«Загублена». Рецензія

Ярослав Друзюк

«Правда в тому, що йому начхати [на думку інших]», – ділиться враженнями від співпраці з Девідом Фінчером Бен Аффлек. За словами виконавця головної чоловічої ролі у новій роботі Фінчера, режисер «Бійцівського клубу» та «Соціальної мережі» завжди залишається при своїй думці, не звертаючи уваги на сторонні зауваження. Втім, екранізації роману Ґілліан Флінн вдається підтвердити цю думку навіть краще, ніж двохкратному лауреату премії Оскар.
А от Ніку Данну не начхати. На п’яту річницю весілля безслідно зникає його дружина Еймі (Розамунд Пайк), змушуючи, таким чином, персонажа Бена Аффлека хвилюватися не лише через сам цей факт, а й через підозру, яка після цього на нього падає. Нік присягається, що не заподіював жінці лиха, але на вбитого горем вдівця зовсім не скидається, понад те, усі докази вказують саме на нього.

Банальний і злободенний на перший погляд, зрештою сюжет набирає винятково фінчерівських обертів, химерною змійкою звиваючись від одного сюжетного повороту до іншого, аж поки глядач не відчує співмірний з кульмінацією «Семи» або того ж «Бійцівського клубу» шок. Ефект від нього посилиться ретельною підготовкою: до найбільш напруженого моменту стрічки публіку підводять ідеально розіграною подвійною грою і одним із улюблених методів режисера, постійним нав’язуванням гри на випередження. «Загублена» не може похизуватися масштабністю фіналу «Гри», вона не б’є наповал у стилі «Семи», але її детективні елементи перетворюють кожен наступний поворот сюжету на справжнє випробування для любителів вгадати наступний крок сценариста.

У цьому аспекті фільм викликає найбільше порівнянь з попередньою роботою Фінчера, «Дівчиною з тату дракона». І справа навіть не в тому, що обидві стрічки режисер адаптував із уже культових бестселерів – радше в тому, що, наскільки суперечливою не виявилася б екранізація роману Стіґа Ларссона, за детективною складовою цей фільм може дати фору усім його попереднім картинам. «Загублена» використовує методи найбільш примітивного белетристичного жанру із зовсім іншою метою, однак інструменти для цього у неї все ті ж самі: паралельний монтаж (не бійтесь, Еймі Данн у кадрі не набагато менше за її чоловіка), фрагментарний наратив і надзвичайна увага до деталей.

Забезпечити останню деталь Фінчеру допомагає не лише вроджена скрупульозність, а й застосування новітніх технологій. Девід ніколи не цурався інновацій – згадати хоча б «Оскар» «Загадкової історії Бенджаміна Баттона» за візуальні ефекти – не стала винятком і «Загублена». Ця стрічка стала першим фільмом в історії, повністю знятим у надвисокій роздільній здатності 6K, тому буквально кожен її кадр рясніє дрібними деталями. Режисер же, своєю чергою, зумів втілити в екранізації настільки важливий аспект першоджерела Ґілліан Флінн як рукописи головної героїні.

З іншого боку, втім, зрозуміло, що всі ці деталі працюють радше на імідж самого Фінчера, а не на фільм: запросивши автора оригінальної книги на роль сценариста, режисер цим самим погодився на побуквенну адаптацію роману, адже в такому разі його завдання обмежувалося оживленням готового матеріалу. І раніше відомий своєю роботою винятково з чужими текстами, цього разу Фінчер зі своїм штатним оператором Джеффом Кроненветом отримав ще більше часу на рихтування візуальної частини – в пастельно-світанковій палітрі та ідеальності кожної сцени «Загубленої» це одразу помітно.
Конфлікт, щоправда, в дещо іншому: новий фільм Фінчера впізнається не лише за непередаваною холодністю навіть найбільш яскравих сцен або нервовим музичним супроводом Трента Резнора, а й за винятково ремісницьким почерком Девіда. Прийшовши до Голлівуду протоптаною колишніми кліпмейкерами стежиною, Фінчер майже раптово перетворився на уособлення кризи «Фабрики мрій» часів зламу століть. Він не приховував в своїх фільмах реклами, надавав перевагу не експериментувати з жанрами, а потім знайшов себе в екранізаціях сучасних класиків. На цих же лекалах, власне, побудована і його «Загублена» (а «Загублена», попри все, передусім його стрічка) – настільки ж відвертий, наскільки й вірний своєму першоджерелу фільм.

Серед інших робіт цього режисера «Загублену» виділяє інше – її масштаб. Фінчер не був би Фінчером, якби опустив тему захоплення сучасним суспільством медіа, розкривши її в цьому фільмі ледь не глибше, ніж у «Соціальній мережі», проте цього разу на його героїв вона впливає радше опосередковано, а масштаб порушеної проблеми він зводить до стосунків двох людей. Візіонера цікавить насамперед сім’я, причому не лише як аморфний союз, а й як штампована «комірка суспільства» – з усіма її символічними обов’язками, показовими ритуалами та постійним розвитком.

Один із найцікавіших епізодів фільму відбувається в поліцейському відділку під час допиту персонажа Аффлека: Ніка запитують, чим займається його дружина у вільний час і яка у неї група крові, але той зізнається, що не знає відповідей на ці питання. Ближче до фіналу специфічний гумор «Загубленої» остаточно витіснить елементи трилера та драми, а глядачам до самих титрів важко буде прибрати з облич посмішку. Чоловічій половині залу – стурбовано-нервову, а жіночій, судячи з усього – задоволену. До слова, обов’язково порівняйте враження від стрічки у ваших друзів і подруг – у більшості випадків вони виявляться кардинально протилежними.

«Найбільше задоволення ти відчував тоді, коли відповідав моєму рівню», – випалить претензійну заяву Еймі своєму чоловікові, і ці ж слова десь за кадром кине режисер своєму глядачеві. Витримав подвійну гру акторів? Простежив усі метаморфози їх персонажів? Вгадав кілька сюжетних твістів? Вітаю, ось тобі ще один поворот! У такі моменти і ремісництво починає здаватися справжнім мистецтвом.

Хоча самому Фінчеру, певна річ, начхати.

Ярослав Друзюк

Схожі новини

Коментарі

Додати коментар

Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера

«Загублена». Рецензія

Оцініть