На роботу в 17 замість універу

Ніна Коробко, 2 курс.

«Я в школі навчалася просто паскудно. Одинадцятий клас пройшов, як у суцільному тумані. І до університету я теж не вступила. Зате в 17 років пішла працювати. Спеціалістом з інтернет-реклами. З першою роботою мені допоміг друг. Привів до якоїсь контори, посадив і сказав: «Ось вона шарить». Я, якщо чесно, ніфіга не шарила». Так розпочинався матеріал «Що з вами зроблять на першій роботі. 8 пунктів, які треба засвоїти молоді» на Лайфхакері. Пізніше виявилося, що його авторка з Києва. Олена Лупеха до 21 року встигла попрацювати інтернет-маркетологом, масажистом, поваром, промоутером та учасником фаєр-шоу. І все це без так «необхідної» вищої освіти. Тож редакція «730» вирішила з нею зустрітися.

- Що було найскладнішим на першій роботі?
- Досвід спілкування з клієнтами. У мене людина щось питає, а я вишу на телефоні та гуглю, щоб дізнатися, що відповісти. Стосун-ки з колективом – це те, до чого треба підготуватися будь-якій молодій людині, яка йде на першу роботу. Варто бути готовим, що всі люди дорослі, вони не сприймають тебе серйозно й по голівці гладити не збираються. Навіть якщо ти дуже розумний, класний, молодий і жвавий. Клієнти приходили в контору, бачили мене, 17-літню, і в їх очах було: «О Боже, хто це?» Потім я починала щось розповідати, і вони розслаблялися. - Як пройшов перший робочий день? - Я пам’ятаю, почала опрацьовувати заявки і ніяк не могла подзвонити першому клієнту. Ти сидиш, дивишся на цей номер, і ось стоїть телефон. А ти: «Піду чай поп’ю. О, треба папірці порозкладати». А потім: «Ні, дзвони вже, дзвони». Я собі на аркуші написала потенційний діалог, тому що було шалено страшно. Пам’ятаю, у мене тремтів голос.

- Яка робота була морально найважчою для тебе?
- Найскладніше – пережити перші часи. Ти розумієш, що ти нічого не вмієш, не можеш. Це період дорослішання. Ти сваришся з батьками. То йдеш з дому, то повертаєшся. Коли ти починаєш цей свій шлях, важливо це пережити й нормально ставитися до того, що відбувається. Все проходить, і це пройде. Перша робота була жорстка. Я іноді плакала в туалеті. Часом взагалі не знала, що робити.

- А чому ти плакала на роботі?
- Через нестиковки з начальством, клієнтами. Приходять дорослі дядьки-бізнесмени й починають твій дитячий мозок грузити проблемами, про які ти поняття не маєш. А діватися вже нікуди, треба розв’язувати.
- У тебе було таке, що кидали з зарплатнею?
- Наче ні. Лише на одній роботі була епічна історія. Я місяця півтора лежала через травму й працювала з дому. Очевидно, не дуже добре працювала. Сталося чимале непорозуміння з великим клієнтом, що платив багато грошей. Тож мені сказали «Досвідос». Платили зарплатню там хитро: ставку + % від продаж + % з бюджету. Начальник же надіслав мені іншу страшну формулу, де він відмінусував якісь години роботи. Коротше, заплатив 2 тисячі гривень і все. Я була в шоці. А взагалі поки всюди платили, навіть якщо все на чес-ному слові. Якось було у мене офіційне працевлаштування, але я з цього приводу не парюся. Ні з приводу трудової книжки, ні з приводу офіційних домовленостей.

- Якщо ти працюєш без офіційного працевлаштування, як підтверджується досвід роботи? Чи це не потрібно?
- Зазвичай досвід підтверджується твоїми знаннями, в першу чергу. Це просто видно. У мене ніхто ніколи не просив трудову книжку. Ніхто. Сподіватися, що вас будуть офіційно оформляти, - це невдячна річ. Щоб платити менше податків, часто працюють на чесному слові. Гроші платять, але не чекай ніяких гарантій. Я думаю, що це дурна справа чекати якусь точку опори у своєму роботодавці. Завжди важливо знайти баланс і відчувати особисту свободу та відповідальність за своє життя. Якщо ти хочеш на пенсію вийти вчасно, тоді тобі треба трудова книжка. А якщо ти прагнеш займатися чимось корисним в житті й отримувати від цього задоволення та гроші, то не задумуйся про це.

- Як ти думаєш, варто йти на якусь загальну роботу (офіціант, консультант) чи одразу за спеціальністю?
- Як вийде. Я би на перших порах радила не гидувати взагалі ніякою роботою. Якщо в програміста виходить влаштуватися програмістом – це круто. Однак спочатку в найкращому випадку його візьмуть подавайлом, щоб він навчався й отримував 800 гривень за місяць. Пізніше запросять на справжній проект. Коли ти можеш працювати офіціантом – то працюй офіціантом. Це теж досвід і гроші.

