроки, коли у класі двоє чи троє учнів.
— Хіба я винна, що інші не ходять? — дивувалася Катерина.
— Учися за себе відповідати, — одказувала Марія Іванівна на уроці англійської. — Невже хочеш у Шанівці залишитися й коровам хвости крутити?



Вчителька, що забезпечує собою увесь штат школи. Розмови дівчат про перший ліфчик, спекулянти, які торгують горілкою, постійні побрехеньки серед селян.

Якщо ви знаєте, що таке місити грязюку в не асфальтованому селі – ви відчуєте ефект присутності. Якщо ні – текст може здатись вам надуманим.

У романі також є шматочок Києва. У тексті поєднуються граничні контрасти, що не лишають тебе байдужим.

«У професорській оселі перестало тхнути собачим лайном – і знову запахло розмовами про національну свідомість».

Або думки одного з героїв:

«- Я можу кинутися з вікна вниз, - знайшов вихід.
Зрадів. Нащо вішатися? Це так неестетично! Краще – як сокіл! Із неба об землю».


Цінність тексту ймовірно в тому, на яку глибину він змусить нас зануритись. Читається «Село не люди» легко. Мова йде про звичайне собі село. Але десь згадується Гумберт із своїми стражданнями, коли мова йде про Катю та дядька Романа. Десь відчувається страх перед смертю, коли вона вже забрала молодого хлопця Сашка. В романі шукали Сашка, потім дядько Роман ніс померлого сина на руках через усе село. А мене тримала асоціація з повістю Ольги Кобилянської, і в думках десь кричала мати про втрату Михайла. Застреленого за землю своїм братом Савою.

А головна героїня «Село не люди» - мала Катя, оте тринадцятилітнє дівча, яка починала з орального сексу на початку роману взагалі за відчуттями віддзеркалена у одній героїні Ліни Костенко: «вона була красуня з Катеринівки», що «мала мрію гарну і чудну» «от їй хотілось, щоб у неї в хаті на стелі небо хтось намалював».

Ви будете глузувати, що таке не може поєднуватись?

Я теж так думала.
Схожі новини
Коментарі
Додати коментар
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Останні добавлені
Шукаємо волонтерів для роботи у Відбірковій комісії ІЖ
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
У Києві нагородили лауреатів премії імені В’ячеслава Чорновола
"САПФО" №6, 2016 (8 сторінок А3)
Українці переживають, але ще не все втрачено
Керуй, якщо зможеш
"САПФО" №5, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №6, 2016 (8 сторінок А3)
«Давай виключим світло і будем мовчати»
Дідусь Ленін пішов на пенсію
«Joy Fest»: відкритий доступ до мистецтва
«Иерусалим» теперь в Киеве
Не одні у каное.
«Звездный город» 2.0
Творчість серед кам’яних джунглів
Шалені й молоді
"Art і Шо тут проісходіт" №5, 2016 (12 сторінок А3)
The Washington Post – карати (,) не можна (,) помилувати
"Art і Шо тут проісходіт" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"САПФО" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №3, 2016 (8 сторінок А3)
Best тому що KNU fest
"САПФО" №2, 2016 (16 сторінок А3)
Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.
«Дорога до Інституту. Думки про все і ні про що»
"САПФО" №3, 2016 (12 сторінок А3)
«Проти мене розгорнули технології «чорного піару»
"Art і Шо тут проісходіт" №2, 2016 (12 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №1, 2016 (8 сторінок А3)
Кіно та вибори. Повернення.
"САПФО" №1, 2016 (16 сторінок А3)
Дорога додому
Мелодія театру: гармонія в душі
ЧЕРНІГІВ ІСТОРИЧНИЙ: ВСЕ, ЯК УПЕРШЕ
НАРОДЕ, МИ ПРАЦЮЄМО!
Подорож з ІЖ додому
Студенти Інституту журналістики попрацювали у Верховній Раді України
Наталя Іщенко поділилася власним досвідом зі студентами Інституту журналістики
«Та у них, виявляється, класні тексти!»
WINE NOT?
На швидкості вітру та дощу
ПРАЗДНИК И ЛИМОНЫ
Заклинателька злив
ЗАЛІЗНИЦЯ ЯК ПОКЛИКАННЯ
Водій «сьомої категорії»
Жизнь на высоте
Дорожня романтика
Уночі все більш щире, справжнє...
«Тепер я байкер тільки в душі»
Робота водія важка не так фізично, як психологічно
Обратная сторона «баранки»
(044) 481-45-61