вже почалось (мабуть) майбутнє.
про швидкість у чотирьох епізодах
23 вересня (тобто вчора) в кінотеатрі «Київ» відбувся допрем’єрний показ фільму «Брати. Остання сповідь». Як сказали під час презентації, нарешті фільм дійшов до українського глядача, адже знятий він був ще у 2013 році. І світ його побачив у 2013. А Україна – у 2015.
Історія з відкриттям стрічки для масового глядача нагадала нашу систему освіти – повільно, затягнуто, статично. Хоча я не нарікаю ні на кіно, ні на освіту. Просто хочеться швидкості. Вибачте, за затягнутий початок – мова врешті про неї. Швидкість.
Епізод перший.
- Привіт! - каже університетський знайомий. – Треба поміч, звертайся.
- Привіт! – я знаю його ще зі своїх студентських років. – Звернусь.
Звернулась із проханням допомогти з книжковою поличкою. Купити її або вказати на двері, яким чином це можна ініціювати. Це було 11 вересня.
Поличку повісили 15 вересня.
Відповіді від знайомого так і не дочекалась. Він про мене забув.
Епізод другий.
Книжковий Форум у Львові. Запрошую до студентів Сергія Жадана. Він погоджується одразу.
«Що навіть просити не треба?» - перепитую.
Не треба.
«Це буде не завтра – але я приїду».
Відповіді від нього на електронну скриньку доводиться чекати…
8 (вісім) хвилин.
Сергій Жадан – автор дев’яти поетичних збірок, видань у прозі, його читають тринадцятьма мовами (якщо вікіпедія правильно рахує).
Епізод третій.
Ігор Кондратюк на ініційовану зустріч погоджується одразу. Він приїздить до студентів завчасно. З’являється в актовій залі – вчасно. Говорить – складно. Витримує двадцять п’ять хвилин селфі-марафону після лекції.
Симпатичний, усміхнений, розумний. Посміхається при зустрічі, під час зустрічі та на прощання.
Говорить, що завітає ще до студентів.
Телеведучий і продюсер має в своїй біографії стільки власних назв, що запам’ятати їх важко.
Епізод четвертий.
Олег Вергеліс – редактор відділу «Культури» авторитетної газети «Дзеркало тижня». Рецензії – наш улюблений жанр, а ім’я Олега – рятувальне на іспиті з фаху. Всі новинки і «старинки» культурного життя – ми аналізуємо з ним. Він на шпальті, ми в аудиторії.
-Так, я звичайно прийду! Тільки бажано чітко окреслити тему.
Вмовляти знову не доводиться..
Мій висновок простий: у нас дві людини в країні. Одна - «вже почалось, мабуть, майбутнє». А інша – «вже почалось майбутнє».
А історія належить тим, хто не вагається на вставних словах.
Схожі новини