Перші кроки журналіста, або Як все починається - газета "ПроJект"

«Іноді буває страшно нудно вивчати всю цю теорію жанрів. Тоді я думаю: «А що я взагалі тут роблю?»

Знаєте, є якась впевненість у тому, що цю фразу хоч раз виголошував кожен студент Інституту журналістики. Коли приходиш навчатися на журналіста, уявляєш собі, що з перших днів на тебе чекають зйомки, інтерв'ю або зустрічі з депутатами. Але на твоє найбільше здивування, тебе садять за дерев'яну парту, таку саму, від якої ти сподівався позбутися, лишаючи позаду школу. А далі приходить професор і починається нудна лекція з теорії. Саме в той момент, коли в голову приходить ця думка, багато студентів починають прогулювати лекції.

Наташа Косякова прийшла в Інститут журналістики тільки в цьому році. Ех, першокурсники, молода пора. Родом Наташа з Полтавщини, село Дмитрівка, недалеко від Комсомольська.

Коли я запитала Наташу, чому вона обрала саме наш університет, вона відповіла: «Про Шеву мріяла з восьмого класу, коли вперше побачила червоний корпус». І на цей гачок омани попадаються багато студентів КНУ ім. Шевченко. Вночі ти молишся на стіни червоного корпусу, а потім тебе поміщають в сіру будівлю. Узагалі ніяк не червону, погодьтеся.

«Як занесло в журналістику, чесно кажучи, і сама не знаю. Трапилася нагода ще у школі писати для районної газети. Я влаштувалася туди офіційно на роботу, і десь через рік порадили йти на журфак, бо типу в мене виходить. З огляду на те, що цікавило мене мало чого в 11 класі, я вирішила, що найбільше виграю з того, що принаймні вмію. Отак і вийшло. Ну тобто, апріорі моєю метою був Київ і КНУ, спеціальність якось на другому плані. Може, це і неправильно», - із усмішкою згадує Наталя.

Питаю, чи не пошкодувала про свій вибір? Каже - ні, «відчула» ту саму банальну фразу: «Журналістика має бути в крові». Чесно кажучи, не знаю, як можна відчути журналістику в крові, однак довіримося тим, хто щось відчув тонкими стінками своїх капілярів.

На першому курсі тебе ще не посвячують у тонкощі відмінностей роботи на радіо, телебаченні або в пресі. Однак багато студентів приходять до університету вже з чітким розумінням того, на який напрямок хотіли би потрапити. Наташа, як і більшість студентів ІЖ, мріє потрапити на телеекрани країни: «Мрію працювати десь типу ТСН. Газети і радіо взагалі терпіти не можу».

У кожного студента ІЖ є певний ряд журналістів, на яких він рівняється або ж працю яких елементарно поважає. Для Наталії це Алла Мазур, Наталія Мосейчук, Лідія Таран, Борис Сачалко і Юлія Янчар: «Зарубіжних не знаю, не цікавлюсь міжнародною журналістикою, єдине - тільки ВВС переглядаю час від часу і Голос Америки слухаю», - додала вона.

Наташа також згадала Бориса Ложкіна - нинішнього главу президентської адміністрації. На її думку, з його успішного життєвого шляху можна брати приклад: «Я сподіваюся, мені пощастить як, приміром, Борису Ложкіну. Людина теж почала з того, що вміє - журналістики, - стала наймогутнішим українським медіа-менеджером, а потім прийшла в політику».

Стан безпосередньо самої української журналістики Наташа оцінює на рівні глибокої кризи: «Принципу збалансованості подачі інформації взагалі немає, комерціалізація ЗМІ на вищому рівні. Але це все природно, в державі складні часи. Журналістика від державних процесів невіддільна».

Перший курс - це неоране поле для розвитку себе. Кожен пам'ятає, хоч малий, хоч старий, яким він був на першому курсі - така душевна легкість від очікування того, що ж буде далі. Наташа Косякова не стала винятком. У ній відчувається той запал першокурсника, який зникає після першого проведеного університетського літа. А у когось і після труднощів здачі першої сесії. Ну, це їм тільки здається, адже вони ще жодного разу не здавали Тетяну Олегівну.

Наташа продовжує шукати себе. Головне, каже, не зупинятися:«Це просто найлогічніше - шукати себе там, де ти можеш бути кращим. І таким чином маленькими перемогами йти до мети, навіть, якщо її ще немає. У процесі знайдеться. Як-то кажуть, аби підійматися сходами, необов'язково бачити всю драбину, достатньо тільки наступної сходинки».

Оцініть статтю

Подобається

Так собі

Пиши ще

Не пиши більше на цю тему

Голосовать Результаты

Схожі новини



• «Луганська бандерівка» - газета "ПроJект"
• Моя знайома любила «мейнстрім».
• Посол Канади в Україні Роман Ващук та лекція «Комунікація в сучасних дипломатичних відносинах»
• У чарах місяця (IQ №1)
• "Милиці для очей" (IQ №1)
• В очікуванні «синдрому АТО» (IQ №1)
• Зло не дрімає (IQ №1)
• Зворотній бік перенаселення планети (IQ №1)
• Скарби культурного шару (IQ №1)
• Фрагменти із життя Олени Проценко