- Зараз ти працюєш масажистом. Що тобі набридло в інтернет-маркетингу?
- Усі штуки, про які ти, мабуть, чула від дорослих про роботу – цілковита правда. Працювати – це добре, але швидше за все вам після вашого робочого дня не захочеться робити взагалі нічого. На одному з останніх місць роботи я жила сама. Зняла кімнату і думала: «Ось вона – свобода». А ти приходиш з роботи, і взагалі нічого не хочеться. Це таке страшне відчуття, тому що життя шусь – і все. А в тебе нема ніяких бажань, тому що дуже важко в цьому втриматися і реально полюбити те, що ти робиш.

- Ти писала, що навчилася дуже добре пре-зентувати себе на інтерв’ю. Можеш дати кілька порад, як підготуватися до нього?
- Я цього цілеспрямовано не вчилася. Перед першою співбесідою, яка в мене була, я взагалі ніч не спала. Я ходила, як зомбі, читала довідку Google Adwords, щось повторювала, вмивалася, фарбувалася, готувалася. Я прийшла – а на мене всі вилупилися. Зібралася купа досвідчених маркетинг-директорів, а тут я 17-літня. Тоді на банальні запитання не могла відповісти, встав комок у горлі. Однак поступово страх пропадатиме. Ти будеш бачити директора, говорити: «Здрастуйте. Я така-то така-то. Вмію те, те і те. Берете? Ні. До побачення». Щодо підготовки я раджу поробити завчасно вправи на дикцію. Це класна штука, тому що коли ти хвилюєшся, тобі наче вату до рота запихають. А повторювати щось з власне своєї теми – часто марна трата часу. Роботодавці більше питають про твоє життя, світогляд, характер. Тому подумки проговори, які твої життєві позиції; яким ти бачиш себе в майбутньому, чому хочеться тобі піти саме на цю роботу. Роботодавці беруть людей, які мають хорошу мотивацію.

- Як батьки відреагували на те, що ти не вступила?
- Вони, по-моєму, досі ненавидять мене за це :). Усі батьки справедливо думають, що треба вчитися. А ВНЗ – гарантія, що їх діти будуть це робити. Я навчаюся сама. Однак якщо людина в 16-18 років вступає, аби вступити, це втрата часу. Ваш, звичайно, вибір, але я б послала всіх нафіг. Це ж твоє життя. Треба наступити на свої граблі, дійти власними мізками до певних висновків.

- Багато людей зараз навчається заради корочки, тому що це ганебно – не вступити. Чи вважаєш ти подібне помилкою?
- Якщо вони вступили заради того, щоб вступити, і їм добре – то це нормально. А от якщо людина навчається і щось не так, то це сигнал. Змінюй життя. Згадай, чим ти постійно займався в ди- тинстві. Програмував з 8-10 років, співав, танцював. Наприклад, якщо ти розчісувала та фарбувала ляльок Барбі – відповідь, ким тобі бути, очевидна. Але якщо нічого не вмієш – йди на ту роботу, яку знайшов. Це правда життя.

- Як ти думаєш, які головні стереотипи щодо роботи?
- Я ніколи не була студентом, тому мені важко говорити про їх стереотипи. Але деякі мої колишні однокласники мають певний «задвиг», що треба працювати обов’язково за професією. Хоча є дуже поширений навіть не стереотип, а проблема: коли ти навчаєшся на денній формі, мало часу працювати. Це можна вирішити. Багато роботодавців готові брати студентів. Людям просто лінь шукати такі вакансії. Одна моя знайома каже: «Я хочу піти на роботу. Мене могли в університеті взяти помічником, але змінилося начальство, і мене вже не беруть. Все, я не можу знайти роботу». При цьому в усіх є Інтернет, де потрібно просто ввести: «Робота для студентів».

- Які сайти пропонують роботу для фрілансерів?
- Найбільший, мабуть, – freelance.ru. Там дуже багато завдань. Прикріпи своє резюме з робота- ми. Ти можеш написати: «Так, я без досвіду, але вмію те-то, те-то, те-то». Або виконай якусь роботу для знайомих, щоб було, що показати (наприклад, підійде студентський журнал). Приставай до роботодавців. Головне – їм показати, що ти хочеш щось виконувати і робиш це класно. І поступово нарощуй масу роботи, досвіду.

П.С. Матеріал закликає вас не кидати університет чи не вступати туди, а думати своєю головою. Ваше життя – ваша відповідальність.

Ніна Коробко,
2 курс.

На роботу в 17 замість універу

Зацініть