Лицарка печального образу

Лілія Савко, 3 курс.

Її надихають успішні люди і проекти, і робота, яка,в першу чергу, приносить користь людям.

Задумлива, часом спокійна, нерідко й засмучена низенька дівчина, ніби споглядає біля нашого білого вікна захід сонця за чашкою ромашкового чаю. Але й хоча сам Творець тільки здогадується, що коїться в цій голівці, я часом читаю в її очах сум за студентськими роками, які невпинно спливають і залишаться в пам’яті своєрідними спалахами, іскорками юнацьких веселощів.
«Вступ до Інституту журналістики - це був імпульсивний вчинок, я не знала що від нього очікувати, адже завжди захоплювалась фізикою і була не проти ідеї стати великим ученим. Та доля розпорядилася по-іншому», - розповідає студентка 6 курсу ІЖ Вікторія Топала.

Хоча Інститут журналістики зробив із пирятинської школярки дійсно високоосвічену й інтелігентну особистість, Віка стверджує, що наш університет не найкращий варіант для витрачання 6 років свого життя. 4 роки бакалаврату - більш ніж достатньо, щоб стати професіоналом в журналістиці.

Очікування \реальність

Коли Віку спитала про те, що їй дав університет, то вона, не роздумуючи впевненим голосом назвала нових друзів, знайомства з цікавими людьми. Цікаво, що не практика, в першу чергу, або ж там якісь цікаві навички, а самедрузі! ( Віка родом з невеликого містечка Пирятин, що на Полтавщині). Визначальним чинником у становленні її як особистості стало розуміння того, що головним інструментом у цьому житті є принцип іти напролом, досягати всього самотужки і ніколи не боятись запитувати щось у оточуючих. Це і є головним орієнтиром в житті дівчини.

Зараз Віка працює в журналі «Роботодавець» і просвітлює маси щодо бізнесу та HR – тематики. Із захопленням починала журналістка працювати, і з таким же запалом планує змінити місце роботи . Зіткнувшись із несправедливістю життя, Вікторія трохи наївно й по-дитячому вірить у людську доброчесність, і я впевнена, що їй вдасться хоча б на краплинку змінити цей світ. Такі журналісти заслуговують на видання першого ешелону, їх мають чути усі.

«Мої очікування щодо роботи журналіста справдились на 50 %, тобто до половини потенційних перешкод під час праці нас готували в ІЖ. Але, ви ж зрозумійте, цинічність журналістів – вона безмежна, і виражена в набагато більшій мірі, ніж мені хотілося би. Фактично, експерти вчиняють так само»,- констатує вона, опустивши погляд додолу. Певно, важко розбивати свої принципи об реальність, коли протягом 6 років тобі вбивають в голову повчання про підтримку іміджу непродажної 4 влади, а згодом доводиться трудитись у реальному ЗМІ.

Щаслива мите, зупинись!

Вічне запитання студентів і школярів : «яким чином ця теорія знадобиться нам в житті?» - у випадку з Вікою набуває стверджувальної відповіді. Лекції з практичної стилістики професора Пономарева не пройшли марно і активно відновлюються в пам’яті дівчини з написаннямчергової статті. Також вона відзначає знання набуті на фотожурналістиці та теорії масової комунікації.

"Пам’ятаю всі пари пана Литвиненка, він фактично змушував групу зріднитися, проводити разом дуже багато часу. Разом відвідували всі заходи "Журналістської весни", писали про них матеріали і мали свою міні- редакцію. А було це на першому курсі", - з особливим теплом згадує кароока випускниця.

«Мені завжди подобалося ходити на лекції до гостей нашого університету. Особливо запам’ятався публіцист Микола Рябчук зі своїми національними ідеями та патріотичними переконаннями», - так каже сама журналістка, і в тоні її подальшої розповіді простежуються критичні нотки. Досить претензійно вона завжди ставилась до оточуючих. Так, функцію критики ЗМІ, яку до нас доносять в університеті, Віка по повній застосовує на практиці.

Зразкова

Вона обожнює свого маленького брата Андрія, тому щораз, як їде до Пирятина, купує якусь цікаву забавку для першокласника. Але раз по раз ці іграшки розвиваючі, щоразу змушують мислити. Справді, сестра – людина непересічного інтелекту.

Струнка чорнявка завжди проводить свої вечори за сторінками чергового захоплюючого трилеру. Я кажу саме про книжки, адже жодного вечора я не бачила, щоб вона стулила очей, не полиставши перед сном десяток-другий сторінок улюбленого «Залишенця» Василя Шкляра. Ця книга, очевидно, завжди асоціюватиметься з мудрою Вікторією.

У найближчій перспективі ця тендітна і мила дівчина планує боротися з всеосяжною машиною корупції, звичайно ж, журналістськими методами. На її думку, саме людський фактор формує ці злочинні схеми і б’є по найменш забезпечених категоріях населення, корупція в нас – це безкінечний процес.
У часи, коли вже ніхто не сподівається почути у свою адресу чемну фразу чи похвалу, ця прямодушна скромна особа все дивується людським недолікам.

«За 22 роки свого життя найбільше зачіпає мене людська лицемірність і гра у вельмож та їх рабів. Це не нормальна траєкторія розвитку сучасного суспільства», - ділиться Віка.

Лицарка печального образу

Оцініть гаписане