В Україні налічується близько 700 закладів інтернатного типу для дітей з розумовими вадами, де навчаються понад 40 тисяч учнів. Із кожним роком ця статистика збільшується.Усе, що люди знають або чули про інтернатні заклади в Україні та людей, які там знаходяться, із поодиноких журналістських розслідувань та коротких сюжетів на телебаченні. Вони загалом дають уявлення про те, що права дітей порушуються. Причому висвітлюються лише найжахливіші історії: отруєння несвіжими харчами, зґвалтування, поховання в загальній могилі. І справді, іноді це має місце в окремих закладах. А що відбувається в інших, які умови перебування людини з розумовими вадами у школі-інтернаті – все це закрито темною завісою брехні.
Донести до людей правду про життя дітей в таких закладах допоможе спеціалізована школа-інтернат №8.Інтернатна сім’я За адресою Олегівська, 42 розташований невеликий триповерховий будинок. Із першого погляду стає зрозуміло, що свої кращі роки він бачив ще в радянські часи. Пошарпані стіни, яким намагаються надати гарного вигляду за допомогою персикового кольору, що вигорів і став жовтим. Це – спеціалізована школа інтернат №8. Тут навчаються 111 дітей із розумовою недостатністю із 6-ти районів Києва.
Коли заходиш сюди, розумієш, що потрапив у велику сім'ю. Це особливо було видно під час вистави, яку ставили учні 8 класу. На ній були присутні всі: самі учні школи, батьки, вчителі, прибиральники. Глядачі щиро раділи та із захопленням дивились. Навіть те, як діти підтримували один одного, показувало їхню дружність. Тут немає розподілів на соціальні та матеріальні стани. Хоча всі діти, які навчаються в школі, як правило, із середнього класу. Учні готові ділитись багатьма речами між собою. Це не так часто зустрінеш у будь-якій звичайній школі чи дитсадку.
Звичайно, не можна сказати, що все ідеально, без конфліктів між учнями. Так, як і в будь-де є випадки, коли діти не сходяться характерами, не можуть дійти спільної думки, починають кричати та ображати один одного.
«Тепер діти трохи жорстокіші, ніж були раніше. Із чим це пов’язано, я до цього часу не можу збагнути. Колись було так, що випускники одружувались між собою, легше вливались у колектив, було менше конфліктів, більше учнів продовжувало навчання поза стінами закладу. Теперішні діти не є набагато гіршими, але пристосовувати їх тепер важче, вступають в училища одиниці, а про одруження взагалі не йде мова», – зауважує заступник директора школи Ірина Володимирівна.
Взаємодія учнів із навколишнім середовищем є, але часткова. Школа рада вітати колишніх випускників, які приходять до них у гості. За словами колишнього учня, а тепер студента 1-го курсу Київського професійного училища №12, він часто приходить до школи, щоб пограти з учнями у волейбол і футбол, просто поспілкуватись із вчителями, адже він сумує за школою і вважає її своїм другим домом.
Легка дорога до інтернатуТільки комісія лікарів може давати направлення в дану школу. Без спеціальної довідки туди двері закриті.
«Діти, що мають відхилення у розумовому розвитку, – одна з найчисленніших категорій дітей, які відхиляються у своєму розвитку від норми. Суспільство не завжди правильно розуміє тих, що мають відхилення у розумовому розвитку, і лише невеликий їх відсоток відчуває підтримку оточуючих. Тому необхідно, щоб вони навчались окремо від, так званих, нормальних дітей» – говорить директор школи Чайка Володимир Леонідович.
У цьому закладі налічується 9 класів. За словами директора, процес навчання в допоміжній школі передусім спрямований на формування в учнів різноманітних знань, умінь і навичок, але, безумовно, при навчанні відбувається і виховання, і розвиток учнів. Зміст навчання у допоміжній школі відрізняється елементарністю і практичною спрямованістю. Їхня навчальна програма розтягнена на 9 років. У той час, коли учні загальноосвітніх шкіл вчать те саме протягом 1-4 класів. Уроки проводяться за принципом доступності, адже не в усіх дітей одинакові можливості. Вони будуються на індивідуальному підході до кожного учня.
