Метод спроб і помилок: перекладна література в Україні

Марина Дубина

2015 – це рік, коли українською видали «Улісс», «1984» і перший у світі переклад «Колгоспу тварин». Переклади останніх книжок Стівена Кінга вперше в історії українською вийшли раніше, ніж російською. Це рік, який подарував нам багато добрих анонсів: «Відьмак» Сапковського, повне зібрання прозових творів Лавкрафта, «Гіперіон» Сіммонса. Подейкують, що буде і Пратчетт.

З дуба на кактус, з Дубліна на Марс – приблизно так виглядає загальна картина перекладної літератури в Україні. При чому, як у сенсі якості, так і в сенсі різноманіття. Видавництва стараються у міру власних сил і гідності. Трапляються випадки автоматичного перекладу, здирання з російського, «пласких» текстів без урахування відсилок та гри слів. На противагу, є переклади Тереха, Красюка, Морозова. У «Видавництві Старого Лева» вийшов посібник «7 звичок високоефективного підлітка», а у «Фоліо» - «Сто років самотності» Ґабріеля Ґарсіа Маркеса. «А-ба-ба-га-ла-ма-га» не підкачала і на численні прохання поттероманів видала-таки «Квідич крізь віки» - третю книжку з серії додатків до Гаррі Поттера.

Так, віднедавна думка читачів почала реально на щось впливати. Видавництво «Богдан» тепер на своїх презентаціях питає поради, як продовжити серію «Горизонти фантастики». «Клуб сімейного дозвілля» («КСД») перевидав дві книжки Стівена Кінга через здійснений з російського переклад. Перша черга видань платформи краудпаблішингу KOMUBOOK потрапить до рук читачів вже у січні наступного року.
На те, щоб бодай парою слів описати кожне цьогорічне досягнення і промах української перекладної «художки», не вистачить б навіть журналу. Тому зупинімось на кількох – найвартісніших – історіях.

Подвиги Жупанського
Каталог «Видавництва Жупанського» сягає від «Історії кельтів» аж до «Основ фитнесс тренировки», десь дорогою враховуючи серію перекладів Нобелівських лауреатів з літератури і трилери Сашка Завари. Цьогоріч Жупанські видали Орвелла і Джойса у старих і компільованих перекладах. Нині до друку готова велика гордість видавництва – перший із трьох томів повного зібрання прозових творів Говарда Філіпса Лавкрафта. Важливою книжкою видавництва цьогоріч можна вважати «Колгосп тварин». До речі, щодо Орвелла, опинилися на одній хвилі зі східними сусідами, у яких «1984» стала однією з найбільш продаваних книжок року-2015.

«Колгосп тварин» англійського письменника-антиутопіста Джорджа Орвелла уперше українською вийшов майже 70 років тому у перекладі Ігора Шевченка. Передмову для видання написав сам Орвелл – позаяк, цей переклад був першим. Книжка в алегоричній формі описує перші кроки СРСР, зокрема колективізацію – появу перших колгоспів. І саме тому такий варіант назви (серед різних скотоферм і раїв для тварин) використали для нової книжки.

Жупанські видали «Колгосп тварин» не у найстарішому перекладі Ігора Шевченка, а у варіанті Юрія Шевчука 1991 року. Цей публікувався у журналі «Всесвіт» і називався тоді «Ферма «Рай для тварин»».

Повісті передувало видання «1984». А після неї вийде ще книжка-дослідження американської журналістки Андреа Халупи «Орвелл і біженці: невідома історія «Колгоспу тварин»».

Маленьке приватне видавництво цього року також осилило великого всесвітнього Джойса з його «Уліссом». Працювати над перекладом починав ще Олександр Терех у 60-х. Кілька розділів тоді друкувалися у «Всесвіті». Подейкують, перекладач міг тижнями роздумувати над якимось реченням – не згірш Джойса. Загалом робота над перекладом розтяглася майже на 50 років. Готова книга вийшла вже після смерті Тереха, у допрацьованому Олександром Мокровольським варіанті.

І «Колгосп тварин», і «Улісс» - представники класики світової літератури. А те, що у перекладі українською вони виходять зараз, водночас є і продуктом, і причиною зсувів у суспільстві. Принаймні у тому, що читає.

