Скарби культурного шару (IQ №1)

Тетяна Морозова, 3 курс.

Чарівні легенди про героїчне минуле, захопливі розповіді про походи великих полководців, царів, князів, історичні пам’ятки культури, науки, архітектури; золото, що розповідає нам про життя минулих століть, про життя, яке ми, на щастя чи на біду, оминули, проте яке являє собою важливу частину нас.

Археологія — наука, що допомагає людству дізнатися більше про самих себе, складає по частинах історію нашого суспільства, його появи, становлення та розвитку. Дивлячись на знайдені ювелірні вироби, можна уявити тогочасних жінок, що вбирали себе у величезні масивні прикраси, вилиті з найчистішого золота; стоячи на висоті величезного кургану - таємничі обряди поховання стародавніх народів, відчути їхній страх перед померлими, побачити дух величного царя, що повернувся до зрадника помститися за свою смерть, дізнатися більше про таїнства накладання табу та секрети сімейного тотема.

Станіслав Єжи Лец сказав, що епохи творить археологія. Дійсно, жодна інша наука не становить більшої важливості для будівництва такої стародавньої багатоповерхівки під назвою "історія людства", як археологія. Навіть історія, уся історія, що ми її вивчаємо в школах, університетах, читаємо про неї, дивимося фільми, насолоджуємося картинами, слухаємо музику — усе це базується на тих знаннях, які принесла нам археологія. Одним словом, уявити сучасний світ без досягнень археології, як і без технічних досягнень, неможливо.

Ще за часів Київської Русі повільно починається розвиток цієї науки, неабияку увагу привертають до себе різноманітні архітектурні знахідки, історичні пам’ятки. Літописці, такі як Никон Печерський, у своїх працях вже посилаються на стародавні кургани та городища. Тобто вивчення історії на ґрунті археології починається ще за часів тих людей, життя яких сьогодні вже вивчаємо ми. Археологія — безперервний потік нової інформації, що заснована на фактах про “старе”.

Отже, яке найстарожитніше місто на території України ви знаєте? Не певна, що багато хто одразу відповість на це питання вірно. Є на теренах нашої країни таке місто, що розкинулося на берегах двох морів - Чорного та Азовського. Воно існує на Землі вже 2600 років. Керч — одне з найстародавніших міст усього світу (так, саме усього світу!), місто-герой Великої Вітчизняної Війни. Місто, яке впродовж історії мало численні назви, що змінювались одна за одною з приходом усе нових і нових народів: Карша (Чарши), Пантікапей, Боспор, Корча, Черкіо тощо.

Керч — золота жила для археологів, можна сказати, рай для “копачів історії”. Перші планомірні розкопки в місті почалися у 30-х роках XIX століття. Сьогодні Керч є членом міжнародної програми ЮНЕСКО “Шовковий шлях”. На території стародавнього міста знаходяться численні кургани, розкопані городища, катакомби та інші живі музеї історії: городище античного Пантікапея, склеп Деметри, Мелек-Чесменський курган, Золотий курган, Царський тощо.

Історія Керчі бере свій початок ще в століттях до нашої ери, вона пропливає по берегах античності, середньовіччя, де ми і зупинимося, аби придивитися до подій тих часів детальніше.

У кінці VII століття до н.е. вихідцями із могутнього Мілета (одне з найбагатших іонійських міст Малої Азії) було засновано Пантікапей-акрополь. Розташовувався він на горі, що носить сьогодні назву Мітрідат. Ця гора завжди була історичним центром, навколо якого й формувалося місто.

З плином часу колись маленьке містечко набирає сили, зміцнюється і, як результат, стає одним із найбільших міст на всій Кримській території. Невеликі грецькі поліси, що розташовувалися уздовж узбережжя (Мімрекій, Тірітака, Порфмій), об'єднуються в єдине Боспорське царство під владою Археанактідів і проголошують Пантікапей своєю столицею. Подібним діям передувала вагома причина: спільний ворог - кочівники скіфи.

42 роки правили на землі Боспорській Археанактіди, та після, у 438 р. до н.е., прийшов, змінивши їх, Спарток. Він був досить сильним, мужнім та енергійним володарем, якого так потребував народ, бо без нього вони стали б лише маріонетками у величезних руках панівних скіфів.

За часів правління династії Спартокидів Боспор досяг свого найвищого розквіту. Почалися вдалі походи, які закінчилися підкоренням Феодосії, племен Тамані та Кубані, розгромом піратів тощо. Місто потроху починає облаштовуватися, розвиватися та культурно процвітати.

Отже, знахідки цього часу (IV-III ст. до н.е.) - важливе джерело різноманітної інформації щодо матеріальної культури Боспора. Сучасні археологи дослідили некрополі міст царства. Успішними результатами подібної діяльності стали відкриття склепів Золотого і Царського курганів, які, за деякими припущеннями, були усипальницями Боспорських царів.

Відкриття курганів супроводжувалося численними золотими знахідками, адже. як відомо, народ того часу на подібні речі перед мерцями не скупився.

Багатий склеп Золотого кургану містив у собі численні скарби, немов у казці про піратів і яку-небудь величезну скриню: масивна шийна гривна зі сплаву срібла та золота з левиними головами на кінцях, два золотих браслети, фігурка скіфа з рогом для вина в руці, численні золоті бляшки, підвіски із зображенням Афіни, мідні казани з баранячими кістками, грецька амфора та багато іншого.
Усім давно відомий факт, що часто кургани розкопують зовсім не для підтвердження якихось історичних догм, не для розширення світових пізнань, а просто заради збагачення. Подібна ситуація трапилась і в Золотому кургані: склеп був пограбований. Грабежі тривали деякий час до тих пір, поки північна стіна склепу не обвалилася на грабіжників і не скалічила їх. Проте за цей час вони встигли розчистити склеп, підняти плити підлоги і дістатися до схованок. І нині залишається невідомо, що ж вони там знайшли. І що найжахливіше — викрадаючи подібні речі, грабіжники навіть не замислювалися над історичною важливістю дорогоцінних знахідок, а просто переплавляли їх, отримуючи в результаті безцінну купу золота.

