реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Дідусь Ленін пішов на пенсію
Дідусь Ленін пішов на пенсію

Дідусь Ленін пішов на пенсію

Інна Лебеденко, 2 курс.
Рубрика: Сторінки історії


Як у Запоріжжі прощалися з пам’ятником Леніну

Я стою біля постаменту для пам’ятника Леніну. Холодний березневий вітер не залишає того маленького бажання постояти тут ще трохи. Все як і було, проте – пустка. Та ж гребля, та ж Хортиця, але частини пейзажу не вистачає. Немає старого доброго/злого дідуся Леніна. Його пам’ятник більше не є частиною міста. Цей пласт історії стирається з нашої пам’яті, з пам’яті наших майбутніх дітей та онуків, залишаючись лише рідкими сторінками історії в школі. Така вже натура людини – забувати все погане, навіть якщо в ньому були світлі часточки.

***

Олександра Іванівна ніколи не була тією бабусею, що з люттю махає комуністичним прапором у руці або стоїть біля мерії з криком «поховали таку державу!». Вона просто прожила майже все життя в Радянському Союзі і просто порівнює ці дві держави про себе. Без надання свого фавору тій чи іншій стороні. Ій байдуже, бо вона все розуміє. Вона спокійно починає озвучувати свої думки, коли я її про це прошу.

«Жилося непогано. Тому що ціни були нормальні і рідко підвищувались. Так змогла протягнути двох дітей без чоловіка.
Що було з товарів? Магазинне молоко, хороші ковбаси. Якщо вже дуже хотілося чогось особливого, то ходили на рідкісні ринки.
Багато хто питає про роботу в колгоспі. Ну робота як робота, важко працювали, але гроші отримували стабільно. І аванс можна було взяти.

Люблю порівнювати газети. Виписувала тоді "Запорізьку правду", "Здоров'я". Газети однакові у всі часи – сьогодні правда, а завтра брехня.

Телевізор теж був. У 68-му десь і з'явився. Вночі хокей, до першої години ночі. А вдень часу дивитися його не було. Робота до шостої, город удома, потім із дітьми посидіти. Ось часу й не було. Та й кому потрібен він був. Нічого путнього, а новини можна було почути і від людей.

Зараз? Зараз важко. Дуже. Навіть поїхати до доньки – туди одна ціна, додому ціна інша. А світло, а газ? Вони між собою сваряться, а ми за всі страждаємо. Не рай був тоді, але й не пекло».

***

Багато хто пам’ятає отримання Україною незалежності, перехід до вільного етапу, свободи слова й думки та інших прекрасних речей. Що ж, для мене це було дитинством. Дитинством, у якому я бачила, як мої батьки, що віддали голос за незалежність, намагаються вижити та прогодувати мене. Як моїх батьків «кидає» їхній уряд, і як усім на усіх байдуже. Національність, народність, культура – все йшло коту під хвіст та ховалось у довгу шухляду, звідки його можна дістати у той момент, коли вже остаточно набридне. І справа тут не в країні, не в культурі, не в історії. Справа була лише в людях і у тому виборі, який ці люди робили.

***

Олена, жінка сорока років, прожила по половині життя в обох епохах. Ії голос спокійний, коли ми говоримо про країну та її культуру, але перші ж слова про політику викликають в ній злість. Вона з легкою іронією починає свій спіч.

«Це все жахливо. Я не бачу сенсу прибирати ці пам'ятники і робити з цього музей. Вони мені не заважали, і думаю, більшості теж. Діла від них немає, але проблем теж. Я вважаю, що це замилювання очей народу, відхід від глобальних проблем, щоб люди не думали, щоб не вимагали важливих змін. Простий популізм.»

Я питаю її про дитинство, бо хочу зрозуміти різницю між молодою нею та мною сучасною.

«У порівнянні з теперішньою молоддю ... звичайно зараз більше інформації, сильний технічний прогрес, прогрес цивілізації. Але це не стосується уряду. Я не заперечую, що всіх гребли під одну гребінку. Інкубатор, це правда. Як дитині мені звичайно все здавалося прекрасним. Мабуть, я і була дитиною не від світу цього, але мене все влаштовувало.»

Я питаю Олену про піонерство.

«Чим же було добре? Звичайно, на даний момент це здається маразмом, але зате виробляло почуття колективізму, спільності. Я, звичайно, ненавиділа різні свята, працю у колгоспі влітку. Але це групувало людей. Зараз ось вік індивідуалізму. І це сильно б'є по нам як по суспільству.»

***

Немає дідуся Леніна. Немає Кірова, немає Дзерджинського. Змінюють таблички з назвою вулиць. Все «червоне» лишає наше місто, лишає Україну. Історія залишається лише історією, лише більш непомітною.

Та якщо подумати, що нам з того? Наші проблеми залишаються живими, наш політичний популізм все ще нас б’є, а наша власна терпимість це перетравлює. Хай йому грець, тому Союзу, хай їм грець, тим пам’ятникам та назвам. Хай йдуть і забирають із собою кров і страждання, які принесли. Та це не надає полегшення.

Я стою і не розумію, коли ми одумаємося, коли навчимося обирати нормальних людей, коли перестанемо перетворювати патріотизм у фарс, коли візьмемося за голову. Ще трохи, і ми станемо пропащою силою. Ще трохи, і полум’я нової революції, масштабнішої за Революцію гідності, зіжре нашу країну. І я сподіваюсь, що то буде революція мізків, а не ідей.


Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається
Подобається
Так собі
Не подобається

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Вибіркові дисципліни 2019
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61