Зрада Вітчизни або потяг до кращого життя

“Еміграція - питання відповідальності. Хтось вважає, що це форма відповідальності перед дітьми: виїхати, щоб дітям жилося краще. Але мені здається, що відповідальність - це якраз зробити так, щоб мої діти захотіли залишитися тут” Олексій Навальний

Громадянство України на громадянство інших країн за минулий рік змінили 18,7 тис. осіб. Раніше повідомлялося, що за кількістю емігрантів Україна поступається тільки Мексиці (11,9 млн), Індії (11,4 млн), Росії і Китаю (11,1 і 8,3 млн відповідно). І це лише офіційно зареєстровані мігранти.

Після “Революції гідності”, після зміни так званого політичного тоталітарного режиму, після ходіння у вишиванках і голосних вигуків “Слава Україні – Героям слава”, після неймовірно надокучливого прояву патріотизму, за минулий рік кількість людей, які емігрували з України, зросла більш ніж в два рази - на 157% в порівнянні з даними 2012 року.

В країнах третього світу так прийнято – осуджувати еміграцію. В статтях відомих видань ви з великою вірогідністю знайдете ремарку про те, що “…еміграція - це визнання невдачі в боротьбі. Це - крайній крок. Тоді, коли вже немає жодних шансів змінити щось у своїй країні.” А всі ці вічні бубніння та нагадування про те, що добре там, де нас нема. Про те, що переїзд в іншу країну- це втеча від себе, так чинять лише слабкі, надломлені люди. Розкажіть соціуму про те, що ви готові мити підлогу у Парижі заради кращого життя, заради сімї і вас обіллють потоком презирства. Амбітність – це не те, чим прийнято пишатися в країнах СНГ. Відлуння СРСР, в якому неможна було зраджувати країну, виділятися, прагнути до кращого життя, зазнавати успіху.

Мова не йде про студентів, які їдуть на навчання закордон за кошт батьків. Це окрема ланка, золота молодь, люди, яким просто пощастило. Вони не виборють своє місце під сонцем. Це не погано і не добре, просто інший жанр.

Більшість легальних і нелегальних трудових мігрантів – жінки. Вони кидають свої посади головного економіста, їдуть в Італію і прибирають квартири. Вони звільняються з Міністерства культури і клеять шпалери у Великобританії, вони зі своєю вищою освітою в найкращому випадку працюють нянями у Німеччині. Вони переступають через себе, через думку, що втратили гідність і натикаються на нерозуміння і осудження з боку близьких, друзів, знайомих. Тому що так навчили у Союзі. Тому що у інших не вистачає мужності покинути зону комфорту. Тому що легше жити у комуналці втрьох, рахувати дні до отримання зарплати у суму 4 тисячі і критикувати новоспечену владу.

Стереотипи, штампи, заздрість - це дійсно важко вкласти в людську мову. Чим зазвичай закінчуються історії трудових емігрантів? Вони вчать мову, отримують освіту, знаходять роботу, на яку заслуговують, забезпечують своїм дітям безбідне життя у власних двокімнатних квартирах. Що б їх чекало в Україні? Ідеалістичні погляди на те, що наша держава може бути взірцевою, що можливо щось змінити? Вони майже ніколи не повертаються назад, додому. Вони досягають успіху, а це, як відомо, єдиний непростимий гріх по відношенню до близького.

Так було у Союзі. Емігрантів, які повертались через деякий час після другої світової – репресували. Громадяни, які тимчасово жили у Європі чи Америці, повернувшись, стикались з відчуженням, у найкращому випадку. Пройшло півстоліття, а нічого не змінилось, просто набуло іншої форми.

Чи має бути засуджена еміграція? Чи може вона розцінюватись, як невіра людини у свою країну, у своє благополуччя у цій країні? Чи може бути засуджена жінка, яка залишає сім’ю для її нормального забезпечення? Чому італієць і українець про жінку з однаковою долею висловляться кардинально по різному, один - з повагою, інший, скоріш за все - з презирством? Чому українська ментальність не має нічого спільного зі словом гідність, яке останнім часом всі так люблять вживати і приписувати собі?!

Оцініть написане

Подобається

Так собі

Пиши ще

Не пиши більше на цю тему

Голосовать Результаты

Схожі новини



• Куди веде нас Поводир? (2 варіант)
• Живи скромненько, кусай поменше...
• Розбійницький корабель вільно курсує Україною (2 варіант)
• Вистава «Патологія» в Чорному Квадраті
• Нема еліти там, де її малюють
• Cамовираження на користь самозбереженню
• Бабусин «фольклор» - давай до побачення
• Сильніше, хитріше, розумніше.
• ЯК БУЛО В ЛИХІ 90-ТІ: ПРЯМА МОВА
• Фільм Девіда Ейра «Лють». Рецензія.