День сім’ї. Репортаж.

Роксолана Лісовська, 1 група, 2 курс.

Відпочинок

Як ми з родиною у цирк їздили

Осінній недільний ранок сьогодні видався похмурим, тож ми, щоб не сидіти вдома, замовляємо квитки і всією родиною їдемо в цирк. Як завжди, збори "дотягуємо" до останнього: ще встигаємо з'їсти останнього кавуна, послухати музику, подивитись мультик, навіть подрімати. За 20 хвилин до від'їзду розуміємо, що час збиратися. Тато іде в ванну купатися (звісно, як же без цього). Мама прасує хлопцям речі.

- Мамо, які штани одягнути: зелені чи жовті?

- Я вдягаю жовті, вдягай і ти теж.

Я з усіх сил намагаюсь вигнати тата з ванної кімнати - там же косметика, гребінець, парфуми... Нарешті тато звільняє найголовнішу кімнату нашої квартири. І тут починаються змагання, хто збереться першим. Це вже стало традицією. Так як я одягаюся найдовше, то цю гру трохи недолюблюю.

- Я вже майже - гукаю з другого поверху.

- Ага, це ти так думаєш, - сміється тато.

- Доць, що мені взути? - тепер уже мама мене питає.

- Я в туфлях іду, взувай і ти теж.

Швидко роблю зачіску, дофарбовую вії і на шаленій швидкості збігаю на перший поверх, де вже взуваються мама з братом. Тато в цей час ще одягається.

"Хіх, а я перша" з неприхованим задоволенням усміхаюсь я.

Зачувши кроки тата, я починаю взуватись активніше. Мама відчиняє вхідні двері - першим вибігає в коридор брат, за ним мама, а потім - сталося чудо - виходжу я. Я, яка завжди остання, цього разу зібралась швидко.

- А тато аутсайдер, - жартує з нього мама.

- Будете "приколюватись" - маршруткою поїдете.

- Хіхі, все-все, беру свої слова назад.

Виходимо на двір: пахне дощем і осінню. Однак сонце ще не здає свої позиції. воно ласкаво огортає нас своїм ніжним промінням. Добре...

Сусіди з третього поверху бачать таку картину: Четверо Лісовських неквапливою ходою ідуть до машини. Хлопці у сірих брюках і сорочках в клітинку, дівчата в жовтих штанях і синіх блузках. "Ох, і сімейка", - певно думають вони.

Під пісню "Нещасного случая" "График", ми починаємо свою подорож.

До цирку добрались без пригод, якщо не враховувати те, що по дорозі заговорились і не помітили, як трамвай, якому ми перекрили дорогу, сигналить нам вже кілька хвилин.

У цирку три наші квитки зчитувач штрих-кодів пробив нормально, на четвертому ж пристрій чомусь вирішив зламатись, однак нас-таки пропустили.

Сідаємо на свої місця, біля нас влаштувалася сім'я французів, трохи вище - британці, здається. Тфу, карма, чи що? А може й справді іноземців багато погостювати приїхало?

Світло згасло, зал заполонили овації. Ось на манежі, як завжди, перший номер виконує повітряна гімнастка, вона піднімається аж під саму стелю і... нас охоплює хвиля розчарування. Порівняно з усіма роками, цей виступ був одним з найневдаліших. Він зовсім не вразив. Абсолютно. Наступними виступали акробати на роликах, ця пара здивувала аудиторію, дівчина, навіть, за рішенням глядачів згодом отримала звання принцеси цирку. Добрим, милим, світлим був номер з дресированими кішками і собаками, які безпомилково виконували усі команди. Неймовірним був виступ білоруських вершників. Ці величні білі коні і вправні наїзники не могли не зачарувати. Вони стали ніби єдиним цілим. Парубки їздили на жеребцях і стоячи, і лежачи, і напівлежачи. Атмосферності, а також хвилі вдячності до сусіднього народу надав їх останній номер. Коли юнак, стоячи верхи на коні, розгорнув величезний прапор України і проїхав так кілька кіл. Зал вибухнув оплесками. Так, ці хлопці запам'ятаються на довго. Фінальним номером, родзинкою і сенсацією шоу стали "літаючі" мотобайкери з Франції, з вражаючими трюками у повітрі, що зуміли підкорити глядачів з багатьох країн зарубіжжя та здобути чимало нагород на Міжнародних фестивалях.

Мамі не вистачило драйву, а мені вистачило переляку, адже я хвилювалась, щоб вони не вдарилися на швидкості об стіну.

Так минув наш щотижневий день сім'ї. Єдиним мінусом було те, що ми так і не змогли по дорозі знайти ніякого ресторану, де б попоїсти. Тож святкову вечерю влаштували вже вдома.

День сім’ї. Репортаж.

Оцініть написане та прокоментуйте: