у грудні ми печемо пироги. мистецька авторська колона

Марина Дубина, Ліза Криворучкіна, Олександра Хмарна, Крістіна Клочай, Ана Море, Олександра Корнійко, Ліана Буряк, Влада Костенко, Сергій Казарян

колективна авторська колонка (тут представлені учасники нашої творчої лабораторії другого курсу) покликана зафіксувати нашу картину світу в момент осені 2015. що нас турбувало. чим ми жили.

Кінг, пироги й медитація (кулінарне)

Стівен Кінг зі своїх нічних кошмарів пише книжки.

Я печу пироги зі своїх важких думок.

І у першому разі, і в другому, споживачу продукту ніщо не загрожує. Кінг за свої 42 роки в літературі устиг стати значно більшим майстром, ніж я за свої два у пай-мейкерстві.

Коли тісто готове, то воно мусить ще хвилин із сорок полежати в холодильнику. Звісно, я не починаю чистити і нарізати яблука для начинки одразу! Має пройти ще хвилин із п’ятнадцять, які я витрачу на те, щоб вигадати ідею для серії постів у спільноті шанувальників Стівена Кінга Вконтакті. Або на відео на YouTube, яке, якщо не збагатить мій розум новими знаннями, то точно додасть у моє життя трохи красивих чоловіків. Суть у тому, щоб забити цю незручну тишу всередині голови.

Під більш довге відео я мию яблука, і нарізаю під чийсь приємний голос на сцені TED talks. Сьогодні ж усьому процесу акомпонувала екранізація того-таки Кінга – майже тригодинний фільм за романом «Воно», який я ось щойно закінчила читати. Яблука треба різати тоненько, і викладати шарами в один шматочок, перекладаючи паперовими рушничками. Я не певна, навіщо, але так писали на сайті.
Моїм сумнівам, коли вони підступають, у нагоді стають пироги.

Марина Дубина

Світові зірки над СНД не сяють (музичне)

Чи давно ви бували на концерті своєї улюбленої американської рок-групи? Коли в останнє бачили виступ свого кумира наживо?

У райдері американської співачки Бейонсе чітко прописана площа її готельного номеру – 220 кв.м. Навряд чи навіть найфешенебельніші київські готелі мають такі номери у своєму асортименті. Хоча, якщо все ж вмовити діву виступити в Києві – ціни на її білети підскочать до небес і жоден середньостатистичний її прихильник не зможе дозволити собі придбати квиток.

Відомій співачці Кеті Перрі на одному з популярних американських ток-шоу запропонували покрутити глобус та навмання обрати країну, у якій вона дасть концерт. Кеті з азартом прийняла пропозицію, але перед самим початком «лотереї» вона викрикнула: «Боже, тільки б не Росія! (Please God, not Russia». У США ця фраза була розцінена як черговий вдалий жарт про росіян, але прихильники Перрі у найбільшій країні світі були обурені та навіть об’явили «бойкот» її новому синглу. (Шкода, але Україну також (як би це не було парадоксально) асоціюють з ведмедями та горілкою, часто не розуміючи, що Україна не Росія).

Та, як правило, є виключення із правил. Американська група «30 Seconds to Mars» активно підтримує Україну та приїздить до нас із задоволенням. Фанати рокерів з усіх куточків країни збираються у Києві та зривають голоси, підспівуючи кумирам.

Україна має працювати над тим, щоб нам не доводилося запрошувати та вмовляти когось приїхати до нас. Тому ввімкни трек твого улюбленого рок-гурту, знову подивися їх концерт, та починай думати над тим, що ТИ можеш зробити, щоб бачити та чути кумира на власні очі та вуха.

Ліза Криворучкіна

А король то… голий? (фестивальне)

Як правило, зал неодмінно підіймається з місць наприкінці театральної вистави, щоб подякувати акторам. Цього разу більшість аплодувала сидячи. Мабуть, вперше на моїй пам’яті. «Мистецтво миру» на цьогорічному Гогольfest`і головного ідеолога події Влада Троїцького.

На сцені спорудили солідну триярусну конструкцію, Національний камерний ансамбль «Київські солісти» виконував Шенберга і Шуберта – антураж неабиякий. Але все, що в ньому відбувалося, виглядало безглуздим і нісенітним. Люди робили невідомо що, казна нащо і до всього ще й підкреслено повільно. А після коротких пауз повторювали те саме. Так це виглядало для мене.

