Авторизація на сайті

Кафедра периодической прессы - институт журналистики

Головна / Новини / "...читати газету для них – ніби гортати стрічку новин якоїсь соціальної мережі" : бесіда з журналістом районної газети

"...читати газету для них – ніби гортати стрічку новин якоїсь соціальної мережі" : бесіда з журналістом районної газети

Ліана Буряк

Живучи в столиці, ми всі більшою чи меншою мірою ознайомлені з тим, як працюють редакції всеукраїнських видань: про що вони пишуть, як висвітлюють теми, які жанри зазвичай використовують, наскільки вони збалансовані та незаангажовані. Однак чи достатньо ми знаємо про місцеву пресу, яка відіграє не менш важливу роль для аудиторії? Щоб дізнатися всі тонкощі роботи типової редакції районної газети, читайте матеріал із Галиною Ткаченко – замісником головного редактора такого видання.

Перш за все, розкажіть про газету, в якій працюєте, і про свої обов’язки.

Газета називається «Трудова слава». Це районне щотижневе видання, яке виходить з 1933 року в місті Ічня Чернігівської області. Зараз я працюю замісником головного редактора. Утім, у районній газеті така посада не надто відрізняється від посади просто журналіста. Я лишень виконую обов’язки головного редактора, коли його з якихось причин немає на робочому місці.

Чи задоволені ви своєю професією? Адже всі зараз мріють працювати якщо не на телебаченні, то хоча б у всеукраїнському виданні.

Такий максималізм, якщо можна так сказати, мені зараз не притаманний. Років десять тому я теж марила глянцевими журналами й подібними речами. Але зараз розумію, наскільки мені пощастило. Працювати у районній газеті спокійніше. Вона просто ближча до людей.

Що ви маєте на увазі?

Я говорю про те, що формат районної газети не дозволяє нам писати про визначні для всього світу чи то країни події. Ми пишемо про те, що стосується жителів конкретної невеликої території. Так, наша аудиторія від цього звужується, але таким чином нам легше зрозуміти, що їй необхідно. У місті типу нашого люди знають одне одного, а тому читати газету для них – ніби гортати стрічку новин якоїсь соціальної мережі. Адже зазвичай люди, про яких ідеться в наших матеріалах, - знайомі багатьом.

Якщо ваше видання не пише про події національного масштабу, що є на ваших шпальтах?

Зазвичай перша частина газети – сухі факти з засідань районної ради, повідомлення про прийняті на них рішення й тому подібне. Потрібно розуміти, що «Трудова слава» - єдине видання в районі, а тому мусить максимально покривати всі теми, які цікаві й важливі населенню.
Далі йдуть матеріали про заходи, що відбулися на тижні. Це, звичайно, не кінофестивалі чи презентації книжок, але нам все ж таки є про що писати. Ми відвідуємо концерти, які влаштовує місцева Школа мистецтв, ходимо на заходи, присвячені відомим особистостям, які бували в районі, пишемо про теперішніх ічнянців. Серед нас і зараз живуть поети, письменники, меценати, яких неможливо залишити без уваги.

Чи відомий вам термін «життєстверджувальна журналістика»?

Так, я чула про таку тенденцію. І мушу сказати, у нашій газеті виходять подібні матеріали. Наприклад, нещодавно було опубліковано інтерв’ю з чоловіком, який у себе вдома замість собак і котів утримує страуса, єнота, равликів, фазанів. Це насправді неймовірно й цікаво, адже не щодня зустрічаєш людину з таким дивним хобі.

Про що ще ви пишете?

Про все, що якось вирізняється або змінює життя району. Відкрився новий магазин – ми маємо поговорити з власниками. Жінка народила трійню – потрібно обов’язково з нею зустрітися. Сім’я займається тепличним господарством – люди повинні про це знати.

Скільки людей працює в редакції?

Менше десяти. Цього замало для всеукраїнського видання, але достатньо для нас. Окрім цього, до газети інколи дописують текти школярі, які хочуть спробувати себе в ролі журналістів.

Яким чином відбувається ваша співпраця?

Це завжди особиста ініціатива школярів. Вони приходять і говорять, що хотіли б спробувати. Спочатку ми буквально відправляємо їх на різні завдання – знаходимо теми, людей, даємо «практикантам» номери телефонів героїв і говоримо, на які матеріали очікуємо. Перші тексти зазвичай не вдалі, адже до цього діти писали лише шкільні твори й вони гадки не мали, що журналістські тексти чимось відрізняються. Утім, з часом матеріали стають кращими й вже майже не потребують редакторської правки.

Як ви навчаєте школярів писати їхні перші серйозні тексти?

Я всім рекомендую читати книги. Особливо словники. Це звучить дивно й дико, адже кому прийде в голову читати словник? Однак я вважаю, що 20-30 нових слів щотижня дають дуже великий результат. Також я даю своїм «практикантам» книги поезій місцевих авторів. Вони маловідомі в Україні, але від цього не менш значущі. У їх творах багато неологізмів, які варті уваги.

Скільки зараз таких «практикантів» у вашій редакції?

Двоє. Їх завжди відносно небагато, хоча, з іншого боку – це досить велика цифра для маленького району.

За рахунок чого виживає ваше видання?

Ми маємо кілька сторінок з рекламою, як і інші видання. Окрім цього, у нас є сторінка, присвячена поздоровленням з Днем народження або іншим святом, на якій будь-хто може привітати своїх рідних чи друзів. За це ми теж отримуємо кошти.

На вашу думку, концепція вашої газети відповідає стандартам журналістики?

Складно об’єктивно оцінити, але я вважаю, що вона на досить високому рівні. Ми намагаємося уникати обговорення тем політики, оскільки це завжди веде за собою певну упередженість і заангажованість. До того ж, аудиторія припинить нам довіряти, якщо ми почнемо говорити неправду. Для нас це дуже важливо, адже газета малотиражна, і кожен читач для нас надзвичайно важливий. Тому, щоб не втратити жодного з них, ми віддаємо перевагу правді й об’єктивності. І, мушу сказати, це працює.