«це мелодраматична маячня! і я в це (не) вірю»

Світлана Привалова

У заголовок я забрала говорене героїнею місіс Браун. А дужки пришпандьолила, щоб вказати на те, що я дуже повірила. 2 жовтня у Молодому театрі відбулася прем’єра вистави Оксани Швець «Шепіт вбивці».

У касі театру, якщо здійняти очі догори, є такий напис «А ти давно був у Молодому театрі?». Питання ставлять Валерій Шептекіта та Станіслав Бжезінський на величезному постері. Виглядає симпатично. І питання доречне. Поставте його собі.

Вистава «Шепіт вбивці» за принципом «граємо детектив» у стилі Агати Крісті. Завдання відповідне – шукати вбивцю. Інтрига є, фінал – непередбачуваний. У межах означеного жанру це здається зрозумілим і очікуваним. Але.

Перше. Вас гостинно приймає мікросцена. Нова, з окремим входом. Мені кожного разу здається, що це перемога та свято української культури, коли театр відкриває новий додатковий камерний майданчик. Більше вистав, більше тем, більше можливостей спробувати зрозуміти світ навколо.

Друге. Точність. Усі актори «вписуються» у героїв. Вони правильного віку. Відповідного. (Бо прикро, коли мадам Баттерфляй достатньо важко підніматися з колін у одному з провідних оперних театрів України. І вся зала забуває про сюжет, хвилюючись разом з актрисою).

Виконавці ролей у «Шепоті» вигідно відрізняються своїми героями. Молоде подружжя Евенсів (Олег Москаленко та Марія Пустова) ще пристрасно цілуються, і ще ревнують одне одного. Олівер Грін (Артем Мартинішин) – дружній молодик, трохи дивакуватий. Місіс Браун (Лідія Вовкун) – жінка у поганому настрої, стильна та сильна. Пластичний і грайливий іноземець містер Паперчінні (Володимир Кокотунов).

І особливо Анастасія Євтушенко – Сьюзен Маргарет Кетрін Хеліс. Я вибираю її. («Зачарований», «Бери, люби, тікай», «Потрібні брехуни!» - вона всюди прима. Хоча грає не головні ролі).

Усі замкнені в одній локації. Снігова жовтнева заметіль цьому посприяла. Сержант Хоггарт (Артем Атаманюк) веде слідство і згадує постійно пісеньку про трьох сліпих кошенят. (Я асоціюю з пісенькою про десять негренят і мені навіть під час написання тексту стає моторошно).

Коли ситуація буде з’ясована полковник Уілсон (Володимир Чигляєв) зрадіє: «Хвала Богові! Сніг починає танути! Скоро прибуде допомога!»

Третє. Кольори, реквізит, сучасні графічні «примочки», співзвучне рухові музичне оформлення. У виставі можна відчути час, і рух культури з цим часом. Правильний швидкісний рух.

А на останок – у сюжеті йдеться про листи і хлопчика. Листи і хлопчик – мають нам ще раз нагадати про прем’єру проекту «Оскар і Рожева Пані» Ірми Вітовської. Правда для цього нам треба буде завітати не до Молодого театру.

А куди? Це питання, як і питання «хто ж таки вбивця?» у виставі Оксани Швець, можна легко з’ясувати завдяки швидкісному руху. До театральної каси.