Пам’ятаєте стару казку про короля в одязі із чарівної тканини, яку бачать тільки розумні. Запам’ятайте – вона наш ключ.

Гугл повідомив, що в основі «Мистецтва миру» Троїцького лежить однойменний трактат японця Моріхея Уесіби. Того самого, що вигадав айкідо. В трактаті викладені основи філософії цього бойового мистецтва. Мирного мистецтва, як не парадоксально. До цього випадку я не те що трактату не читала, а й про засновника айкідо нічого не чула. В цьому вся принадність мистецтва – воно змушує розвиватися, вчитися, заповнювати прогалини у розумінні світу. Біда лише в тому, що вистава і айкідо все одно ніяк не пов’язуються. І я все ще не бачу королівського одягу.

На якомусь з арт-фестів (можливо, навіть на тому ж Гоголі – не згадаю, історію цю мені розказали) хлопчина зайшов у біотуалет і, на свою біду, не зміг з нього вибратись. А що кабінка там була всього одна, а хлопець виламувався і кричав аж надто активно, то перехожі вирішили, що то частина програми. Перформанс. І поки його супутниця зрозуміла, що й до чого, новоспечений актор встиг зібрати чималу публіку на свій «виступ».

Мистецтво привчило нас вірити собі в останню чергу. А я, як те наївне дитя, дозволю собі сказати: «А король-то… голий!»

Олександра Хмарна

(стильне)

Звична для жінок справа, коли вся шафа під зав’язку, полички ледь витримують напругу, але ти все одно прокидаєшся з однією і тією ж нав’язливою думкою - «мені нічого вдягти».

Мораліст Себастьян-Рош Нікола де Шамфор писав: «Вбрання – передмова до жінки, а іноді й вся книга». А чоловіки все-таки «щось» знають. Не просто так шаленим світом моди наполовину керують саме чоловіки.

Власний стиль. У ньому важливо не просто залишатися у зоні свого комфорту, а й відчувати надмірність, і не закінчити гонитву за модою – маскарадом. Для формування стилю далеко ходити не треба, хіба що у спальню. Прихопіть ваш лептоп чи ноутбук і welcome до інтернетних просторів, де до вашої уваги запропонують безкінечні сторінки сучасних і популярних блогерів на будь-який смак.

На жаль, і на щастя одночасно, модерний світ і його технології значно спрощують соціальне життя людини. Будьмо стильними в ньому.

Крістіна Клочай

(метафізичне)

Ще 21 вересня наш світ святкував народження світу іншого. Саме в цей день 1937 року світ побачила «Гобіт, або туди і назад» - книга-початок творення однієї з найвеличніших серій фентезі.

Думаєте розкажу вам про прекрасність і чудовість Середзем’я, про магію, добро та сили зла? Аж ніяк.

Толкіністи кажуть, що той, хто не читав «Сильмариліон» - не true, не достойний цього гордого звання шанувальника професора Толкіна Рональда Руела. Окей, знати імена усіх айнурів реально. Привіт Мелькоре, що захотів особистого мотиву в великій пісні Еру Єдиного (що ельфи називають його Ілуватар). Добридень, Ульмо, що мешкає в усіх водах Світового океану: і на землі , і над землею, і під нею. Вітаю, Манве, володарю повітря та вітрів, Ауле, що створив землю і все на ній. Не так вже й важко, еге ж? Але знати, пам’ятати, любити і шанувати кожного ельфа, валара, гнома і решту мешканців цієї енциклопедії Середзем’я, не те, щоб нереально, скоріше надреально. Бо цими героями треба жити, треба зануритися в їх існування і відчувати, діяти, говорити разом з ними.

Отак і наш світ: ти можеш розуміти базові речі, навіть відштовхуватись від них у своєму житті, використовувати їх як приклад за потреби або радити щось іншим, але поки ти не переживеш щось самостійно – не усвідомиш.

Я не вірю в кохання.

