реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”

Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”

Мирослава Маркова, 2 курс.
З початком революційних подій в Україні як ніколи раніше активізувався громадський рух: почали виникати партії та громадські організації найрізноманітнішого ідеологічного спрямування. Серед них – консервативна організація “Традиція та порядок”. Який він, сучасний український консерватизм? З чим виступають його учасники, чому вдаються до революційних методів, як протидіють репресивній системі та за що піддаються тиску із боку Адміністрації Президента? Про це – із перших уст лідера “Традиції та порядку” Богдана Ходаковського.

Коли, як і навколо кого з’явилася ваша організація?
Наша організація з’явилася у 2016 році влітку. Ініціатива полягала у тому, щоб зробити певну заготівку, структуру на перспективу, яка у майбутньому стане консервативною партією. Ми поставили собі завдання здійснити еволюцію, крок українського правого руху від націоналістичних партій, які переважно свої задачі виконали, особливо у плані обороноздатності країни, але які, на жаль, електоральних перспектив не мають.

А ми вирішили за найближчі 5,6 може 8, як Бог дасть, сформувати політичну силу, що консолдує навколо себе всю націю, точно не менше 60-80%.
Але підкреслю, я до цього ставлюся як до інструментарію. Ідея не потребує чіткого оформлення в якийсь один інструмент, і ми не маємо на ньому зациклюватися.
Дозволяє можливість - користуємося парламентаристськими методами, революційні методи взяття влади я не відкидаю.

Як Ви думаєте, чому в Україні націоналізм не підтримується громадянами?
Гасла націоналізму, якщо ми говоримо конкретно про них, підтримуються багатьма. Але через шквал стереотипів і через шквал пропаганди, яка свого часу була вилита зі всіх сторін на націоналізм як політичне представництво, він приречений топтатися на межі 5% виборців.
Націоналізм - це імунна система нації, суспільства, яке знаходиться під загрозою. Він актуальний, враховуючи те, що ми постколоніальна нація і у нас дуже багато викликів щодо збереження нашої самобутності. Але коли ми говоримо про парламентаризм, коли говоримо про вибори, треба брати за взірці класичні та ефективні методи роботи.

Хто окрім Вас був на початку? Ви зійшлися на ідеї чи дружних стосунках?
Було моє оточення. Завжди довкола мене було не менше десятка людей, які брали участь в активізмі. Тому що громадською діяльністю я займався з 15 років. Завжди було певне коло осіб, і саме так воно сформувалося. Це була моя ідея, яку підтримали і до реалізації якої приєдналися.

Як ви розпочали свою громадську діяльність?
В 15 років я з Житомирської області почав їздити до Києва, щоб приєднатися до партії Братство Дмитра Корчинського, де пройшов першу організаційну та політичну школу. Брав участь у акціях на захист прав ув’язнених політв’язнів. Ми тиснули на пенітенціарну систему з метою покращити умови перебування людей в місцях тримання під вартою. Також, ми виступали проти свавілля судової системи, яка не дозволяла людям у повній мірі захищати свої права, особливо у випадку політичних репресій.
І, безумовно, брав участь у всіх націоналістичних, патріотичних ініціативах, які на той час були. Найрізноманітнішого рівня: від вуличних бійок і до політичних акцій.
Підтримував правий рух завжди і у будь-яких проявах.

Про що говорить ваша назва – “Традиція і порядок”?
У ній ми доносимо наш основний ідеологічний посил: порядок в державній структурі, економіці, міжнародних стосунках, традиція – в захисті цінностей суспільства.

Ви маєте офіційний статус громадської організації?
Зараз ми є громадською організацією і працюємо над документами стосовно партії.
Нам не горить, ми можемо це за тиждень зробити, якщо треба буде. Структура для цього є, але актуальності діяльності в якості партії, я зараз поки що не бачу.
Для чого мені проголошувати створення партії, якщо я не планую брати участь у найближчих виборах?

А щодо наступних виборів?
Час покаже. Ми займаємося активною громадською діяльністю щодня. Чи будуть в Україні вибори наступного разу взагалі? Це ж теж питання - може трапитись що-завгодно. Тому ми готові багатопрофільно до будь-чого. Але ті принципи, які ми відстоюємо, будь-якими методами будемо нав’язувати та пропагувати.

У вас дійсно є осередки по всій країні, у кожній області?
Безумовно, є люди зацікавлені у всіх областях. Але уже конкретно дієві структури – у великих містах: Львів, Дніпро, Харків, Чернігів…

Чим вони займаються на місцях?
Займаються організаційною роботою, підбором кадрів, а Харківський осередок уже давно бере участь в громадській діяльності. Зараз теж готують пікети і мітинги під прокуратурою з вимогою звільнення замгенпрокурора Єніна і притягнення його до кримінальної відповідальності за видачу до Росії добровольця Тумгоєва і вимагатимуть відставки Прокурора Юрія Луценка, який себе такими підлеглими скомпрометував.

