ОКУПОВАНИЙ ЛУГАНСЬК ОЧИМА ПАТРІОТА.

Книга Валентина Торби «Я – свідок»

«Наступні рядки политі кров'ю», – так розпочинається книга «Я – свідок» корінного луганчанина та щирого патріота Валентина Торби про події останніх трьох років в рідному місті. Його спогади, уривки зі щоденника та публікації в газеті «День» вперше були представлені на 22-му Міжнародному книжковому «Форумі видавців у Львові». Книга вже презентована й у Києві, де зараз живе і працює автор з часу вимушеного виїзду з Луганська 28 серпня 2014 року.

Для одних війна на сході давно вже не виходить за рамки повідомлень інформаційних агентств про кількість загиблих за минулу добу, а для інших – це безкінечна історія втрат та болючих запитань, на які навряд чи знайдеться коли-небудь відповідь. До останніх належить Валентин Торба, для якого Луганськ завжди був і буде рідним, а головне ˗ українським, містом.

Частина перше книги - «Російське пришестя» - розпочинається зовсім не з прибуття російської армії на схід України, а картиною «затишного та метушливого» Києва, в сквери та парки якого приходить осінь. До цього міста автор повертається неодноразово, проводячи паралель Луганськ-Донецьк – Київ.

Душа Донбасу – сутінки. Причому глибокі й безпробудні. Його не чути потрібно, а прокапати фізіологічним розчином. Але Київ поки що поганий лікар. Виявилося, що столиця не нарколог і не терапевт, а фельдшер-випускник. Але він вчиться. А Донбас лікується. Через нестерпний головний біль, грубо, але вже хоча б подає ознаки усвідомлення необхідності втручання. Тільки не боляче, трохи легше. Так, щоб заплющити очі, раз – і відпустило. І щоб, як раніше, було мирно і спокійно. І щоб забути про те, що колись хворів, і ніколи не дізнатися, чим. Але, на жаль, так не буде. Буде боляче.

Та кожне місто – це, перш за все, люди в ньому. Деякі дійові особи цієї «драми» нам добре знайомі, заочно, на щастя. Імена Болотських-Мозгових-Єфремових неодноразово згадано в книзі, зрозуміло в якому контексті. Про інших ми чуємо вперше та, мабуть, і востаннє. З одного боку, це любов до України та «велич маленьких людей в момент малості великих», а з іншого – сепаратизм та продажність. Вистачає як одних, так і інших. Як в житті, так і в книзі.

Однозначно визначити настрій «записок» неможливо: постійно вчуваються, то мажорні, то мінорні нотки. Останніх, звісно, більше, та все ж після прочитання книги становище не здається безнадійним. Зокрема, про це свідчать висновки, які автор робить в завершальній частині під назвою «Вирок». Так, зробити потрібно ще багато, головне – не відгороджуватись від проблем, а вирішувати їх. «Заплющити очі на Донбас – це заплющити очі на себе ж, на свої принципи буття, свою філософію, яку треба міняти докорінно по всій країні. Смерті варті того, щоб мінялись живі».

Схожі новини



• ОЛЕГ СЕНЦОВ. РАССКАЗЫ
• Анонс. Відкрита лекція «Завещание Марины Цветаевой» - 1 грудня 2015
• Анонс. відкрита лекція «Падший ангел Владимира Набокова» - 13 жовтня 2015
• ТВОРЧА МАЙСТЕРНЯ. Анастасія Асєєва - 13 жовтня 2015
• ТВОРЧА МАЙСТЕРНЯ. Олена Халік. - 6 жовтня 2015
• ТВОРЧА МАЙСТЕРНЯ. Микита Міхальов. - 29 вересня 2015
• Анонс. Зустріч учасників творчої лабораторії - 29 вересня 2015
• Афіша. ТВОРЧА МАЙСТЕРНЯ. Леся Іваненко - 27 жовтня 2015
• наш жадан (відео)
• Афіша. ТВОРЧА МАЙСТЕРНЯ. Ігор Кондратюк. - 22 вересня 2015