Ніколи не розуміла, як саме любов могла врятувати Гаррі від Волдеморта. Як взагалі найбільшою силою Джоан Ролінг обрала таку банальщину. Можна ж було вигадати абсолютно будь-що. Знаю, що всі навколо знаходять втрачений сенс, завдяки коханню, створюють шедеври або навпаки готові до жахливих вчинків через нього.

Та все одно абсолютно не розумію тієї концепції кохання.

Як, нашо і чому?

Але намагаюсь не сприймати скептично речі. Адже поки не прийде розуміння – це не справжні знання.

Ви думаєте ельфи не знають мільйон родичів одне одного? Звісно, знають. А чому? Бо вони живуть з ними.

А взагалі, з днем народження, «Гобіте». Це було написане для тебе, любий).

Ана Море

(книжкове)

У кожної людини в перехідному віці є свої цікавинки, в кожної «ери підлітків» є власний мейнстрім. Моя ера потрапила на «Ранєток» та популярну сагу «Сутінки». Моя мама була готова змиритися зі своєрідним музичним гуртом, постерами на усіх стінах, зошитами та щоденником з зображенням учасниць гьорлз-бенду, а от моїх смаків у літературі вона категорично не поділяла.

Колись мама сказала: «Ступінь геніальності книги визначається не тим, що ти приміряєш на себе образ головного героя, а тим яку кількість часу після прочитання книги ти розмірковуєш над сказаним у ній». Я добре запам’ятала цю фразу, а, перечитуючи багато книг тієї знайти не могла.

Донедавна.

Півроку тому я відкрила для себе Энтоні Берджесса «Механічний апельсин».

Без спойлерів – одразу до висновків: книга ставить тебе, як свідому істоту, перед вибором. Автор не вирішує все за тебе, він дає привід для роздумів. Цим приводом я і скористалася. І я однозначно встала на сторону влади та її «лікування», адже чому я маю давати право на маральний вибір ґвалтівнику та убивці? Хто дасть вибір зґвалтованій дівчині, вбитій бабусі, скаліченому чоловіку? Демократичне суспільство проголошує моральну свободу! Але як звичайна дівчина, що ходить до університету, чоловік який повертається з роботи, бабуся, яка йде до супермаркету можуть вільно себе почувати, знаючи, що поряд може знаходитися людина, якій суспільство дало повне моральне право бути ґвалтівником та вбивцею, замість того, щоб забезпечити мирне життя простим людям? Суспільство вирішує, що набагато краще забезпечити моральну якість життя ґвалтівникам?

А уявіть, якщо у вашій країні було б таке суспільство, то який вибір зробили б ви?...

Олександра Корнійко

(новітнє)

На початку вересня на сайті американської версії журналу «Esquire» вийшов матеріал під назвою «Google Just Made It Easier For You to Self-Diagnose Your Sickness» («Google щойно спростив для вас процес самодіагнозування хвороби»), у якому описано нове розширення пошукової системи. Воно дозволяє людині, зазначивши симптоми, які її турбують, отримати пораду від медичного працівника. Пошуковик навіть називає діагноз і методи лікування. Утім, прислухатися до них чи ні – справа особиста й досить серйозна.

Ось реальна історія, яка сталася приблизно півроку тому. Чоловік 50 років, відчувши дивний біль на ділянці живота, «загуглив» свої симптоми. Почитавши інформацію, яку віднайшла пошукова система, хворий поставив собі страшний діагноз – рак шлунку. Розуміючи, що жити лишилося зовсім мало, і піклуючись про сім’ю, яку чоловік мав би не сьогодні – завтра покинути назавжди, він пішов до нотаріуса, щоб написати заповіт і, таким чином, не залишити дружину й сина без нічого. Тільки після цього хворий відправився до лікарні. Зайшовши до кабінету, одразу повідомив медичному працівнику, що знає свій діагноз, тому може зекономити його час. Лікар же настояв на професійному обстеженні. Коли результати були готові, медичний працівник повідомив чоловіка, що в нього не те що раку, у нього навіть натяку на виразку шлунку немає.

Автор публікації наголошує на тому, що нове розширення для Google позбавляє хворого можливості отримання хибного діагнозу. Пошукова система нібито чітко розмежовує поради шарлатанів від настанов справжніх медичних працівників. Нещодавно навіть з’явилася функція роздрукувати Інтернет-діагноз у форматі «pdf». Це зроблено для того, щоб після консультування з «Google» людина все ж таки звернулася до професіонала, але показала йому те, що з приводу хвороби говорить пошуковик.