Координатор вашого харківського осередку днями сказав: “Разом ми сила, яка вдарить по ворогах України Божим вогнем”. У цьому вислові лише його думка чи і вашій ідеології притаманна певна релігійна складова?
Безумовно, наша ідеологія підкріплена певними релігійними поглядами. Одним із наших основних програмних пунктів є захист християнських цінностей і збільшення ролі церкви у суспільстві. Тим не менш, у нас у певні вимоги і до самої Церкви: більше брати участь в громадській діяльності, більше займатися захистом інтересів їхніх мирян.
Тому що ми стикаємося із ситуацією, коли бути християнином стає важко та небезпечно.
Я розумію, зараз я можу відкрито заявити, що я християнин. Але секуляризація суспільства дається в знаки, і я стикаюся із різними реакціями
Якщо ця динаміка збережеться, то нашим християнським дітям і нашим онукам уже доведеться наблизитися до ранніх християн і вести підпільну діяльність.
Це звучить смішно. Але цензура у Фейсбуці, гендерні квоти, шкільні нововведення у підручниках — це лише перші квіточки. Це такий маленький симптом, який спочатку виглядає безневинно, але може закінчитися ситуацією, яку ми вже можемо споглядати у містах Франції, у містах Швеції і тому подібних, коли корінне населення і представники традиційних релігій на цих територіях не можуть в повній мірі сповідувати свої погляди, адже вони не будуть вписуватися у загальнодержавний ідеологічний курс.

Як думаєте, Україна готова до консерватизму?
Україна, ціннісно готова до консерватизму, але ці терміни ми застосовувати не будемо, тому що рівень політичної культури в Україні знаходиться на надзвичайно низькому рівні. Люди у нас не розуміють, що таке ідеологія, що таке філософія, що таке політика. Авторитарні партії з іменами, тобто Порошенка, Ляшка, Тимошенко, гарний тому приклад.

Яка ідеологія в БПП? Як їх можемо класифікувати? Або як ми можемо ідентифікувати “РПЛ” або партію “За життя”? Чи “Партію регіонів”?

Тобто так, вони десь схиляються: хтось більш проросійська, проукраїнська чи західно-орієнтована в риториці. Тим не менш, ми розуміємо, що це олігархічні проекти, здебільшого популістські; проекти, людською основою яких є корупційні, злочинні, кримінальні елементи, які вже нав’язали Україні за норму ось таку ситуацію.

Журнал “Консерватор” – ваш друкований орган?
Так, це наш журнал. Ми видали поки один номер, зараз уже підготовлюємо третій і хочемо потім більш масовий друк запустити. Побачили, що є ентузіазм, є зацікавленість, хоча ресурс створювався орієнтованим на внутрішнє споживання, тобто на наших прихильників, послідовників і самого активу для того, аби піднімати їхній рівень розуміння та рівень аргументаційної бази.
Але побачили, що є багато людей зацікавлених, і коли ми ставимо оголошення про те, що ось є безкоштовні журнали, то дуже багато людей пише, дуже.
Ми, звісно, бізнес з цього не розвинули, тож журнал вийшов дотаційним. Продавати ми його не хочемо, хоча намагаємося робити ресурс не просто брошурками, а дійсно якісним.

А хто фінансуватиме видання?
Будемо фінансувати своїми силами. Організація у нас на самофінансуванні. Є люди різного статку і кожен в міру своїх можливостей на спільну справу жертвує.

Тобто членські внески?
Членські внески різного масштабу. Не фіксовані: від 100 грн і до хто скільки хоче.

На гранти ви працюєте?
Ні. По-перше, немає консервативних фондів, які дійсно готові спонсорувати сили, що знаходяться в такому, як ми, жорсткому протистоянні ворожим навіюванням в Україні. По-друге, мені неприйнятна ця практика, коли якісь іноземні незрозумілі структури фінансують в Україні часто маргінальні ліві ініціативи. І тільки за рахунок того, що йде нескінченний фінансовий потік, ці структури створюють цілі кластери у суспільстві, які живуть навколо цих грантів, присмоктуються до них і починають свою повістку дня нав’язувати. Це щось на кшталт окупації – безпосередній зовнішній вплив. Ми не хочемо їм уподоблюватися.