Ноу-хау Інтернату № 8 – використанні арт-терапії у роботі з дітьми. Вона об’єднує низку специфічних методів, які використовуються за допомогою засобів мистецтва для поліпшення емоційного стану, психічного та соматичного здоров'я.
« Головним завдання цієї методики є навчити дітей не боятись виходити на сцену, виступати перед великою аудиторією, вміти висловлювати свою думку, усвідомлювати, що ти є повноправним членом не лише школи, в якій вони навчаються, а й у цілому суспільстві» – наголошує заступник директора з виховної роботи Ірина Володимирівна Пижевська.
Цю любов до мистецтва вихователі прищеплюють до дітей через вистави, які кожного місяця проводять в стінах школи. На такі заходи запрошують батьків, весь робочий та технічний колектив. Кожен клас раз у місяць має приготувати виступ. Вистава готується разом із викладацьким колективом, певні ролі отримують і вони. За словами Ірини Володимирівни, це робиться для того, щоб показувати дітям, що вони всі рівні. Незалежно від віку, статті та певних розумових недоліків. Після виступу обов’язковими є нагороди для дітей (цукерки, іграшки), щоб вони розуміли, що оточуючим подобається те, що вони роблять.
Діти не бояться говорити з відвідувачами, висловлювати їм свої зауваження чи прохання. Коли я переглядала в коридорі виставку із трудового мистецтва, до мене підійшли дві дівчинки-подружки з 5 класу і почали розпитувати, як мене звати, чому я сюди прийшла та поцікавилися, чи подобаються мені роботи. Звичайно, не забувши при цьому показати свої.
Після закінчення інтернату діти мають змогу продовжувати навчання в Київському професійно-технічному училищі №12. За словами старшого майстра училища Швець Ірини Сергіївни з інтернат-школи №8, там зараз навчаються 10 студентів.
Хоча діти й мають сім'ї, вони інколи ночують в інтернаті. На 3 поверсі розташовані 7 спалень. Діти самі прибирають у кімнатах: застеляють ліжка, протирають бруд, а прибиральниці миють підлогу. Інтернат привчає до порядку, бо ліжка застелені, не побоюсь цього слова, як в армії.
Заклад уже старий: цього року йому виповниться 50 років. У ньому підтримується порядок і чистота, намагаються зберегти речі, щоб вони гарно виглядали. На сьогоднішній день влада зробила ремонт лише в спальнях на 3 поверсі та половину коридору 2 поверху. За оновлення та дизайн інтернату відповідають учителі трудового навчання, які своїми силами стараються привести школу до ладу.
Взаємодія із навколишнім світомДо журналістів та волонтерів тут ставляться критично. Ірина Володимирівна пояснює це тим, що: «Теперішні журналісти не вміють правильно та достовірно висвітлювати інформацію про таких дітей, щоб не образити їх. У нас уже був випадок, що ми довірились журналістові, і після чого отримали такий матеріал, що потім було стидно дивитись батькам в очі».
А можливо, причина зовсім в іншому. Коли я завітала в школу, мені все показували, нічого не приховували, не просили дітей та вчителів розказувати, як у них усе чудово. Про мене знали лише директор і його заступник. Проте не дозволили поспілкуватись із учнем 9 класу, можливо, через якісь проблеми, а можливо – все ж таки треба розуміти, що цей заклад відкритий не всім і спілкуватись зі всіма учнями також не можна. Школа не запрошує до себе волонтерів, бо також мають гіркий досвід роботи з ними.
Хоча діти в школі-інтернаті і взаємодіють із навколишнім світом – їм важко адаптовуватись в новому колективі і закладі, якщо діти продовжують своє навчання де інде. В інтернаті не казали, наскільки може бути жорстоким середовище до таких, як вони. Але, за словами старшого майстра Київського вищого професійно-технічного училища технології та дизайну шкіри №12, Швець Ірини Сергіївни, – випускники інтернату повністю самостійні, самі приїжджають в училище та їдуть назад. Інтернат частково готує дітей до дорослого життя поза стінами їхнього закладу.
16 червня 2015 р.