реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Дістаючи зайця з капелюха, або як затриматися в ІЖ
Дістаючи зайця з капелюха, або як затриматися в ІЖ

Дістаючи зайця з капелюха, або як затриматися в ІЖ

Катерина Романенко, 3 курс
Вона не з тих, хто вперше побачивши Червоний корпус, мліє і мріє лише про нього. А йдучи до ІЖ, бачить себе у якомусь дуже статусному виданні чи телеведучою на підборах та з красивою зачіскою.

Молода викладачка та випускниця ІЖ Світлана Привалова справді по-журналістському оперативна та комунікабельна. Вона одразу ж відповіла на моє повідомлення у соціальній мережі та залюбки погодилася на розмову. Із, як завжди,щиро усміхненою Світланою Федорівною ми зустрілася за чашкою кави одного робочого дня.

Майже кожен період свого життя, кожну подію вона асоціює то з певними книгами, то з театральними виставами, то з людьми. Здається, саме в цьому та в цитуванні під час розмови літературних рядків і проявляється основний об'єкт її зацікавлення - індивідуальний стиль у журналістиці та літературі, загалом тексти, і, звісно, цікаві, оригінальні, не такі як усі, люди. Адже, за переконанням самої Світлани, немає поганих людей, немає поганих текстів, немає поганих вистав - є глядач, читач, співрозмовник, який чогось не зрозумів. "Якщо мені не сподобалась вистава, у мене завжди претензії не до режисера, сценариста чи акторів, а до себе. Чому я не зрозуміла глибокого задуму автора, можливо, була недостатньо уважна?"

Херсонщина, дитинство, казки Пушкіна, які вона почула вперше із вуст батька, степи... Світлана Привалова, згадуючи свою малу Батьківщину, відновлює в уяві й образи людей, з якими у неї асоціюється степова сонячна Херсонщина. Це і Микола Куліш, і Микола Чернявський, і Сергій Бондарчук, у якому вона впізнала земляка за мовою у кінофільмі "Онисражались за родину". Розмова зі Світланою була наповнена іменами, цитатами, назвами творів мистецтва і твердим переконанням, що культура - поза політикою. Саме тому колишня студентка ІЖ дозволяє собі цитувати і Пушкіна, й Ахматову, й інших російських письменників. Таке спілкування, немов інтелектуальний стимулятор, змушує дістати з глибин пам'яті призабуті знання і додатидо них щось нове.

Із років навчання в Херсоні вона згадує свого першого вчителя, який, до речі, викладав історію художньої літератури та культури: "Його звали Олег Васильович Мішуков. Він був керівником ліцею, в якому я навчалася. Це просто людина-епоха: вчитель, науковець, театральний режисер, педагог, що міг зацікавити з одного слова. Коли він заходив у велику лекційну аудиторію і починав говорити, всі прислуховувались. У ньому було щось особливе, просто щось метафізичне, не можу сказати, що саме."Ліцеїсти, отримавши повну середню освіту, могли одразу вступити до Херсонського національного університету (він тоді був педагогічним) одразу на другий курс. Світлана, як і хотіла, фактично вже була студенткою філологічної спеціальності. "Але мій тато й учителька з історії наполягали на вступі до Києва. Усім здається, що в столиці - більший обсяг знань, інформації. Я, насправді, так не вважаю", - говорить вона.

Тоді ще студентка з Херсонщини не збиралася вчитися в Інституті журналістики, ба, навіть, у КНУ, величний Червоний не вразив її до глибини бажань студентської душі, не планувала вона й у майбутньому викладати та займатися науковою діяльністю. "Я - людина сучасного", - кілька разів за розмову підкреслила вона. Й тепер у сучасному, вона тут, в ІЖ, вже не студентка, а викладач, тепер її називають на ім'я та по-батькові, й тепер вона вчить молодих та натхненних студентів.