А з іншими українськими партіями та організаціями співпрацюєте?
Безумовно. Взагалі намагаємося ні з ким не сваритися, хоча діємо жорстко. Ми орієнтуємося на критичне мислення. Той самий президент Порошенко. Він неодноразово ініціював кримінальні справи проти наших активістів, проти мене особисто, і навіть був у курсі безпосередньо, тобто Адміністрація Президента неодноразово здійснювала тиск на нашу діяльність. Тим не менш Порошенко в 2015, 2016, 2018 році – це різні ролі. Я не ставлюся до нього як до особистості, а як до певної ролі. На найближчих виборах я ще декілька разів подумаю, за кого голосувати, враховуючи з яким більшим-меншим злом ми маємо справу.
Співпрацюємо з усіма націоналістичними, патріотичними організаціями без виключення. Співпрацюємо з окремими депутатами здебільшого, не сказав би, що з партіями. Ті ж самі, наприклад, РПЛівські депутати Мосійчук та Лозовий, Ігор Луценко з “Батьківщини”. Це люди, які вийшли з активістського середовища, тому вони підтримують завжди у випадку якихось репресій і тиску депутатськими запитами та зверненнями. Для нас це у першу чергу старі знайомі по революційні боротьбі, а вже потім політикани.

Проти Вас безпосередньо заводили кримінальні справи?
Так, у мене за життя були кримінальні справи найрізноманітнішого масштабу: від тероризму, підготовки масового вбивства співробітників правоохоронних органів до замаху на державного діяча, “хуліганки”, адміністративні порушення і багато інших.

Замах на якого державного діяча?
Проводилася кримінальна справа в рамках справи Голови Вищої ради юстиції Бенедисюка. Коли ми приїхали до нього взяти коментарі щодо того, чому у нього в декларації не записані квартири, які він здає в оренду, він вийшов із пістолетом і почав перелякано стріляти по людях. Виникла сутичка, але позаяк він людина ну дуже впливова в плані судової системи, то кримінальні справи завели на нас. І так, тягали активістів, а мене як лідера організації особливо.

Ви були на Сході?
Так, батальйон “Шахтарськ”. У 2014 році, ще на початку війни. Такої чіткої межі не було, щоб я взяв, вирішив та поїхав на фронт. Ми потрапили туди ще з Майдану, спочатку була така ініціатива “Чорні чоловічки” від “Патріота України” (організація, яка потім переросла в “Азовський“ рух), а ми від Братства Корчинського були додатковим підрозділом цього полувійськового формування.
Я недовго був на фронті в якості безспосередньо бійця. Одного разу, обвалилася будівля і на мене впала людина з даху, і я отримав струс мозку. Я повернувся в Київ трошки підлюкуватися і планував відправитися назад на фронт, але мене затягнуло знову у вир революційних настроїв, створювалася ілюзія, що ще можливо перетворити ці події в національну революцію. І тому я зайнявся тут організацією правого і патріотичного активу в столиці. Було дуже багато гучних акцій. Тим не менше, в ході операцій спецслужб нас розгромили, і я був арештований у лютому 2015 року.
Півроку я провів під домашнім арештом, паралельно мені шили інші справи, навіть розстріл беркутівців. Це стаття про масове вбивство співробітників правоохоронних органів, за яку передбачене покарання у вигляді пожиттєвого тримання під вартою. Але усі ці справи завдяки моєму адвокатові та активній позиції нашої групи були розвалені. Після цього така діяльність втратила свою актуальність і ми почали діяти у більш легальному руслі. Хоча я ні за що не каюся і вважаю методи 2014-го року цілком прийнятним у тій ситуації, яка склалася.

Бачила у Вас у соціальних мережах фото із тренувань. Ви займаєтеся і фізичною підготовкою своїх членів?
Так, і зараз у нас на 18.00 проходить тренування. Постійно. Вчора були тренування із військової тактики.

Хто їх проводить?
Ну зараз в Україні це ж вже диво, у нас більше половини хлопців, що воювали. Наші тренування це не підвищення кваліфікації, а підтримка форми. Тобто всі вже натреновані і всі мають певні військові спеціальності. Всі вже на готові, якщо на те буде необхідність, швидко поповнити лави Збройних сил та будь-яких формувань, які стануть на захист українського суверенітету.

І багато у вас членів, які готові це зробити?
Активне ядро – до 50, але мобілізаційний потенціал значно більший. Адже є багато людей, незайнятих безпосередньо в організаційній роботі. Але якби була відповідна ситуація, навколо нашої організації ми могли б легко створити батальйон.

Все ж чоловіків в організації більше, ніж жінок?
Так. Та це і не дивно, враховуючи специфіку діяльності. Та й загалом участь жінок в політиці і в правому активізмі доволі пасивна. В націоналістичних організаціях, які ми знаємо, часто культивується не той образ жінки, який відповідає правильним консервативним поглядам.