Спільнота врятує у біді
Громада, яка справді читає книжки, не дасть себе образити. У цьому нас переконали українські шанувальники Стівена Кінга. Роман «Кладовище домашніх тварин» і частину роману «Воно» переклали з російських видань, і читачі це помітили. У липні на видавництво «КСД» посипалися гнівні листи, і кожен другий з десяти тисяч учасників спільноти відчув себе воїном правосуддя. Кожен перший – не хотів повертати уже придбані книжки до видавництва, підозрюючи якусь зраду.

«Клуб сімейного дозвілля» дійсно вилучив з обігу наклади обох видань. А тоді таки їх перевидав. «Кладовищеві домашніх тварин» пощастило двічі: окрім нового перекладу воно отримало ще й обрану фанатами обкладинку. Читачам «КСД» ніколи дуже не щастило на справді хороші обкладинки, за які не хочеться книгу засудити. Виявилося, що справа не в ілюстраторі, а поганому виборі із наданих ним варіантів. Тепер обирає спільнота.

Молоде подружжя - Катерина Грицайчук та Анатолій Пітик – впоралося з перекладом «Кладовища домашніх тварин» усього за місяць. У книжці 400 сторінок, і вони працювали невтомно. Прискіпливі кінгомани не мали до них претензій.

Головна редактор «КСД» Світлана Скляр потім дуже хвалила пару перекладачів. Дякувала спільноті: за виявлену халтуру і за допомогу у підборі кадрів. Завдяки «Стівен Кінг. Український клуб» їм вдалося знайти і Сергія Крикуна, який допоміг Олександрові Красюку перекласти «Воно». Ще двох «помічників» видавництво узяло на роботу без благословення фанатів.

Довелось залучити ще одну рекомендовану персону – Анастасію Рогозу, у чиєму перекладі під кінець року вийшла ще одна класична книжка Стівена Кінга – «Мізері». Результат співпраці видавця із читачем не змусив на себе чекати: нам сподобалась навіть обкладинка.
Так, «КДТ» серйозно взялося за видання Кінга: щокварталу у них виходитимуть нові та давні його роботи. Це не заважає, проте, видавати і багато інших цікавинок. Книгу-лауреата цьогорічної Пулітцерівської премії «Все те незриме світло» і перевидання класичного перекладу «Ловця у житі» Олекси Логвиненка – до прикладу.

Богом дане

Говорячи про Бредбері і обкладинки, не можна не згадати видавництва «Богдан». Цьогоріч вийшли два томи першої частини авторської збірки оповідань Бредбері – «Усе літо наче день один». У збірці 200 оповідань, і над нею працювало майже двадцятеро перекладачів. До збірки також увійшли переклади «Марсіанської хроніки» Олександра Тереха, раніше тут згадуваного. Укладачем став Богдан Стасюк – самопроголошений «український Бредбері-знавець №1».

Видавництво розширяє свою серію «Горизонти фантастики», і іноді отримує негативні відгуки не щодо кольорових диванів на обкладинках, а щодо текстів. Бредбері дали необхідну кількість приміток під текстом і, певне, усіх більш-менш вартісних перекладачів. Натомість, «Книга судного дня» Конні Вілліс вийшла, за відгуком одного з читачів, «абсолютно пласкою у плані відсилок».

«Богдан» наступним роком датував вихід «Гіперіона» і «Дюни» - книжок, без яких не існує наукової фантастики. Тому, певне, вона у нас таки з’явиться.

То й що у підсумку?
2015 рік був хорошим для читацьких ініціатив. З’явилась перша українська видавнича платформа на засадах крауд-фандінгу – KOMUBOOK, яка видаватиме «контркультурну класику», за визначенням Павла Шведа. Тут у наступному році вийдуть Гантер Томпсон і Вільям Берроуз українською. «Серце пітьми» Джозефа Конрада навіть можна буде обрати із двох варіантів – комубуківського та від «Астролябії».

Цей рік можна вважати саме тим, коли в українськомовного читача з’явився більше не примарний вибір. Ми покинули колгосп, але – о диво? – не помираємо з голоду. Вільні обирати, що нам читати.