"Я взагалі-то хотіла на політологію, але дізнавшись, що в КНУ лише кафедра на філософському факультеті, передумала, бо цей факультет зовсім не входив у мої плани. Ну й пішли асоціації: політологія - стереотипне мислення - штампи - журналістика. Крім того, наша та філологічна спеціальності суміжні. Так і привела мене дорога сюди, і так вона досі тут і залишається, на Мельникова 36/1. Іноді мені здається, що це моє студентське життя трохи затягнулося", - згадує тепер вже асистент кафедри періодичної преси Інституту журналістики Світлана Привалова.

Дістаючи зайця з капелюха, або як затриматися в ІЖ


"Якщо викладач щоп'ятьхвилин не дістає зайця з капелюха, він - поганий викладач" - усе частіше звучить у стінах давно рідного моїй співрозмовниці ІЖ. Звісно, коли людина танцює чи співає в аудиторії - вона запам'ятовується. Правда, не обов'язково настільки активізувати процес спілкування зі студентами, головне - щоб усе було щиро! Думаю, кожен із нас може одразу згадати пару, на якій нам декламували поезію Пушкіна, як приклади наводили літературні тексти й обов'язково хотіли дізнатися про нас більше, ніж тільки ім'я та прізвище. Щирий та достатньо динамічний стиль викладання Світлани Федорівни Привалової запам'ятовується надовго. "Навмисне я ніяких штук не роблю, все йде від душі, - стверджує вона. - Тобто, якщо ти нудний, але щиро нудний - це прекрасно, а награність та штучність можна легко розпізнати, вони завжди відчутні".

Інститут журналістики, за словами Світлани Привалової, не дуже змінився з часу її студентства. "Кажуть, "ничто так не старит человека, как жалобы на нынешнюю молодёжь". Ось у нас в інституті є така тенденція, чомусь вважати, що раніше було краще, заклад був сильніший тощо. Я ж вважаю, що як тоді, так і зараз, ІЖ дає досить потужну базу знань. Я студенткою завжди була задоволена тим, що дав мені інститут. Тим більше, якщо виконувати весь обсяг завдань, не буде часу скаржитись", - стверджує Світлана Федорівна. Взагалі ж вона була радійницею, група щотижня виходила в ефір з програмою. Один був ведучим, інші - готували сюжети. Поділ на пресу, телебачення та радіо відбувався ще з першого курсу. Моя співрозмовниця підкреслює, сучасні студенти щасливі вже тим, що можуть спробувати себе в різних сферах. А щодо чоловічої аудиторії в ІЖ, виявляється, теж нічого не змінилося. Світлана Федорівна пов'язує це з близькістю нашої спеціальності до філології, а там, самі знаєте, негусто з представниками сильної статі. Хоча, з іншого боку, журналіст - професія не жіноча, особливо, якщо доводиться працювати в гарячих точках. "Мені це нагадує мовне питання в Україні, яке то виринає, то потопає залежно від виборів. Так само у нас питання з хлопцями то підіймається у розмовах студентів, то знову зникає з групи актуальних. Я не думаю, що воно настільки глобальне і важливе", - коментує вона.

Світлана під час навчання займалася безпосередньо журналістською практикою на розважально-інформаційному радіо "Апельсин", у театральному журналі "Контрамарка", де була страшно обурена тим, що про українські постановки писали лише позитивно. Хоча, зараз вже розуміє, що то була особлива позиція редакції для привернення до театру глядачів. Хочу відзначити, що вимова моєї співрозмовниці дійсно радійна, чіткий красивий український звук "щ" запам'ятався ще з перших слів у аудиторії, а загалом чітка вимова не дозволяє недочути щось навіть у шумній їдальні. Хіба що ти просто відволікся. Тож, практична діяльність була.