Тепер щодо кургану Царського. За інформацією істориків, створення його, що припадає на другу половину IV ст. до н.е., робота знову ж таки скіфів. За однією з версій, похований в ньому був боспорський цар Левкон І - представник могутньої династії Спартокидів. Однак при розкопках склепу не було виявлено ніяких слідів поховання. Найбільш імовірна причина, якою пояснюють цей факт вчені, витівки грабіжників ще стародавніх часів. Або ж зовсім не було ніякого поховання.

Сучасна Керч досі ще дихає історією. Сьогодні в місті можна відвідати Історико-археологічний музей, який є одним з найстаріших музеїв країни (1826 р). Там можна побачити експонати ще перших археологічних знахідок, проведених на цій землі в 1816-1817 рр. французьким археологом, що перебував на російській службі, Полем Доброксом.

Однак, необхідно згадати той факт, що не всі пам'ятки історії стародавньої Керчі знаходяться не те що в місті, а в самій Україні. Безліч золотих виробів, прикрас, коштовностей, знайдених під час розкопок курганів, некрополів, городищ, були вивезені в Санкт-Петербург в Ермітаж, а в Керченськім музеї залишили (цитую): "неудобоперевозимые вещи". Хоча, найцінніші експонати "Золотої колекції" керчани та гості міста можуть спостерігати на люб’язно наданих росіянами голограмах.

Проте повернемося до течії історії. Незабаром, на початку II ст. до н.е., Боспорське царство втрачає свою могутність і потрапляє в залежність царства Понтійського (греко-перська держава Малої Азії), а царем стає Понтійський правитель Мітрідат VI Євпатор. Саме на його честь було названо гору Мітрідат, саме на час його правління припадає розквіт Боспорського царства. З ім’ям цієї людини пов’язано багато таємниць та легенд, які ще й сьогодні вивчаються вітчизняними й світовими істориками.

Доля великого полководця була не з легких. Йому довелося відвойовувати свій законний престол у рідної матері та опікунів. Однак, жорстоко розправившись зі своїми недругами, він стверджує свою понтійську владу і стає повноправним володарем Боспорського царства. Мітрідат мріяв про сильну і могутню державу, але перешкодою на шляху досягнення його мети були римляни.
Правитель Боспору надумав підкорити не просто якусь там країну, а саму Римську імперію. Це може прямо говорити нам про могутність царства і самого правителя. І дійсно, за час свого правління він зумів залякати римлян, але розбити їх і підкорити все ж таки не вдалося. Проте Мітрідат зумів підкорити собі території римської Азії, римські провінції Віфінії та Каппадокії тощо. Він розбив таких відомих полководців Стародавнього Риму, як Касій, Маній Аквілий та Оппій. Так, Євпатор програв у війні, але кому? Римському полководцю Помпею! Мітрідат провів три війни, остання з яких закінчилася зрадою його сина Фарнака і смертю могутнього царя.
Ось тут і криється одна з найстародавніших легенд, що переходила із вуст в уста впродовж століть. Коли Мітрідат дізнався про вчинок сина, він знаходився у цитаделі Пантікапум на горі біля Пантикапеї. Він не зміг витримати зрадництва і, щоб не бути полоненим і зганьбленим, вирішив сам лишити себе життя - випити отруту. Разом із ним хотіли покінчили життя самогубством його доньки. Проте, коли вони померли, Мітрідат залишився в повному здоров’ї: постійні війни, велика влада загартували правителя достатньо, аби стати невразливим ні до кого й ні до чого, він потроху приймав отруйні зілля, щоб надалі протистояти будь-якій отруті. І тепер його організм за кілька років тренувань спокійно ставився до отрутного зілля й не хотів помирати. Тоді Мітрідат попросив свого вірного полководця вбити його. І ось на тій самій горі у груди великого царя було встромлено меча. З того часу вона гордо носить його ім’я — гора Мітрідат. До речі, ця гора являє собою штучно створене нагромадження, призначене для оборони міста і всього царства. І досі з вершини гори можна побачити майже все місто і зрозуміти, наскільки завбачливими та кмітливими були боспорські жителі.

А сьогодні археологи продовжують розкопки на цій горі, жадібно шукаючи Золотого коня, що тут закопав його за легендою Мітрідат. Це був його символ — вилита з чистого золота фігура коня в повний зріст, яку він завжди возив із собою.
Сьогодні сліди історії простежуються в кожній вулиці міста, самі їхні назви скажуть вам про все (Боспорський провулок, Мітрідатськая вулиця), географічні розташування районів так само залишилися незмінними, усі ті ж Тірітака, Мімрекій і Порфмій (тільки вже інші назви, звичайно), об'єднані навколо головного свого центру Пантікапея, на якому височіє гора Мітрідат, що носить ім'я того самого Мітрідата VI Євпатора.

Археологія — це і казка, і небилиця, і чудо, і реальність. Але перш за все, це наука. Наука, яку треба розвивати все далі й далі, розкопувати все глибше й глибше, і, можливо, колись ми знайдемо відповіді на всі запитання людства.

П.С. Стаття підготовлена в рамках завдання створити газету науково-популярної тематики.

Скарби культурного шару (IQ №1)

Оцініть написане