реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»

Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»

Тетяна Карпишин, 3 курс.
Народний депутат України, колишній журналіст та редактор «Української правди», Мустафа Найєм розповів про свою журналістську діяльність, дав оцінку своєї роботи як народного депутата та проаналізував шанси Петра Порошенка під час майбутніх президентських виборів 2019 року.

Тетяна Карпишин: – Чому ви вирішили стати політиком, будучи до цього відомим журналістом?
Мустафа Найєм: – Насправді мотиви одній й ті ж, що й в політиці. Ми так чи інакше впливаємо на ситуацію. Звісно, що в журналістиці є свої привілеї, а саме бути на хвилі, робити те, що завжди подобається, бути відомим, не беручи на себе відповідальності за конкретні дії. Мені здається, що після революції були зрозумілі лише два шляхи: або спостерігати за ситуацією, або намагатись на неї вплинути. Зараз я не маю визначеної думки, чи правильно було б залишатись у журналістиці, чи стати політиком. Обидва шляхи є правильними, адже вони вбачають вплив на ситуації. Я для себе прийняв рішення, що я хочу спробувати стати політиком. Розумію, що зі сторони це виглядає трохи дивно, бо до цього у мене був статус, історія і можна було б просто насолоджуватись цим, але це був виклик. По-перше, для мене це можливість виправляти помилки. По-друге, молоде покоління повинне намагатись делегувати своїх представників влади. На жаль, після Майдану мало людей захотіло піти у владу. І той, хто прийшов, я вважаю, що це правильний вибір тому, що завжди потрібний оновлений ресурс. А без нього в політиці ми прийдемо до такої ситуації, де все більше і більше людей нашого покоління будуть інфіковані корупційними вірусами, старою системою.

Т. К: – Ви політик-початківець і одразу вийшли на високий рівень. Як оцінюєте свою роботу? Що саме ви розцінюєте як найбільше ваше досягнення в політиці та якої зазнали поразки?
М. Н: – Це правда, що мені повезло, з однієї точки зору, опинитись в ВРУ. З іншого, я достатньо довго знаю цю систему, бо 12 років писав про неї. Тому говорити про те, що це тільки початок і робити вигляд, що для мене це все нове, певною мірою, несправедливо і неправильно. У мене не було таких помилок, які я б справді вважав помилками з точки зору етичних чи моральних історій. Але вони були в тому, що ми не зосереджувались лише на одному питанні, а намагались змінити все. Ми були впевнені, коли прийдемо, все будемо робити по-іншому і все буде іншим навколо. Наступна помилка полягає в тому, що ми часто захоплювались публічними сторонами нереальної суті питання. Я думаю, що є вади, які ми наслідували від журналістики, але зараз їх вже менше. Третя – це те, що ми не посилались на майбутнє. Мається на увазі – на великий термін з самого початку. Зараз я ці помилки вже виправляю. Якщо дивитись на публічну сторону питання і реальну суть справ, то десь 60%-70% -це ті речі, які не публічні, які не мають мети. Зараз ми починаємо розбиратись в правоохоронних органах і намагаємось не розпилятись на всі інші питання, що стосуються журналістики чи інших верст населення. Концентрація зусиль дуже важлива. Третя історія – це те, що ми вже почали планувати на 5-10 років вперед і робимо багато кроків для того, щоб реалізувати довгострокові стратегії, а не якісь поточні питання сьогоднішнього дня або тижня.

Т. К: – Ваш блог в «Українській правді» це журналістська діяльність?
М. Н: –Для мене журналістика – це не просто писати, говорити, виступати або просто бути в екрані чи на радіо. Журналістика – це діяльність публічності про інформування населення. В рамках цієї діяльності є конкретні правила роботи, відповідальність і мета. Все, що не підпадає під ці правила, що не є інформуванням, з точки зору журналістської етики, не має повноти інформації, виваженості та достовірності – не є журналістикою. Виходячи з цієї точки зору, я не думаю, що будь-яке блогерство чи повідомлення в ЗМІ або в інтернеті, є журналістикою. Я не вважаю себе журналістом, і це вирішив остаточно для себе. Останнє, що хочу ще підкреслити, це те, що я зараз пишу книгу про інтерв’ю. І це буде останньою крапкою в моїй цій діяльності. Що стосується блогів, то це звісно не журналістика, це – виловлювання думок. В мене є свої погляди на життя і своя мета, реалізація конкретних бачень в певних галузях. Говорити про те, що це журналістика, це ображає журналіста. Я ніколи не буду допускати цієї помилки- працювати журналістом, будучи політиком. Це нереально. Це несумісні речі.