На питання, про що тоді мріяла і чого хотіла, відповідає знову ж: "Я людина теперішнього. Не ставила перед собою далекоглядної мети і все вирішувалось сьогодні і по серцю. Я не планувала викладати, але на четвертому курсі – конференція, Полтава. 100 років виходу "Хлібороба". Архіви, де ти сама можеш проглянути історію через газети, щоденники тощо, і зробити свої висновки – це мені припало до душі. А я завжди хочу почуватися комфортно саме зараз, тому тим, що подобається, й займаюся". Ось він, переломний момент. Так сталося, що Світлана Федорівна захистила дисертацію і залишилася викладати, і на сьогодні її це влаштовує. Моя співрозмовниця підкреслює, що одним з рушіїв її діяльності завжди було очікування схвалення від батьків. Але, що найцікавіше, тато, бачачи її досягнення, казав: "А що, має бути якось інакше?". І тоді вона розуміла, успіхи й справді мають бути, і нічого грандіозного не відбулось, коли ти вступив до університету, чи захистив дисертацію.

"Але незалежно від усього, батьки завжди підтримують мене і моїх сестру та брата. У нас немає такого, що ти замало робиш, чи ти зробив неправильно. Тато завжди казав і каже: "Мені не важливо, скільки ти зароблятимеш, головне, щоб ти завжди залишалась людиною", - розповідає Світлана Федорівна.

Один з викладачів ІЖ часто говорить дівчатам: "Головне - вдало вийти заміж!" Кожен, звісно, може вловити тут свій підтекст: хтось вирішить, що це натяк на пошук "вдалого чоловіка" у суміжному з нами КІМО, хтось - що треба залишити навчання і зайнятись особистим життям, а хтось - що, крім успішності й кар'єри, в житті кожної жінки має бути сім'я. Світлана Привалова вбачає глибокий сенс у цьому висловлюванні, адже, "навіщо зайве, коли немає необхідного". А за словами моєї співрозмовниці, "Необхідне - це родина і дитина, бо з цього починається життя. А коли є це, то і усе інше буде прекрасно, бо сучасна жінка може встигнути всюди, якщо правильно організує свій час". Вона вважає основним своїм проектом сім'ю, і активно займається вихованням свого п'ятирічного сина. "Я досить таки рано вийшла заміж - після четвертого курсу. І це не завадило мені продовжувати навчатися, захистити диплом та дисертацію. Загалом же, для мене вдало вийти заміж значить мати людину, з якою буде комфортно спілкуватися, будуть збігатися цілі, буде цікаво разом відвідувати театр, виховувати дітей, конструювати щось своє".

Серед захоплень поза професійною діяльністю - театр. Що цікаво, у студентські роки Світлана більше любила класику (театр ім. Франка), а тепер полюбляє постановки Молодого театру. До речі, різні міста, де вона бувала, колишня студентка ІЖ асоціює саме з театрами, а не з якимись загальновідомими пам'ятками архітектури чи стереотипними фразами. Своїм улюбленим (хоч і страшно не любить це слово, як і слово подруга, бо вважає їх девальвованими) фільмом називає "Дзеркало" Тарковського. Розмова на тему культури та зацікавлень зайшла до шанованих нині студентами ІЖ авторів - Ремарка та Бредбері. Цікаво, що вподобання більшості студентів сходяться. На переконання моєї співрозмовниці, це тому, що все ж таки до ІЖ вступають люди зі схожими смаками та поглядами, а якісної літератури насправді не так вже й багато. "Я взагалі вважаю, якщо ви осилили Біблію в повному обсязі та Гомера "Іліаду", "Одіссею", ви взагалі більше можете нічого не читати, бо все за ними – це повторення. Все основне приховане тільки в кількох книжках", - говорить Привалова.

Світлану Федорівну часто можна зустріти в інституті, коли вона швиденько пробігає коридорами у вишуканій сукні, часто можна побачити прекрасні фото з сином у facebook, а якщо студенти ще й не полінуються сходити в театр чи на виставку, шанси побачити її й там, досить високі. Це відкрита, активна людина, яка встигає побувати всюди і побачити все, що її цікавить. " Як на мене, нормально, коли у людини немає вільного часу. Коли ви таким чином плануєте свої вихідні, що не хочеться, щоб година, яка залишається, була витрачена на те, що не можна запам’ятати. Мій вільний час це, наприклад, відвідини театру, кілька нових книжок, виставка, кінотеатр, спілкування з цікавими людьми.І дитина, яка насправді не лишає практично того вільного часу, не через буденні турботи, а тому, що вона потребує вашого спілкування і того, щоб ви і її навчали."

