культура
Перше враження і дійсно не завжди вірнеУ неділю, 27 вересня, у міжнародному конгрес-центрі «Український дім» відбувся фестиваль під назвою СмачноFest. Дізнавшись про нього із Фейсбуку, я вирішила, що це саме та подія, про яку я б хотіла написати, тож я швидко знайшла собі компанію і прийшла на цей гарно прорекламований фестиваль.
Що ж я там побачила? У першу чергу, в очі впала невеличка черга людей, які бажали купити собі шашлик. Нібито хтось казав, що вони там дуже смачні. Поспілкувавшись із мангальщиком Аміраном, я зрозуміла, що це повинно бути і дійсно неймовірно смачне м'ясо, адже сам Аміран впевнений, що готувати шашлики – це його покликання.
Проте крім цього комунікабельного чоловіка, мене спочатку там нічого не вразило. Багато пуфиків, багато їжі та багато людей. Ото й усе. Розчарувавшись, подумала, що треба йти на якийсь інший захід, але у ту мить я почула веселий голос ведучого цього фесту. Він дійсно знає своє діло, адже постійно змушував людей усміхатися.
Як виявилося, Едгард, а саме так звуть ведучого, працював там волонтером. «Це благодійний фестиваль, і саме на таких фестивалях я відпочиваю, працюючи». На запитання ж, щоб він тут робив, як би не працював, хлопець чесно відповів, що, якби він не був тут ведучим, він би тут взагалі не був. Можливо, це означає, що фестиваль не такий вже й цікавий?
Вирішила дізнатися думки відпочиваючих. Сім’ї із дітьми однозначно гарно проводили час: недаремно на території було виділено місце для дитячого майданчику. Молодь змінювала свої заняття разом із зміною погоди. Спочатку вони пили пиво, танцюючи під музику, потім же перейшли на каву та глінтвейн, кутаючись у теплі пледи. До речі, кава на фестивалі була і справді смачною.
Варто зізнатися, що людей ставало все більше, ніби їм подобалася така вітряна погода. Едгард тим часом намагався зігріти людей, придумуючи різні конкурси, у які затягнув навіть мене із подругою.
Раптом помітила, що більшість людей переміщається на пуфики під стелею. Більшість з них – шанувальники кальяну, які, здавалося, проводили час найкраще за усіх. Один із організаторів фестивалю повідомив, що о сьомій годині почнеться показ декількох фільмів на великому екрані, і якщо нам це цікаво, ми можемо заплатити 30 гривень за пуфик із пледом. «Трішки дивно», - подумала я. Та, з’ясувалося, нічого дивного немає: українцям якось вдалося за день винести з фестивалю близько половини пледів.
Першим фільмом був «Таксі-3», і я навіть не уявляю, чому організатори обрали саме цей фільм. Проте атмосфера була чудовою: тепло, весело і спокійно. Я й справді не думала, що у кінці дня я зрозумію, що це був гарний фестиваль і що я захочу відвідати щось у такому дусі знову.
Виходячи з території Українського дому, я посміхалася. І чи не є це найважливішою ознакою того, що захід пройшов добре? Я вважаю, що є. Як добре, що я передумала йти звідти на початку дня, адже, неймовірно, я провела там 6 неповторних годин.