«Луганська бандерівка» - газета "ПроJект"

Валерія Рябик, 3 курс.

Не бійся виступати проти всіх і робити те, що тобі до вподоби.

Лише людина з журналістськими здібностями може давати інтерв’ю, збираючись поспіхом на останні покази Ukrainian Fashion Week. Рух – це життя! Знайомтеся – Тетяна Колесниченко – першачок на стежці студентського життя Інституту журналістики.

Таня – видавець. Родом із Луганська. Вона худенька, невисока, з темно-русим волоссям та карими очима. Така ніжна, жіночна без мейк-апу, така серйозна і доросла з ним. Стиль casual у чорних тонах, цілковита відмова від підборів. Зовні справжня леді. Хто ж вона всередині?

За плечима вже перша сесія і перші труднощі, але хто сказав, що в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка буде легко? Дівчина щиро усміхається і не хоче згадувати перший гіркий досвід: книжки, безсонні ночі та купу енергетиків. Одним словом, «сесія – стресія». Але перший рубіж пройдено, а це вже чогось варте.

Майбутню професію Таня обирала не спонтанно. Журналістика кликала ще з молодших класів. Дівчині подобалося писати. І не просто писати, а писати для когось. Не дарма ж улюбленими предметами в школі були українська, російська та англійська мови. Типовий гуманітарій. На моє питання, чому вибором не стала, наприклад, філологія, Таня відповіла просто: «Жадала бути журналістом». При чому навчатися хотіла не будь-де, а лише в нашому інституті. Хоча документи подавала і в КПІ, і навіть в «Поплавок» (в останній на творчий конкурс так і не з’явилася). Не зважаючи на Танині поривання, її мама бачила доньку фармацевтом. Але бажання «по стопам батьків» отримало категоричну відмову.

Проте із суто журналістикою не склалося – підвели результати зовнішнього незалежного оцінювання. Тані не вистачило всього-на-всього півбала з української мови, щоб подати документи на омріяну спеціальність. Довелося обмежитися видавничою справою. Та все на краще. Тепер її за вуха не відтягнеш від комп’ютера. Постійно щось верстає: то візитівки, то листівки, то журнальні сторінки. Хоча вона каже, що то лише для навчання. Але багато випускників цієї спеціальності у майбутньому стають відомими журналістами. Принаймні, так думають самі видавці.

Із самим зовнішнім оцінюванням справа також дуже «цікава». Складати його довелося в Києві, а не в Луганську. Здавалося б, це лише плюс, але результати були настільки необ’єктивними, що довелося подавати апеляцію. І що ви думаєте, при повторному перегляді робіт виявилося, що в помилки зараховані цілком правильні відповіді. Наприклад, в англійському тесті словосполучення «in the future» назвали хибним. Та й сама атмосфера під час тестів була напруженою. «Хотілося, щоб тебе підтримали, заспокоїли. Натомість всі балакали лише про сепаратистів» – каже першокурсниця.

Повертатися в Луганськ Таня не планує. Та й чи є сенс? Батьки переїхали в область, частина друзів перейшла на «іншу сторону». Ресторан, де гуляли випускний, лежить в руїнах. Нехай місто залишиться чудовим хоча б у спогадах. Але й це зробити, мабуть, буде досить важко. У вухах досі дзвенить відлуння вибухів, а перед очима стоять обличчя «класичних зеків», які малювали на стінах триколори і казали: «Мы это делаем для вас».

Столиця завжди була її ідеалом. Вона часто приїжджала сюди. Тут живе тітка, навчається старша сестра. Тепер Київ – це дім, адже в рідному місті Таня не була з 16 червня минулого року. Та й атмосфера між людьми відрізняється. «У сходу і заходу різний менталітет. Східняки закриті. Західняки ж більш відкриті та дружні, в них відчувається європейськість. Мене тягне до останніх».

Першокурсниці не бракує впевненості в собі. Вона чітко й аргументовано вміє відстояти свою позицію. У школі це спричинило не один конфлікт на тему «Україна-Росія», особливо в 11 класі. Проте Тані байдуже: «На сході багато пропаганди. Є люди, які йдуть за нею. Але ж можна діяти інакше. Варто лише знайти відповідь у собі. Треба жити по принципу: або по факту, або ніяк». Тернопільські друзі з інституту за погляди називають Таню «луганською бандерівкою». Чого вже тільки не вигадають заради жарту.

Відзначити можна і сміливість та безстрашність першокурсниці. Не кожен житель Луганська відважився би привселюдно на вулиці зривати заклики на референдум за самовизначення Донеччини та Луганщини 11 травня. Чому вчинила саме так – «бо дістало!» Тож не дивно, що про неї казали «бойкая девочка». Інший випадок стався на День матері – на дверях під’їзду крейдою був написаний заклик на референдум і поруч листівка з додатковою інформацією. Не довго думаючи, Таня зірвала цю листівку і нею ж витерла напис. Приглушила вона своє патріотичне завзяття лише коли почали зникати знайомі.

З іншого боку, дівчина дуже легко захоплюється чимось новим, але швидко перегорає. Хоча через деякий час знову повертається до покинутого заняття. Так було з в’язанням та написанням поезії. А на деякі хобі, наприклад, вишивання, просто не вистачає часу.
Таня має свою філософію у ставленні до людей. «Якщо людина перестає для мене бути цікавою, я просто перериваю наше спілкування». В той же час вона не виділяє серед своїх друзів категорії «кращі». «Вони або просто друзі, або ніхто. Не можна виділяти серед них кращих чи гірших. Це штампи нашого суспільства. І це може глибоко образити». Для дівчини люди рідко бувають неприємними. Її кредо – нікого не оцінювати. Кожен із нас особистість, а, отже, ми такі, які ми є.

Своє майбутнє Таня все-таки хоче пов’язати з журналістикою. І хоча зараз вона нічого не пише, вірить, що успіх – попереду. А зважаючи на її «прискіпливість до себе», все може бути. Часто саме «прискіпливість» заважає першокурсниці жити. «Я звертаю увагу на найменші дрібниці. Одним словом, я жахлива перфекціоністка». Але ж з іншого боку, ця риса може спонукати до самовдосконалення, як у поведінці, так і в написанні матеріалів. Хто знає, може, наша героїня переплюне іменитих журналістів.

«Коптіння над текстами» поки що замінюють фотографія, верстка та векторна графіка. До речі, фотографуванням дівчина займається з 13 років, при чому всім тонкощам вчилася самотужки. Тому зараз вона спокійно бере камеру і йде, наприклад, на Ukrainian Fashion Week, де клацає всіх і вся. З результатами Таниної творчості можна ознайомитися на її сторінці в Instagram.

«Коли у нас були фінансові проблеми, я влітку сиділа вдома. Та й взагалі, все, що я бачила – Крим. Навіть у Донецьку ніколи не була. Зараз дуже хочу відвідати Львів. Але саме завдяки таким сімейним обставинам я добре вивчила «Photoshop» та «Lightroom» – сміється. – Я займаюся тим, що люблю. І бажаю такого всім».

«Луганська бандерівка» - газета "ПроJект"

Оцініть статтю