реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Дідусь Ленін пішов на пенсію
Дідусь Ленін пішов на пенсію

Дідусь Ленін пішов на пенсію

Інна Лебеденко, 2 курс.
Рубрика: Сторінки історії


Як у Запоріжжі прощалися з пам’ятником Леніну

Я стою біля постаменту для пам’ятника Леніну. Холодний березневий вітер не залишає того маленького бажання постояти тут ще трохи. Все як і було, проте – пустка. Та ж гребля, та ж Хортиця, але частини пейзажу не вистачає. Немає старого доброго/злого дідуся Леніна. Його пам’ятник більше не є частиною міста. Цей пласт історії стирається з нашої пам’яті, з пам’яті наших майбутніх дітей та онуків, залишаючись лише рідкими сторінками історії в школі. Така вже натура людини – забувати все погане, навіть якщо в ньому були світлі часточки.

***

Олександра Іванівна ніколи не була тією бабусею, що з люттю махає комуністичним прапором у руці або стоїть біля мерії з криком «поховали таку державу!». Вона просто прожила майже все життя в Радянському Союзі і просто порівнює ці дві держави про себе. Без надання свого фавору тій чи іншій стороні. Ій байдуже, бо вона все розуміє. Вона спокійно починає озвучувати свої думки, коли я її про це прошу.

«Жилося непогано. Тому що ціни були нормальні і рідко підвищувались. Так змогла протягнути двох дітей без чоловіка.
Що було з товарів? Магазинне молоко, хороші ковбаси. Якщо вже дуже хотілося чогось особливого, то ходили на рідкісні ринки.
Багато хто питає про роботу в колгоспі. Ну робота як робота, важко працювали, але гроші отримували стабільно. І аванс можна було взяти.

Люблю порівнювати газети. Виписувала тоді "Запорізьку правду", "Здоров'я". Газети однакові у всі часи – сьогодні правда, а завтра брехня.

Телевізор теж був. У 68-му десь і з'явився. Вночі хокей, до першої години ночі. А вдень часу дивитися його не було. Робота до шостої, город удома, потім із дітьми посидіти. Ось часу й не було. Та й кому потрібен він був. Нічого путнього, а новини можна було почути і від людей.

Зараз? Зараз важко. Дуже. Навіть поїхати до доньки – туди одна ціна, додому ціна інша. А світло, а газ? Вони між собою сваряться, а ми за всі страждаємо. Не рай був тоді, але й не пекло».

***

Багато хто пам’ятає отримання Україною незалежності, перехід до вільного етапу, свободи слова й думки та інших прекрасних речей. Що ж, для мене це було дитинством. Дитинством, у якому я бачила, як мої батьки, що віддали голос за незалежність, намагаються вижити та прогодувати мене. Як моїх батьків «кидає» їхній уряд, і як усім на усіх байдуже. Національність, народність, культура – все йшло коту під хвіст та ховалось у довгу шухляду, звідки його можна дістати у той момент, коли вже остаточно набридне. І справа тут не в країні, не в культурі, не в історії. Справа була лише в людях і у тому виборі, який ці люди робили.

***

Олена, жінка сорока років, прожила по половині життя в обох епохах. Ії голос спокійний, коли ми говоримо про країну та її культуру, але перші ж слова про політику викликають в ній злість. Вона з легкою іронією починає свій спіч.

«Це все жахливо. Я не бачу сенсу прибирати ці пам'ятники і робити з цього музей. Вони мені не заважали, і думаю, більшості теж. Діла від них немає, але проблем теж. Я вважаю, що це замилювання очей народу, відхід від глобальних проблем, щоб люди не думали, щоб не вимагали важливих змін. Простий популізм.»

Я питаю її про дитинство, бо хочу зрозуміти різницю між молодою нею та мною сучасною.

