КСЕНІЯ БАША-ДОВЖЕНКО: "Я НЕ НАМАГАЮСЬ КОМУСЬ ЩОСЬ ДОВОДИТИ"

Олександра Хмарна

15 та 22 жовтня в київському театрі імені Івана Франка відбулись прем’єрні покази вистави «Ліс» Дмитра Богомазова за мотивами однойменної п’єси Олександра Островського. Ксенія Баша-Довженко, виконавиця ролі Аксюші, про роботу з відомим режисером, акторських дітей, важливі поради та багато іншого – далі в інтерв’ю.

Вистава «Ліс» – це вже не перша Ваша робота з Дмитром Богомазовим. Як Вам з ним працюється?

Так, перша була у виставі за Василем Стефаником «Morituri te salutant». Богомазов – це якась зовсім інша субстанція. Це настільки цікаво, настільки складно, настільки захоплююче. От, наприклад, у першій постановці я практично нічого не розуміла, що він хотів від мене… ну от просто. Ніби зовсім різними мовами з ним говорили. А потім вже по ходу я його зрозуміла, і в постановці «Ліс» вже таких проблем не було. Я відчула, як він мислить. Хоча повністю осягнути Богомазова неможливо. Кожного разу він відкриває щось інше,цілком несподіване.

А працювати на одній сцені з батьком?

З татком класно, тому що він талановитий актор. Він майстер своєї справи. Кожну мою роботу татко дивиться зі сторони і радить дуже багато. І працюючи над Аксюшою я прислухалась до нього. Він – мій тил, моя допомога, моя підтримка.

На початку вашої кар’єри, під час навчання чи доводилось Вам стикатись з упередженим ставленням до Вас, як до дочки двох акторів?

Я так розумію, що від цього нікуди не втечеш. Така вже доля акторських дітей, що все життя тебе будуть порівнювати з твоїми батьками, а особливо якщо вони талановиті артисти. Спочатку мені було неприємно. Коли призначали на роль чула за спиною: «Ну ясно, вона ж Баша, дочка Васі Баші, це само собою, що вона буде грати в тій чи іншій виставі». Я не намагаюся комусь доводити, що я теж щось можу. Я просто чесно працюю.

Ви, як мати двох дітей, з якого віку почнете (або вже почали) привчати їх до театру?

Іванчик у нас працює в театрі з семи років. Він сам попросився, сказав: «Мамо, а чого це ти на сцені, тато на сцені…». Це так якось неочікувано він нам видав, що ми аж розгубились: «Синочку, а ти хочеш? – Так, дуже». І в сім років вперше вийшов на сцену театру Франка у виставі «Кайдашева сім’я». Також задіяний у виставах «Мартин Боруля», «Попелюшка». А Василечко у виставі «Кайдашева сім’я» дебютував у п:ять років.І дуже тішиться з цього.

Дітей навчаєте акторству Ви, чи віддаєте цю роботу режисерам, батькові?

Оговорюємо якісь певні моменти вдома, пояснюємо, чи під час репетицій, по ходу, як повторюємо якусь сцену. Але це все відбувається в дуже делікатній формі, тому що це дитина, і я це прекрасно розумію. Я не прагну до того, щоб вони видавали тут і зараз. Це діти. Але якісь такі елементарні речі, які їм допоможуть, і їм буде від того легше, звичайно, я і чоловік говоримо про це з ними.

Виходить, Ваша робота у вас і в театрі, і вдома. Як це все розділяти, розмежовувати?

«Розмежовувати» - обов:язково. Тому що якщо я потрібна тут, в театрі, то так само і ще й більше я потрібна вдома своїм дітям. І це – найважливіше. Роль мами – це найскладніша роль. Я дуже сподіваюсь, що я справляюсь з цією роллю. Я ж акторська дитина і відчула на собі нічні репетиції у батьків, гастролі… Тому стараюсь при такій же професії дарувати своїм дітям час.

А як глядач частіше відвідуєте свій театр чи якісь інші?

Я ніколи не пропускаю прем’єри нашого театру. Обов’язково приходжу і вітаю колег. Мені дуже цікаво подивитися, хто як відкрився чи не відкрився, чи це успіх чи не успіх в нашому театрі. Також,із задоволенням,відвідую інші театри. Дуже люблю «Лівий берег». Найчастіше мене можна побачити там.

Обговорюєте з акторами вистави одне одного?

Звичайно, ми ділимося враженнями. Я не знаю, як їм мої якісь поради та побажання, але от я прислухаюся, якщо це не заважає задуму режисера.

До чиїх порад прислухаєтесь найбільше?

Тато – це та людина, яка зацікавлена, щоб у мене вдалося. Він не збреше, він може сказати досить неприємні слова, але для того, щоб виправити помилки. Тому, звичайно, тато.

В театрі не обходиться і без конфліктів. Про що найчастіше сперечаєтесь з режисерами?

Нема таких прямо конфліктів, але є моменти, коли треба переконати, треба пояснити, чому я хочу саме так, а не інакше. Я за творчі суперечки, тому що саме так народжується істина.

Як ви вважаєте, чи необхідна акторові професійна освіта?

Так, звичайно. Людина повинна отримати певні професійні навички. Хоча,як каже мій тато: «воно або є, або звиняйте».

Які найголовніші речі Ви винесли зі свого навчання в інституті [КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого – авт.]?

Нам з моїми однокурсниками дуже пощастило з педагогом. Актор театру імені Франка народний артист України Олег Микитович Шаварський вчив нас бути людьми. Зараз вже працюю одинадцятий рік в театрі і розумію, що він був правий. Для мене взагалі людський фактор дуже важливу роль грає, дуже важливу. Олег Микитович – мудрий чоловік, правильно все говорив.

Яка роль вашої мрії?

Нема такої. Я знаю, що дуже часто думають, що дівчата мріють зіграти Джульєтту, а хлопці – Гамлета. У мене такого ніколи не було. Роль,яку отримую – намагаюсь зрозуміти і полюбити. Мені би дуже хотілось, щоб і надалі у мене були різнопланові ролі: характерні, ліричні… різні. Щоб я могла себе розвивати у різних напрямках.