Про що мріють викладачі Інституту журналістики

Вікторія Левчук

Різун Володимир Володимирович
(доктор філологічних наук, професор, директор Інституту журналістики)

Мрію, щоб швидше був Новий рік і про ці десять днів, коли можна зосередитись над певними питаннями, які я не встигаю підготувати. От мені треба прочитати і написати відгук на один автореферат докторської дисертації, прочитати дисертацію нашого колишнього аспіранта, який працює на телебаченні, переглянути навчальні плани, бо треба до Нового року їх модернізувати та багато іншого. В мене є такий списочок, на комп’ютері висить, тих завдань, які зависли. І в мене єдина мрія, щоб швидше наступило 28 грудня. У студентів канікули до 10 січня, а у викладачів робочі дні. І я навіть написав заяву на відпустку, щоб повністю, від 28 грудня до 10 січня, бути вдома і зробити те, що я не встигаю. Ось це найбільша моя мрія. Така, знаєте, проста, реалістична.

Приступенко Тетяна Олегівна
(кандидат історичних наук, професор, завідувачка кафедри періодичної преси, перший заступник директора з навчальної роботи)

Щодо університетського життя, я мрію поліпшити Закон України «Про вищу освіту», набрати гарних студентів на наступний рік. У нас змінюються навчальні плани, освітні програми. Хочеться, знову ж таки, щоб ці нові навчальні плани відповідали тим навичкам, вмінням, які очікують від наших випускників роботодавці, щоб наш інститут був успішним. Хочу, щоб наша кафедра, яку я маю за щастя очолювати, була затребуваною, щоб на нашу спеціалізацію, пресову журналістику, записувались якнайбільше студентів і щоб нормально відбулося реформування друкованих засобів інформації, яке розпочнеться з 1 січня 2016 року. А із особистих мрій я хочу, щоб мій онук ріс гарною людиною, щоб ми доклали зусиль до його виховання та щоб моя мама була жива і здорова.

Нагорняк Майя Володимирівна
(кандидат філологічних наук, доцент кафедри телебачення та радіомовлення)

Можливо, це видасться дивним, але дуже мрію про той час,коли мене нарешті відпустить біль, який пов’язаний із трагічною загибеллю мого тата. Це сталося два роки тому, тата вбили на Волині, в місті Володимирі-Волинському, 15 лютого вже буде два роки. І, на жаль, ніхто в родині, і я теж, не можемо з цим змиритись, і як би не намагався займатися якимись речами, чи то буденними, чи професійними, але все одно тато стоїть за плечима. Все одно його голос з тобою, його очі дивляться на тебе весь час. І тому хотілося б, щоб цей біль почав відпускати.

Дуже мрію про те, що, можливо, наступного року вже нарешті запанує якийсь лад в Україні, нехай маленький, нехай відносний. Що ми всі зітхнемо з полегшенням і станемо спокійно жити, що все почне вирівнюватись. Звичайно, що я не є романтиком, це за помахом палички не станеться, але дуже б хотілося, щоб кожен із нас своїми невеличкими кроками намагався сприяти тому, аби життя поліпшувалось. Надзвичайно мрію про те, щоб всі мої рідні, діти, чоловік та я були здоровими, тому що це основа, без якої не можна нікуди рухатися. Мрію про те, щоб мої діти ставали дедалі самостійнішими і якось трішечки віддалялися від мене, в хорошому сенсі. Коли є надмірна опіка і турбота, це теж дуже шкодить з одного боку. А з іншого, без неї ж не можна, у них ще зовсім невеличкий вік, тому це необхідні речі. Ось такі в мене мрії.

Нестеряк Юлія Миколаївна
(кандидат наук із соціальних комунікацій, асистент кафедри соціальних комунікацій)

Я дуже мрію про те, щоб був другий семестр, в якому в мене буде суцільна творчість зі студентами першого курсу у межах агенційної журналістики. Я зможу приділити кожній дитині безліч уваги, розвивати творчі здібності і власне займатись тим, що мені подобається.

Привалова Світлана Федорівна
(кандидат наук із соціальних комунікацій, асистент кафедри періодичності преси)

Я мрію про те, що одного ранку я прокинусь, сідатиму в потяг, в звичний мій дванадцятий "Київ – Сімферополь", і не буде ніяких блок-постів, і просто цей час забудеться. Це якщо глобально. Якщо локально, то, мабуть, я мрію про той час, коли я жартуватиму і всі розумітимуть мої жарти.

Гридчина Вікторія Віталіївна
(кандидат наук із соціальних комунікацій, асистент кафедри періодичної преси)

Наразі я мрію виспатись!

Євтушенко Людмила Володимирівна
(кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри іноземних мов)

Мрію лише про кінець війни. Мій син військовий і він зараз в зоні АТО. Був у відрядженні, а зараз в госпіталі. Інших мрій нема.

Порфімович Ольга Леонідівна
(доктор політичних наук, професор кафедри соціальних комунікацій)

Я мрію, щоб моя дитина виросла такою, як я хочу. Хочу в 15 років відправити його вчитись в Німеччину і мрію, щоб він став фізіологом – нанотехнологом. Ще я мрію на своє 50-ти річчя зробити в нашому університеті ( це буде ще не скоро) виставку своїх картин.

Боярська Любов Василівна
(кандидат філологічних наук, доцент кафедри історії журналістики)

Моя найголовніша мрія – це щоб закінчилась війна, щоб всіх поранених вилікували та всім героям дали «героїв». На зустрічі з Сергієм Жаданом, Мальвіна Юріївна сказала йому, що не може сидіти перед поетом. А я натомість сказала, що сидіти повинні політики і бажано пожиттєво.

Горецька Станіслава Дмитрівна
(асистент кафедри мови і стилістики)

Мрію про мир в усьому світі та навесні вийти заміж за Бреда Піта.

P. s. А від нашої редакції ми вітаємо усіх з прийдешніми святами! Мрійте!)

Схожі новини