Так, глобалізація – неймовірна річ. Не виходячи з дому, можна навчитися грати на укулеле, готувати італійську лазанью й говорити угорською. А ще – можна втратити сили жити, віру в майбутнє й надію на краще.
Як ставитися до всесвітньої павутини і як її використовувати – кожен вирішує сам для себе.

Ліана Буряк

(духовне)

Більшість підлітків знають як «Отче Наш», де дістати ЛСД, але елементарно, наприклад, де знаходяться музеї, навряд чи. Ми знаємо, де знаходяться клуби нашого міста, і в курсі найскандальніших подій. Але мало хто зможе назвати місцеві бібліотеки або розповісти історію Київської Русі.

Чоловік заснув у вагоні метро. Часто ми вішаємо клеймо – «алкоголик», не роздумуючи над тим, а чому саме так. Ми перестали ставити на перше місце у відносинах любов і повагу. Хіба можна назвати поведінку «нормальною», коли хлопець не вважає за належне поступитися дівчині місцем у метро, відкрити перед нею двері або просто елементарно не грубіянити.

Мені боляче усвідомлювати той факт, що люди стали вкрай байдужими до всього, що не стосується особисто їхньої персони. Ми говоримо про братні відносини тільки тоді, коли знаходимо в них вигоду. Сучасність полягає в тому, що немає поняття щирості й істинності. Якщо світ робить підробки айфонів і сумок Chanel, то спроектувати фальшиву любов або доброту - це справа кількох секунд. Нам не цікава жива і справжня краса, ми хочемо милуватися фотошопом і захоплюємося тим, що створив хірург.

А глибина душі у кожного з нас є, і за неї варто боротися.

Влада Костенко

(«если страшне, чем можно придумать, то это Бог»)

Іноді трапляється так, що вади суспільства трансформуються в моторошні явища, наслідки яких є вкрай руйнівними та жахливими. Війна або геноцид є зовнішнім виявленням проблем, які задовго до цього зароджуються глибоко всередині суспільства.

Війни, що беруть початок із конфліктів в ім’я істинного бога, тривають і нині, а масові сеанси екзорцизму відбуваються майже щомісяця у нас під носом, у Києві. Періодично Палац спорту переходить у розпорядження харизматичної церкви «Відродження», очолювану самозваним апостолом Володимиром Мунтяном. Те, чим займаються там парафіяни, вжахне будь-якого мешканця столиці.

Скандальна репутація, десятки тисяч адептів, мільйоні гривень прибутків і жодної копійки сплачених податків. Так званий «духовний центр» був заснований у 1997 р. у Дніпропетровську, і тепер перетворився на найбільшу і найнебезпечнішу секту пострадянського простору.

Аби не бути голослівним, пропоную у вільний час подивитися кілька відеозаписів з виступів Володимира Мунтяна. Наприкінці кожної молитви починається «чудесне» зцілення хворих від раку та інвалідності, вигнання демонів та пришестя святого духа. Але перед цим поміж рядів проходять охоронці з діжками на візках і збирають з парафіян пожертвування. Після служіння персонал церкви буквально вивозить із залу бочки з грішми.

Такі шахрайські системи існують не тільки у нас. Формат роботи своєї секти Мунтян цілком скопіював з американської «церкви Бенні Хінна». Бенні Хінн є першим великим харизматичним лідером, який підкорив своїй організації сотні тисяч людей. Взагалі, харизматична гілка християнства є одним з найбільш суперечливих його напрямів. Їхнє служіння чимось схоже на баптистське, але акцентує увагу на істеричних проповідях, дивовижних зціленнях та масових знепритомнюваннях від удару піджаком пастора. Від себе ж Мунтян додав лише хард-рокові пісні й жахливий донбаський говір.

Від себе Володимир Мунтян дбайливо попереджає тих, хто може вагатися щодо його авторитету та думає залишити «Відродження»: «На тебе чекає пекло».

Сергій Казарян

безжально відредаговано та зміщено центри тяжіння текстів Світланою Приваловою.