Авторизація на сайті

мапа сайту

Кафедра периодической прессы - институт журналистики

Головна / Спецтема / Чи любите ви тварин так, як люблю їх я? - "Спецтема: Заведіть домашню тварину"

Чи любите ви тварин так, як люблю їх я? - "Спецтема: Заведіть домашню тварину"

Вікторія Бахольська, РЗГ, 4 курс.

У мене було чудове дитинство. Ні, правда. Якщо у інших завжди була проблема «Не можу принести додому цуценя, бо мама вижене разом з ним», то моя мама сама могла спокійно пригягти додому трьох собак, якогось кота і взагалі будь-яку живність. У різні часи у нас вдома жили три морські свинки, хом’як і ціле сімейство декоративних щурів. І знаєте що? Я була щаслива. В моєму дитинстві не було ані комп’ютера, ані планшета, ба навіть смартфона не було і дитина могла бути щасливою. Мені хотілось повертатись додому, мені було про кого піклуватись, мене навчили любити просто так. А що зараз дають сучасним дітям батьки? Та все, все роблю, щоб дитині було добре – скажете ви. Що? На роботу ходите, щоб на зарплату купити своєму чаду чергову пластикову іграшку з трьома словами, що найчастіше зустрічаються у світі? Чи може телевізор з вай-фаєм в дитячу поставили? Агов, батьки, схаменіться! Мені цікаво, що б з вас виросло, якби вас оточували такими чудовими «знаками батьківської уваги». Вам не страшно?

Сучасні діти не вміють любити. На них нікому не вистачає часу, вони ростуть самі і викручуються, як можуть. Моделі їх поведінки формують уже не батьки, а якийсь незрозумілий мультик ( який я в свої 21 зі сформованою психікою дивитись не можу), ігри і серіали. Масова культура в головах найменших. А, ще згадалось тут: діти в Макдональдсі. Люди, ви серйозно? Ви маєте давати своїм дітям найкраще. Невже цей набір холестерину і консервантів – найкраще? Мені кричати хочеться, коли я бачу трирічного малюка з кулькою з Маку і ДЯТИЧОЮ картоплею фрі. Світ, схаменись, ти мені не подобаєшся. А тим часом малеча кожні вихідні поспішає за хеппі міл, бо хоч десь же в дитячому житті має бути казка, свято і емоції. Паніка. А потім вони дивуються, що підлітки не хочуть проводити час з батьками, живуть в своєму віртуальному світі і не виявляють ніяких почуттів. Що, правда? Палка двох кінців, карма, називайте це, як хочете. Звідки у дитини візьметься бажання говорити з батьками, якщо вона цього ніколи не бачила в дитинстві? Одразу згадується реклама одного з мобільних операторів. А дійсно: нащо ви народили ту дитину, якщо не готові нести відповідальність за її виховання? Ви не даєте їй найкраще з найновішими гаджетами і наймоднішими речами. Найкраще і найцінніше – це ваш час. Найкраще – це прогулянки парком, це поїздка на природу на вихідні, це коли ви для своєї дитини в першу чергу друг. Цуценя їй подаруйте в кінці кінців. Якщо самі не можете, хай тварина доведе, що в цьому світі можна любити безкорисливо і по-справжньому.

Життя не завжди радує нас приємними моментами, іноді воно дає нам уроки. Один із моїх останніх – ніколи не здаватись. І дала мені його моя Мала. Я вже казала, що з дитинства у мене були тварини. Так от, це не лікується. Мені постійно хочеться про когось піклуватись. І от містичним чином до мене потрапляє це мале диво – сірий щур з чорними очима. За два роки спільного життя до неї звикли всі мої сусіди (і по кімнаті в тому числі), половину мого одягу довелося викинути, бо Мала його «перекроїла» на свій дизайнерський смак, ми навчились засинати під будь-які звуки (просто гризти о третій ночі якийсь горіх – то для щура нормальна справа). Вона стала частиною нашої кімнатної сім’ї. А ще для мене вона була лакмусовим папірцем, яким я людей перевіряла: от якщо фукає і фиркає людина – щось з нею не так, а якщо тільки заходить в кімнату і біжить до клітки, 10 разів запитає, чи годували, а ще візьме на руки – все ок, можна довіряти. Коли вона захворіла, переживати почали навіть ті, кому не подобався її хвіст. Ми разом пережили операцію, стаціонарне лікування і купу процедур, які я робила власноруч. Цей січень був для мене пекельним, я колись книжку про нього напишу. А поки у мене руйнувалося все, чим я до того жила, Малій стало гірше. І знаєте що? Немає в цьому житті нічого страшнішого, ніж тварина, яка страждає і якій ти не можеш допомогти. Знову лікарня. Але цього разу мені запропонували вже особливу операцію – евтаназію, чули про таке? Клубок в горлі і сльози по дорозі від лікарні до гуртожитку. Я не готова. Але мучити її теж нема сенсу. Ну я ж доросла дівчинка, я все розумію. Ми поїдемо туди в п’ятницю.

В середу мій друг витягнув мене до іншого лікаря, до якого ми їздили колись давно. Того не було на місці, був його асистент, який підтвердив діагноз попередніх. Вік і все таке. Можна було залишити свій номер і коли б повернувся Віктор Григорович, нас би набрали. Ага, втретє почути, що мою тварину треба вбивати. Ні, я не готова. Але як сказав мій друг: «Після евтаназії вона не виживе точно. Дай шанс». Страшно. Але вона не заслуговує на смерть. За дві години нас набрали, ми повернулись. Обстеження, страшні слова «операція» і «електроніж», але головне – не смерть. Нам з Малою дали надію. Дорога додому. Неспокійна ніч. Десь о десятій мені мали передзвонити. Тиша, нерви на межі. Дзвонити сама я не наважилась з простого і банального почуття страху. Опів на четверту мене набрали і сказали що операція пройшла успішно. Лікували не те. Весь час лікували не те. У мене в голові не вкладається. За годину я була на Лівобережці і гладила свою Малу, яка відходила від наркозу. Вперше всі мої проблеми пішли кудись далеко, вона змогла, вона витримала, переборола і вижила. Господи, в тому стограмовому клубку шерсті виявилось сили більше, ніж в мені.

Поки я тут стукаю по клавішах, на підвіконні вимагає уваги моя тварина. І на жаль, це уже не Мала. Вона таки померла, але в своєму короткому житті зробила більше, ніж деякі люди. Так от, не так давно у мене з’явився Орест. Тому що єдиний біль, який тобі може принести тварина – це смерть, а ці роки радості безумовної любові, вони важать більше. Я приходжу додому, а мене тут завжди чекають, коли мені погано, оце диво поряд, щоб нагадати: все проходить, а почуття – це найдорожче.

То до чого була ця довга історія? Щоб нагадати, що дійсно важливе в цьому житті. Бережіть рідних і близьких, цінуйте щирість і навчіть своїх дітей любити – подаруйте їм когось, про кого можна піклуватися, а я пішла, у мене тварина вже півгодини ображається на відсутність уваги:)

Чи любите ви тварин так, як люблю їх я? - "Спецтема: Заведіть домашню тварину"

Оцініть статтю