Наші люди з Голлівуду

Режисер стрічки «Поводир» Олесь Санін відвідав Інститут філології КНУ ім. Т. Шевченка. Подія відбулася 25 листопада 2014 року і викликала аншлаг у маленькій аудиторії, на вході до неї та найближчому коридорі. В останній момент подію перенесли сюди із актової зали через те, що не очікували достатньої цікавості до персони митця. І дуже прогадали.

Як виявилося, цікавість до українського кіно переходить усі встановлені межі. Про що не забув згадати і пан Олесь – його дітище наразі найкасовіший український фільм у межах рідної держави, він зібрав найбільшу кількість екранів, переглядів та відгуків у пресі. Разом з тим, за словами режисера, «Поводирю» вдалося неможливе – за другий тиждень прокату він зібрав більше переглядів, ніж за перший. Оскільки офіційних бокс-офісів ще не оприлюднено, ми можемо повірити режисеру на слово. Загалом же, це означає, що люди покликали у кіно знайомих більше, ніж їх туди заманила рекламна компанія. Така динаміка свідчить про збільшення довіри до наших фільмів і велику перспективу для наступників «Поводиря». Один з таких запланував і сам Санін. Він зізнається, що уже має сценарій з історією «героя» у центрі, що виправдає всі сподівання любителів класичного розважального кіно.

Пояснив він і такий формат своєї останньої стрічки. «Поводир», як розповідає Санін, виглядає блокбастерним, а не фестивальним, адже ідею, що в ньому закладена, автор хотів продемонструвати якомога більшій кількості глядачів. Це можливо лише у жанрі епічної драми, яка разом із можливостями змушує тебе до інколи штампованих, але необхідних у такому форматі прийомів. Як то жартів, чи інших атракторів уваги.

Обрати саму ідею Саніну допоміг українець в еміграції – Джек Паланс (Володимир Палагнюк). «Я дав йому близько десятка сценаріїв, проте він назвав усі гімном, - сміється режисер, - коли ж ми почали обговорювати інші ідеї, то саме історія з розстрілом Кобзарів привернула його увагу». Санін же прислухався до думки власника двох номінацій та одного таки отриманого «Оскару».
Говорячи про саму статуетку, пан Олесь уважає її «індустріальною нагородою» і точно не тим, до чого варто прагнути при зйомці фільмів. Біготня за нагородами – це пройдений етап, уважає режисер. Хоча незважаючи на це, він тепло відзивається про свій перший досвід з Американською кіноакадемією під час номінації «Мамая».

Завершилася зустріч неймовірно креативними газетівками, що висвітлюють усі події фільму у вигляді повідомлень радянської преси та піснею «Многая літа» як подарунок від студентів. Усе інше нехай залишається за кадром.

Оцініть написане

Подобається

Так собі

Пиши ще

Не пиши більше на цю тему

Голосовать Результаты

Схожі новини



• Мінімальна вартість життя або як прожити на півтори тисячі гривень місяць
 - "СПЕЦТЕМА: ВАРТІСТЬ ЖИТТЯ"
• Павло Губенко: «National Geographic» – це не журнал про подорожі
• Лайк, твіт, пост, амінь
• Кобза зазвучала по-новому
• Зрада Вітчизни або потяг до кращого життя
• Куди веде нас Поводир? (2 варіант)
• Живи скромненько, кусай поменше...
• Розбійницький корабель вільно курсує Україною (2 варіант)
• Вистава «Патологія» в Чорному Квадраті
• Нема еліти там, де її малюють