Т. К: – А що за книгу пишете?
М. Н: – В мене є дуже добрий друг та товариш Тетяна Терен, колишній директор книги. Ми з нею майже завершили роботу, не можемо лише добити останні речі. Книга про інтерв’ю – це все, що стосується інтерв’ю від початку планування й до його завершення. Це інтерв’ю, як на телебаченні, так і в друкованих ЗМІ, правила жанру, його закони, якими повинні бути запитання, яким чином домовлятись про зустріч.

Т.К: – Ви навчались в Міжнародній Академії Журналістики в Німеччині. В чому, на вашу думку, основна відмінність між європейською та українською журналістикою? Чого не вистачає нашій?
М. Н: – Це був курс по електронній журналістиці, де навчали лише про те, що відбувається навколо нас в електронних медіа. Головна різниця полягає в тому, що в нашій країні навіть досвідчені сучасні журналісти в багатьох випадках ставляться до журналістики як до інструменту пропаганди, а не до інструменту пропагування. Це найбільш помітно між радянською школою та західною школою. Головна мета будь-якого ЗМІ в західній журналістиці – це інформування, без будь-яких висновків. В нас журналістика – це публіцистика, намагання вплинути на ситуацію, давати оцінку, пояснювати, як правильно. Головний інструмент західної журналістики – це новини, факти, розслідування, донесення думки, а у нас– це впливати, це сенсації, це історії порівнянь. І це все дуже відчувається.

Т. К: – Петро Порошенко нещодавно заявив, що низькі рейтинги – це певною мірою його вина. Як вважаєте, його заява – це вчинок для підвищення рейтингів чи щире зізнання?
М. Н: – Це певні інструменти комунікації. Я думаю, що Порошенко розуміє, наскільки катастрофічним є падіння його рейтингів. З іншого боку він знає, що альтернативи на його боці мало. Я думаю, що це спроба повернути розчарованих людей, розказати, яких помилок допустився. Однак, він не каже про те, що не буде їх робити в подальшому. Цей момент є дуже важливим і водночас упущеним. Петро Порошенко вибачається за те, на що він мав дуже малий вплив - війну, але не вибачається за ті речі, на які мав прямий вплив – корупція, повернення людей старого режиму, легалізації проросійських сил. Він просто робить вигляд, що це його не стосується. Це риторичний та комунікаційний процес, аніж реальні вибачення.

Т. К: – Як ви оцінюєте шанси Петра Порошенка на перемогу?
М. Н: – Звісно, в нього є шанси, але не хотів би оцінювати його. Я думаю, що методи інструментів, якими користується Петро Порошенко, є застарілі. Навіть, якщо він буде обраний, то це буде дуже велика криза в країні для суспільства і для нього. Люди вже не приймуть такого ж цинічного підходу правління країною, як і раніше. Порошенко не готовий оновити цю історію. Я можу сказати лиш те, що він може лише технологічно добитись того, що його переоберуть. Однак, його методи неприйнятні для країни і те, що він робив не приймається суспільством, молодим поколінням і виборцями. Якщо подивитись на його рейтинг, то його ж виборці відвернулись від нього. А це означає, що він їх підвів і зрадив. Але шанси є, як і в інших кандидатів. Я все ж таки сподіваюсь, що буде єдиний кандидат на виборах , в тому ж самому демократичному полі, але який буде втілювати надію в розчарованих людей. Хто буде цим єдиним кандидатом, я не знаю, але він має бути і ми його маємо отримати.

