Метаморфози вибору - газета "ПроJект"
Катерина Романенко, 3 курс.
Програміст – філолог – журналіст
Вона почала займатися програмуванням, бо це – стабільний заробіток, пішла на філологію, бо отримала неочікувано низький бал за твір на ЗНО, але все одно прийшла до своєї мрії – журналістики.
З Поліною Єнальєвою, студенткою першого курсу Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, ми зустрілися за кавою.На мене чекала усміхнена та приємна дівчина в окулярах, яка чомусь закарбувалася в пам'яті руденькою. Ось я вперто й шукала за столиками руденьку, але, виявилось, дарма, бо дівчина русява. Із самого початку цієї розмови відчувалася не лишевідкритість та енергійність, але й серйозність Поліни. Вона чітко визначила о котрій годині піде і не змінила свого рішення.
"Журналісти – люди непостійні", – говорить Поліна. – "Вони не знають, чого хочуть, і завжди сумніваються, чи правильний вибір зробили ". Дівчина потрапила до ІЖ не одразу, хоч і мріяла про журналістику. Вступу сюди передує довга й цікава історія.
Ще у школі Поліна переходила з філологічного класу в математичний і навпаки. Врешті-решт закінчила філологічний 11-й. У дев'ятому класі на основі легких підштовхувань учительки української мови Поліна замислилась: може, варто піти на журналістику? З часом ця ідея дещо розгорілася.
"Але мама в мене вважає, що треба заробляти гроші, а журналістика не дає впевненого постійного заробітку, – розповідає студентка, – тому я з самого початку збиралася вступати до КПІ на інформаційні технології, не даючи навіть шансу своїй мрії." Потім дівчина передумала. Рубіконом стало складання ЗНО. Твір з української мови вона написала гірше, ніж сподівалась, і тоді знову під корінь зрізала ідею йти в ІЖ. Так Поліна потрапила до філологічного факультету КНУ. "Я паралельно ще вчила вищу математику та програмування", – додає першокурсниця.
Наступним переломним моментом стало рішення, прийняте в одну мить,– повернутися нарешті до мрії. Поліна Єнальєва, провчившись рік на філологічному факультеті, забрала документи і вирішила вступати до ІЖ. Другокурсниця та головний редактор студентського видання "730" Леся Козуб, до якої Поліна звернулась за порадою та консультацією, згадує: "Вона одразу здалась мені цілеспрямованою і спокійною. Людина, яка знає, чого хоче від освіти. Мало хто навіть тоді, коли зовсім не подобається навчання, покидає свою спеціальність і знову йде вступати. Особливо, якщо друга спроба - це ІЖ. Ризик є хоча б у творчому конкурсі, який з першого погляду дуже важко скласти. Тому будь-кого, хто приходить до нас після першої освіти, я автоматично поважаю." Уявіть собі, це був перший рік з новими правилами вступного конкурсу! Тепер абітурієнт має пройти не лише прес-конференцію, а й додаткові тести із загальноосвітніх предметів. Але цілеспрямована Поліна не злякалася: "Поруч зі мною на творчому конкурсі сиділо багато людей, які явно були в шоці, бо вперше бачили все це. Але, насправді, якщо ти хочеш, усі запропоновані питання можна знайти на сайті й підготуватися. Тоді жоден тест не буде для тебе сюрпризом."Ось так вона й пройшла страшний для багатьох відбір. І тепер уже майже рік навчається в омріяному інституті.
Дівчина приїхала до Києва з Лисичанська Луганської області. Вона зі щирою радістю розказує, що ще на зимових канікулах вперше більш ніж за півроку змогла з'їздити додому, а ще у її рідному місті Леніна вдягли у вишиванку. А з неприємного те, що в Києві всі чомусь дивуються її правильній українській вимові. За розповідями Поліни, в Лисичанську багато хто вільно володіє українською і це нікого не дивує. "Найкращий комплімент для мене – коли хвалять мою мову", – каже студентка.
Дівчина дуже любить Львів і нещодавно в черговий раз побувала там. "Взагалі, я дуже мобільна людина. Можу лише з гаманцем та телефоном, просто вийшовши до магазину, зірватися й поїхати в інше місто", – розповідає вона. Хтось із подорожей привозить тарілки, статуетки, а Поліна –всілякі дрібні корисні речі. А ще, що звучало дуже неординарно, колекціонує смаки: "Подивитися на місто й поїсти – це мої улюблені заняття. Колись у дитинстві я мріяла скуштувати всі національні страви кожної країни світу".