Спілкування зі Світланою Федорівною Приваловою для мене було певною мірою як літературний, театральний, кінематографічний порадник, натхнення на раціональне та яскраве витрачання вільного часу, насолоду теперішнім днем та пошук себе. Світ навколо нас яскравий та різноманітний, а сучасний ритм життя дає нам змогу побачити якомога більше і знайти той темп, ту тему, те місце, де нам буде найбільш комфортно та приємно жити, працювати та захоплюватися кожною хвилиною життя.

Оцініть написане

Подобається
Так собі
Пиши ще
Не пиши більше на цю тему

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
Ендорфіни для душі, або чому я хочу в Сомалі
Соломiя Вiтвiтська : треба займатися тим, що приносить задоволення, i тодi все вийде
Гра на виснаження
Дивись, нас тепер троє: я, ти і моя хвороба
Віка Смикова: «Хотіла бути актрисою, а стала піарником»
Поліна Фоменкова: «Є лише єдиний шлях прожити своє життя недарма – це реалізувати потенціал, який є в кожного!»
Юлія Прядко: про безглуздість мрій і політ у космос, коли ракети немає
«Я думала, це я так добре розумію білоруську, а то була російська з акцентом»
По нотах особистості
Про що мріє радіотехнік
Я би хотів поєднати користь і розваги
«ВСЕ, ЩО Я БАЧУ ТЕПЕР – ОЧІ»
«Дванадцять років без алкоголю та з чіткими цілями у житті»: інтерв’ю із панк-рокером, що вчасно зупинився
Эстетика мрака: Резидент арт-лейбла EX_NEGATIVO
FEEL LIKE YOURSELF: ANASTASIA IVANOVA
«Життя в Україні очима іноземця»
«З серйозним обличчям круті ідеї не придумуються”
Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!
Крутий редактор чи котлети замість мрії
Я не пишу для того, щоб стати кимось чи щось зробити. Я просто хочу розказувати історії.
Новий Христофор Колумб
Євгенія Брага: “Завжди роби виклик самому собі”
«У мене немає мрій, у мене є довготрималі цілі», - дівчина з фотоапаратом.
Редактор ефірного промо: життя на полі бою
Віталій Ващук: «Займайтеся тим, від чого вас пре!».
Французька екзистенціалістка
Олександр Чорний: «Українським композиторам присутній бунтарський дух та ходіння «по лезу»
NK: Я люблю зморшки! Вони віддзеркалюють досвід і мудрість
Уляна Бойко: «У мене ніколи не було заготовленої моделі поведінки. Але завжди було розуміння, що я несу відповідальність за продукт і за команду»
Некомфортна зона комфорту
«Завжди хотіла пов’язати свою діяльність із словом»
Без сорому, книг та мистецтва: сповідь сучасного програміста
Мрії в дії: байдарки замість географії
Статус: у вічному пошуку
Наталія Ємеліна: “Секрет кар'єри: чесно, багато, якісно працювати і знати собі ціну”
Якщо ти молода, амбітна і православна
Роман Кравець: "Бути журналістом – це певною мірою благодійність"
Олексій Мандзій: "Колись казали, що в нас дві булави - три гетьмани, а тепер кажуть: "Дві теми - три експерта"
НОВИНИ - ЦЕ РЕЖИМ НОН-СТОП
Важливо шукати людей, які продукують сенси
Про журналістську професію Надії Петруньок - парламентського журналіста телеканалу NewsOne.
ЄВГЕНІЯ ДАВИДЕНКО: ЖУРНАЛІСТИКА - ЦЕ ПРОФЕСІЯ, ЯКА ВІДКРИВАЄ МОЖЛИВІСТЬ ПРИМІРЯТИ НА СОБІ ЧИ НЕ ВСІ ПРОФЕСІЇ!
Треба інтерв`ю - "люди самі знаходяться"
Презентації вибіркових дисциплін
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
(044) 481-45-61