Т. К: – З’явилось чимало молодих депутатів, які прийшли після Майдану. За оцінками експертів, їхні політичні характери не змінились. Влада їх адаптувала та «змусила грати» за своїми правилами, а частину «викинула». Що треба зробити, щоб характер влади змінився?
– Насамперед нам потрібні зміни в конкретних речах. По-перше, якщо порівняти те, що відбувалось чотири роки тому, і зараз, то політики, які прийшли після Майдану, показали, що є інший стиль й інші можливості існування в політиці взагалі. Зазвичай до того політики були відірвані від життя. Це були люди старого покоління, люди далекі від людських проблем. По-друге, вони були нещирі, дуже «пластикові». Головне те, що вони дуже вузькокорпоративні. Зараз ми бачимо, що 40-50 депутатів ведуть себе зовсім по-іншому. Вперше ми показали, що політика – це викривлене дзеркало. Але ми, молоді політики, його не виправили, не зробили прямим, однак доказали те, в якому сенсі можна жити певним чином. З цієї точки зору ми є іншими. По-третє, якщо подивитись на те, як було раніше, то молоді політики, приходячи до зали ВР України, намагались бути схожими на дорослих політиків. Зараз ця ситуація зовсім інша. Наразі вони імітують наші інструменти, методи, намагаються бути схожими на нас, бути більш прогресивними, показати те, що антикорупціонери – це вони. Тепер дорослі тягнуться до молодих. І це дуже важливо. Але те, що політика перемиває кістки, має здатність до розчинення в собі нових елементів, це дійсно правда. Головне, щоб нові люди, які приходять в політику, робили те ж, що і поза нею.

Т. К: – Ви – ініціатор Майдану. Ваш заклик « брати бутерброди, чай, одягатись тепло і приходити з гарним настроєм та друзями» увійшов в історію України. Чи могли б передбачити , що такий заклик приведе до таких масштабних результатів?
М. Н: – Я завжди ставлюсь до історії та міфології Майдану як до живої історії. Для мене багато подій стали частиною життя. На той момент це було втіленням людського бажання – отримати героїв. Я не можу сказати, що я почав Майдан, оскільки це було б некрасиво до тих людей, які першими вийшли на нього. Звісно були соціальні фактори, які досить повпливали на ситуацію – це соціальні мережі. І тоді я вплинув, як журналіст, оскільки цим захоплювався. Історії, звісно, такої ніхто не міг передбачити. Якщо ви спитаєте перших людей, які вийшли на мітинг, то ніхто не очікував, що буде такий спротив. Я не можу сказати, що ми починали Майдан, але ми дійсно додали поштовху для того, щоб це стало історією, яку ніхто не міг передбачити. Той, хто стояв на Майдані ніколи не погодиться на те, що людські жертви були варті того.

Т. К: – Ви – російськомовний журналіст, і свою журналістську діяльність також починали на цій мові. Але дедалі частіше розмовляєте українською. Це ситуативне питання чи внутрішні переконання?
М. Н: – Ні, тут питання в іншому. По-перше, ми знаходимось у Верховній Раді, тим більше в державних органах, де я намагаюсь говорити українською мовою. В побутовому житті, справді, розмовляю російською. Зараз багато моїх близьких друзів, людей-партнерів говорять українською, тому для мене це не намагання. Раніше – це було проблемою, в якій ти повинен переступати через себе, але зараз її немає.

Т. К: – Ви успішно адаптувались в українському суспільстві, досягли великих успіхів, як відомий журналіст політик. Як відомо, люди, виходом з мусульманських країн, погано адаптуються в німецькому, французькому суспільстві. Наше суспільство вирізняється толерантністю, відкритістю чи можливо в цьому інша причина?
М. Н: – Ми справді з мусульманської країни, але не можу сказати, що я сповідую всі норми й традиції. Питання релігії для мене відкритіше в житті. Що стосується асиміляції та адаптації, то я живу тут з 9 років і прожив більшу частину свого життя, не кажучи про вивчення літератури, історії, фольклору. Але ми не є класичними емігрантами, як це було у Франції, коли люди тікали в країну, тому що так було потрібно, і де жили компактними групами. Я себе ідентифікуюсь як українець, оскільки не пам’ятаю вже тих часів, коли не жив в Україні.

Фото з Вікіпедії
Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Вибіркові дисципліни 2019
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61