А який відповідає?
Безумовно, більш традиційний - ми бачимо жінок у традиційних ролях.
Розглянемо як приклад питання абортів. В Україні 250 тис абортів в рік. Ця жахлива статиска у нас зберігається ще з Радянського союзу, і це сприймається за норму саме через його спадщину. В той же час об’єктивної аргументації чому це норма почути не можна.

Кажуть: “Ну а якщо жінку зґвалтували якісь негідники, то вона змушена цю дитину ростити?”.
Давайте глянемо на статистику. В Україні надзвичайно низький рівень зґвалтувань. І я більше, ніж переконаний, що 250 тис. абортованих, вбитих, ненароджених українців, тих хто мав потенціал людини, точно не були результатами зґвалтувань. 250 тисяч. Народжується у нас в рік менше чи приблизно стільки ж само. Тобто хочуть сказати, що 50% це зґвалтування? Це смішно. Роблять аборти безвідповідальні люди, що не слідкують за вихованням своїх дітей, і одна із найглибшим проблем, що ми маємо в Україні – це криза інституту сім’ї.
Через це і ранні вагітності, і наша слабкість в обороноздатності, бо у них не культивується чоловічний образ. Ми хочемо культивувати образ чоловічного чоловіка і жіночної жінки, а не змішувати всі ці речі і на виході отримувати Бог знає що.

Якби Ви мали владу, Ви би заборонили ЛГБТ-паради?
Ні, я би дозволив ЛГБТ-паради, я би просто не витрачав таку кількість ресурсів на їх охорону. Я би дав суспільству самому вирішувати. Якби суспільство сприйняло гей-паради, то безумовно, нехай би собі проходили. Нещодавно проходив марш за традиційні цінності – 8 тисяч людей. Не було жодного правоохоронця. і ніхто не напав, ніхто не розізлився, ніхто не обматюкав. Значить, це нормально.
Якщо їм треба 5 тисяч охоронців, щоби проводити -гей-парад, якщо їм потрібні колосальні зовнішні вливання грошей, щоби існувати, значить наш народ це не сприймає і йому це не потрібно.

Давайте згадаємо нещодавні сутички під Генпрокуратурою. Ви розцінюєте арешти як дії проти вашої організації чи випадкові акти?
Буду відвертим: наша організація брала активну участь . Ми завжди беремо активну участь. Якщо щось починається, просто гляньте на перший-другий ряд – там будуть наші. Тому що ми таких людей збираємо довкола себе: найпослідовніших, безкорисних. Тут нічого дивного, попадалися всі підряд. Було тоді арештовано десь 12 людей, і лише 2 з них були наші. на одного повісили кримінальну справу. Завдяки досвіду та оперативній мобілізації прихильників і союзників нам вдалося справедомво звести міру запобіжного заходу до домашнього арешту.

Прокоментуйте, будь ласка, свою участь у “ромських погромах”.
Не розумію, у чому нас звинувачують. Попри те, що ми боротьбу проти етнічних ромських кримінальних угрупувань підтримували, “Традиція і порядок” жодного разу не брала участь у так званих погромах. Не те, що ми дуже проти, молодці ті, хто пішов.

І все ж Ви підтримуєте таку діяльність?
Що мається на увазі під погромами? Якщо група людей з румунським громадянством приходить у парк, заселяється там, починає пити, колотися, красти речі в людей, які проходять повз, нападати на них, красти дітей, вирізати ліс... Приходить група місцевих жителів і їх звідти виганяє. Це можна назвати ромським погромом? Я дивлюся на це суто з юридичної точки зору. Це встановлення правопорядку там, де силова система бездіє, закриває на це очі, а ліберальні ЗМІ намагаються показати це як міжетнічну ворожнечу. Давайте будемо конкретними, є проблема: цінності цих людей, ромів, здебільшого кочових, не збігаються із нашими. Вони злочинні, адже не визначають основних законів, банальних ціннісних норм, які притаманні нам, українцям. Їм начхати на них. І комусь вигідно покривати ці розбійницькі ватаги.

Ваша організація заявляє, що Генпрокурор Луценко співпрацює з ФСБ. На основі яких фактів ви сформували таку думку? Лише через видачу добровольця Тумгоєва до РФ?
Я розумію, як це було – через безвідповідальність. Я не бачу в цьому злої змови, мовляв, він сидить на дроті з ФСБ. Йому просто прийшли папірці , і він не розбираючись їх підписав. Але його злочинна безвідповідальність коштувала життя людині (про Тимура Тумгоєва, що його видали Росії – прим. автора).
А щодо співпраці, то у документах все чітко написано: “На вимогу ФСБ Російської федерації задовольняємо видачу такого-то громадянина.
Ким би він не був – доброволець, не доброволець, неважливо – ми би протестували. Бо не можна допомагати ворогові і видавати йому людей, що є ворогами нашого ворога.
Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Вибіркові дисципліни 2019
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61