«У порівнянні з теперішньою молоддю ... звичайно зараз більше інформації, сильний технічний прогрес, прогрес цивілізації. Але це не стосується уряду. Я не заперечую, що всіх гребли під одну гребінку. Інкубатор, це правда. Як дитині мені звичайно все здавалося прекрасним. Мабуть, я і була дитиною не від світу цього, але мене все влаштовувало.»

Я питаю Олену про піонерство.

«Чим же було добре? Звичайно, на даний момент це здається маразмом, але зате виробляло почуття колективізму, спільності. Я, звичайно, ненавиділа різні свята, працю у колгоспі влітку. Але це групувало людей. Зараз ось вік індивідуалізму. І це сильно б'є по нам як по суспільству.»

***

Немає дідуся Леніна. Немає Кірова, немає Дзерджинського. Змінюють таблички з назвою вулиць. Все «червоне» лишає наше місто, лишає Україну. Історія залишається лише історією, лише більш непомітною.

Та якщо подумати, що нам з того? Наші проблеми залишаються живими, наш політичний популізм все ще нас б’є, а наша власна терпимість це перетравлює. Хай йому грець, тому Союзу, хай їм грець, тим пам’ятникам та назвам. Хай йдуть і забирають із собою кров і страждання, які принесли. Та це не надає полегшення.

Я стою і не розумію, коли ми одумаємося, коли навчимося обирати нормальних людей, коли перестанемо перетворювати патріотизм у фарс, коли візьмемося за голову. Ще трохи, і ми станемо пропащою силою. Ще трохи, і полум’я нової революції, масштабнішої за Революцію гідності, зіжре нашу країну. І я сподіваюсь, що то буде революція мізків, а не ідей.


Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається
Подобається
Так собі
Не подобається

Схожі новини
Коментарі
Додати коментар
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Останні добавлені
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
У Києві нагородили лауреатів премії імені В’ячеслава Чорновола
"САПФО" №6, 2016 (8 сторінок А3)
Українці переживають, але ще не все втрачено
Керуй, якщо зможеш
"САПФО" №5, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №6, 2016 (8 сторінок А3)
«Давай виключим світло і будем мовчати»
Дідусь Ленін пішов на пенсію
«Joy Fest»: відкритий доступ до мистецтва
«Иерусалим» теперь в Киеве
Не одні у каное.
«Звездный город» 2.0
Творчість серед кам’яних джунглів
Шалені й молоді
"Art і Шо тут проісходіт" №5, 2016 (12 сторінок А3)
The Washington Post – карати (,) не можна (,) помилувати
"Art і Шо тут проісходіт" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"САПФО" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №3, 2016 (8 сторінок А3)
Best тому що KNU fest
"САПФО" №2, 2016 (16 сторінок А3)
Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.
«Дорога до Інституту. Думки про все і ні про що»
"САПФО" №3, 2016 (12 сторінок А3)
«Проти мене розгорнули технології «чорного піару»
"Art і Шо тут проісходіт" №2, 2016 (12 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №1, 2016 (8 сторінок А3)
Кіно та вибори. Повернення.
"САПФО" №1, 2016 (16 сторінок А3)
Дорога додому
Мелодія театру: гармонія в душі
ЧЕРНІГІВ ІСТОРИЧНИЙ: ВСЕ, ЯК УПЕРШЕ
НАРОДЕ, МИ ПРАЦЮЄМО!
Подорож з ІЖ додому
Студенти Інституту журналістики попрацювали у Верховній Раді України
Наталя Іщенко поділилася власним досвідом зі студентами Інституту журналістики
«Та у них, виявляється, класні тексти!»
WINE NOT?
На швидкості вітру та дощу
ПРАЗДНИК И ЛИМОНЫ
Заклинателька злив
ЗАЛІЗНИЦЯ ЯК ПОКЛИКАННЯ
Водій «сьомої категорії»
Жизнь на высоте
Дорожня романтика
Уночі все більш щире, справжнє...
«Тепер я байкер тільки в душі»
Робота водія важка не так фізично, як психологічно
Обратная сторона «баранки»
(044) 481-45-61