Поліна справляє враження дуже комунікабельної людини. " А як же може бути інакше, якщо ти хочеш стати журналістом", – пояснює вона. В Інституті журналістики найцікавіше – люди. Тут їй цікаві й студенти, й викладачі. Ну і, звісно ж,саме навчання. Поліна порівнює його з попереднім роком свого студентського життя: "На філології важко було знайти предмет, який би мені справді був цікавим, де я б сиділа до кінця, а тут, на міжнародній журналістиці, наприклад, я сиджу роззявивши рота і з задоволенням слухаю". Починаючи з цього курсу, розподіл на тематичні спеціалізації відбувається вже у другому семестрі навчання. Поліна добре володіє англійською та вивчає зараз німецьку, що в міжнародній роботі однозначно великий плюс. Найбільше користі дівчина, звичайно, вбачає у практичних предметах. Варто зазначити, що з кожним курсом усе більше і все раніше вводять практику до навчальних планів молодих журналістів. Але чомусь усе менше людей вступає на журналістику, і ... ще менше хлопців.
До речі, щодо майже суто жіночого наповнення аудиторій ІЖ Поліна не особливо переймається, адже після філологічного факультету тут студентів-хлопців здається багато. " Я думаю, що стать у журналістиці не особливо на щось впливає. Якщо людина цікава – все буде цікаво. Щоправда, хлопцеві простіше стати журналістом і без профосвіти. Вони більш пробивні."
Хоча журналісти, за версією першокурсниці, люди непостійні, вона сама зараз абсолютно впевнена у своєму виборі вишу. На відміну від попередніх курсів, представники яких часто питають: "Ви ще не пошкодували, що вступили сюди?". У ІЖ головне - знайти себе і поринути з головою в цікаву роботу, що вдалося зробити Лесі Козуб, яка й знайомила Поліну у "уставом" ІЖ перед вступом. "Спершу було велике розчарування. Хотілось поєднувати свій порив до дизайну і написання, організаторські замашки. І перші півроку була суцільна депресія. У другому семестрі ми отримали завдання зробити журнал. Це був шанс. Чому робити щось у півсили, хай навіть завдання на пару? Через кілька номерів з'явилась серйозна переконаність: це те, чим я буду займатись кілька років. Лише б знайшла людей, які люблять писати", - згадує свій перший курс Леся. Чогось подібного й чекає від навчання тут сама Поліна: "У 9-му класі я ще поняття не мала, чого хочу, але в мене була дуже натхненна й цікава вчителька української мови. Вона, напевно, вже знала, куди мені треба,і підштовхувала потроху. Мені здається, і зараз важливо зрозуміти, куди тобі. Можливо, саме тут знайдуться люди, які зможуть певною мірою направити, підштовхнути, допомогти розібратися зі своїми бажаннями та талантами".
Сама дівчина вже обрала направлення, яке й відвідує,– міжнародна журналістика, а щодо спеціалізації каже:"Півкурсу дівчат прийшли з думкою, що підуть на телебачення і будуть там дуже гарно виглядати. Більше нічого в цьому житті не треба. А я сама не люблю телебачення, тому для мене у пріоритеті Інтернет або преса". Звісно, математичні формули, що чекають на дівчину на Інтернет-журналістиці, ні краплі її не лякають, а навіть навпаки. Поліна сподівається, що там студентів навчать поєднувати різні види журналістики і працювати універсально для широкої аудиторії Інтернету.
Наразі Поліна Єнальєва – сумлінна в цікавих для себе справах задоволена студентка, яка захоплюється немасовим кіно та спонтанними подорожами. Власне журналістською діяльністю вона поки що не займається, але сподівається в майбутньому долучитися до суспільного мовлення в Україні, або хоча б до чогось типу громадського ТБ.
Порадниця Поліни Леся Козуб натомість відзначає хороший стиль пресової роботи дівчини і наголошує, що залюбки взяла б її дописувати до свого журналу: "Коли просто, як експеримент, запропонувала Поліні написати матеріал, то не була впевнена у результаті. Але все ж мене здивувало. Журнал більш науково-популяний, тому матеріал не надто вписався у випуск. Але він був атмосферним і тихим, з хорошим виваженим стилем. Думаю, я б залюбки з нею працювала, допомагала випусуватись і шукати свого читача. Сподіваюся, колись у неї виникне непереборне бажання щось написати, і я з задоволенням опублікую матеріал."
З року в рік з навчальної програми ІЖ зникає то українська мова, то історія України, то література. Які журналісти будуть без базових знань, я не знаю. Курс Поліни – останній, на якому була історія. Щоправда, натомість вони отримують більше практики, більше натхнення і протягом навчання не втрачають такого палкого бажання бути журналістами.
Схожі новини