ВИПАДКОВА ЛЮБОВ. Фільм Гаспара Ное
Єдине, чим «Любов» Гаспара Ное закликала в кінотеатри, – це скандальність. Фільм рекламувала російська цензура, приїзд автора до України, вічно не розкрита тема сексу як центр сюжету та сцена 3D-еакуляції. Як наслідок – величезні черги у Каннах, додаткові покази в Одесі та ця рецензія.
Критикувати «Любов» надто легко. Імпровізовані діалоги акторів – жахливі, вони не просто банальні у своєму пафосі, вони крутяться навколо двох тем протягом усього фільму. «Гра» теж відсутня як поняття, особливо, якщо доводиться грати без слів.
Сюжет? Його немає як такого, а те, що є спокійно вкладається в одну з пауз, яку герої постійно роблять між своїми репліками. Інколи здається, що вони забули текст, інколи – що дають тобі морально відпочити.
Монтаж? Крім дратуючих чорних кадрів, тут ще й технічний брак. Всі знають, що не можна знімати на фоні людей, адже тоді, при монтажі вони телепортуватимуться екраном. Що ж, всі, крім Гаспара Ное. Робота самого режисера? Варто віддати йому належне – у фільму справді є хороші моменти, дуже гарні кадри й крута гра світла. Але ти так втомлюєшся від шуму, який тут називають діалогами, та від статичного стану сюжету, що вже не звертаєш увагу на красу, а звертаєш тільки на годинник, що як в «Інтерстелларі» рухається у сім разів повільніше.
Ще один зв’язок із стрічкою Крістофера Нолана, хай пробачить мене Бог за це порівняння, - закон Мерфі. Якщо щось погане може статися – воно обов’язково станеться. Власне, так і з цим фільмом – все, що могло піти не так – пішло. Маємо хорошу ідею зробити відсилку до імені режисера? Назвемо рішуче всіх другорядних персонажів – Гаспар чи Ное. Захочемо передати думки митця через слова героїв? Зробимо це так явно та грубо, що краще було б просто вставити звернення на веб-камеру. Хочемо зняти фільм про статевий акт як невід’ємну частину любові? Зробимо, цитуючи наш геніальний переклад, «штрикання» основою фільму: 5 хвилин без нього й у залі починаються невдоволенні вигуки. Але коли головну причину піти на «Любов» показують… та всі теж невдоволені.
По-перше, у відвертому сексі на екрані нема нічого особливого. Минулого року нас вже лякали «Німфоманкою», на початку цього – «50 відтінками сірого». Три роки тому це була «Кімната в Римі». 2008-го – український фільм «Сафо». 1976 року – «Емануель». І щороку, який тут не згаданий, така «заборонена» та «скандальна» тема повної відвертості просочується на екрани, поступово зазнаючи інфляції. У самій «Любові», і це по-друге, інфляція відвертості відбувається пришвидшеними темпами. Якщо перші три еротичні сцени поколюють ваші нерви, то під час останніх шістнадцяти нерви, скоріше, здають. Все виглядає одноманітно, інколи просто зайвим. І на першому місці по «зайвості" тут 3D. Доданий у фільм заради рівно трьох сцен та вартості квитків вимір виглядає так само як і все інше у цьому фільмі – випадковим.
«Любов» випадково стала скандальним фільмом, подією та сенсацією. У ній немає абсолютно нічого, що заслуговувало б цей статус, від шаблонних сексуальних сцен до одноклітинного сюжету. До того ж навіть у цьому вона не стала чимось особливим.
Збори вже згаданих «50 відтінків» зупинилася за небезпечні 100 мільйонів доларів від «Шостого чуття», погрожуючи стати найкасовішим R-фільмом в історії. При цьому глядацька оцінка відтінків удвічі(!) нижча. А оцінка критиків не пройшла бар’єр, необхідний для висвітлення. Такі ж відгуки отримала й «Любов», на показі якої в Каннах люди обговорювали чергу. Уся преса кричала: «Не йдіть».
Усі пішли. Пішли, бо фільм штучно став скандальним, а на скандали ведуться. Т’єрі Фрюммо, директор Канн, підганяв Ное з монтажем не просто так – фестивалю потрібне шоу. Фестиваль його спочатку спровокував, потім пожав плоди. Мінкульт Росії з формулюванням заборони на показ «надто багато еротичних сцен» підняв очікування вдвоє. А розпарені 3D-моменти втроє. Опис еакуляції та «зйомки з жінки» зустрічався скрізь, адже, на жаль, залишається в пам’яті на все життя. Так виникало відчуття – «вау, треба піти, настільки сміливий фільм». Ні, фільм не сміливий, а лінивий. Він тримається на декількох «вау-ефектах» і, скоріше, тріумф масової психології, ніж кінематографу.
«Любов» – це вічна історія. Не лише через свою нескінченну довготривалість, не лише через банальність, а головним чином, через тріумф 5С над здоровим глуздом. Бачить Universal, це не останній фільм, на який ідуть заради того, що можна безкоштовно знайти в Інтернеті.
Схожі новини