Коли відсутність змін призводить до війни. «Книга змін» Андрія Цаплієнка

Збірка оповідань відомого українського журналіста й письменника з’явилася в київських книгарнях на початку жовтня, а вперше була презентована на 22 Міжнародному «Форумі видавців у Львові». Автор - військовий кореспондент «1+1» Андрій Цаплієнко - побував вже не на одній війні. Географія його телесюжетів змінювалась кардинально: Колумбія, Непал, Ірак, Афганістан, Південна Осетія, Македонія, Кашмір, Ліберія… Україна. Він вже не вперше пише про війну, але вперше про війну в рідній країні.


«Книга змін» - це 15 «історій з переднього краю», на якому так часто перебував і продовжує перебувати сам автор. Проте йдеться не лише про схід України. Тут і спогади його дитинства, і Революція Гідності, і окупація Криму, і найбільша частина про війну на Донбасі. Оповідання в книзі розміщені в хронологічному порядку, а сама вона має документальну основу, хоча оформлена як збірка художніх новел і оповідань.
«Війна була неминучою. Якби ми вчасно змінилися, вона легкою примарою майнула б десь поряд і розчинилася в повітрі, не лишивши й сліду. Але ми не хотіли змінюватись. І тому вона почалася. Я не знаю, як це пояснити. Я не впевнений, що в мене це вийде. Але спробую», - описує автор свій задум на початку книги.

В історіях Андрія Цаплієнка головне – люди, при чому переважно добрі та світлі. Автор детально змальовує їх прикметні риси, переживання та поведінку в складних життєвих ситуаціях. Дійові особи його оповідань люблять свою Батьківщину, борються до кінця, прикривають собою товаришів. Ці люди не вбивають полонених і не відрізають їм пальці, вони часом зневірюються, в них нерідко немає чим відстрілюватись і часом їх покидають напризволяще, але своїх напризволяще вони не покидають.

Це і усміхнений інвалід Юра з Майдану. Це семирічна дівчинка біля ілюмінатора, яка вперше летить літаком, не знаючи, що й востаннє. Це добра медсестра Маша, яка вириває з лап сепаратистів українського снайпера Рема. Це розвідник Толя, якого не обминули кулі на Майдані, проте це не зупинило його йти захищати свою країну на сході. Це артрозвідник Зелений, який зі своїми людьми прикривав Дебальцівський відступ і який досі на фронті, отже «все ж чекає змін».

Як і на кожній війні, не буває лише хороших. Люди, які «поспішали встигнути на соціальний ліфт, що вмикається в лихоліття, аби підняти нагору все те, що раніше перебувало на дні» теж є у книзі. Та їх менше. Героїзація війни? Можливо. Головне – це вселяє надію.

Крім цього, у книзі протиставляється життя далеко від бойових дій та за декілька кілометрів, ба навіть метрів, від них. «А в Києві розслаблений народ не помітив, як почалася війна. Нормальна середньостатистична людина, ясна річ, війни не хоче. Київ – це місто середнього класу. Середній клас у своїй масі готовий жити в новій країні, а помирати не готовий, і тому з початку війни так бракувало людей в армії». А на передову пішли «найкращі і найчесніші», а на передовій «живим треба було думати про живих».

Схожі новини



• У ПОГОНІ ЗА МОЛОДІСТЮ
• "СвітОгляд" №2 (48 фотосторінки)
• ІВАН МАЛКОВИЧ: «ЯК ЩОСЬ РОБЛЮ, ТО РОБЛЮ АБО ЯКІСНО, АБО НІЯК»
• ВИПАДКОВА ЛЮБОВ. Фільм Гаспара Ное
• Ольга Тищук: «Успіх ICTV – в командній роботі». Інтерв’ю.
• Лів Хамбретт: «Мій блог – це дім… історій». Інтерв'ю.
• «Київська Япономанія», або фестиваль японської культури. Репортаж.
• Філософія міграції. Репортаж.
• Редакційна “бджілка”
• «Від п’ятірок за диплом до прибутків за проект»