Труднощі переселення

Аліна Жабинська, 3 група, ІІІ курс.

Ні для кого не секрет, що велика частина людей зі Сходу, яка хотіла переїхати в інші міста – це вже зробила, але все одно залишаються ті, хто досі знаходиться у зоні конфлікту. І причин для цього – дуже багато.

Ніхто не буде спростовувати той факт, що їхнє життя дуже відрізняється від того, до якої вони звикли, особливо, якщо новим місцем проживання – стало місто Київ.

Поки ситуація в Україні не поліпшується, жителі Донбасу, зокрема велика кількість переселенців, не думають повертатися додому. А ті, хто в певний момент не виїхав, як і раніше зіштовхуються із труднощами переселення в інші міста.

Саме в столиці, люди, які покинули рідні домівки найчастіше зустрічаються з проблемою пошуку житла, так як активістів, волонтерів та й допомоги держави для того, щоб забезпечити необхідну кількість місць для проживання не достатньо.

Існує чимало прикладів сімей розділених війною. Найбільш важка ситуація у тих, чиї батьки або родичі проживають безпосередньо в самому Донецьку та області. А можливості виїхати, як і засобів для того, щоб це зробити немає.

Більшість переселенців перебралася до Києва ще влітку 2014 року, так як це був найсприятливіший час для переїзду. Однак, не всім вдалося відразу влаштуватися. Деякі з них, як і раніше перебувають у пошуках житла та роботи, що, як виявилося, зовсім не просто зробити, враховуючи постійне напруженням, як на Сході, так і у всій країні. І цілком логічно, що через відсутність одного складника – пошуки другого теж ускладнюються. Беручи до уваги той факт, що Київ далеко не найдешевше місто для прожитку.

Колишня мешканка Донецька Яна Булатнікова розповіла, що виїжджала з міста вже під час АТО, на початку червня, але тоді ще важка техніка була не задіяна. Десь були чутні постріли. Батьки ж їхали вже під час бомбардувань, в серпні, і головний акцент роблять на тому, що їм дивом вдалося виїхати і не потрапити під обстріл.

Найбільше складнощів розділені війною сім'ї зустрічають тоді, коли потрібно просто вивозити своїх батьків і родичів похилого віку. По-перше, їм важче покидати рідний дім, незважаючи на те, що кожного дня чутно, як поблизу відбуваються бойові дії. По-друге, відсутність будь-яких фінансових коштів. Якщо є певний відсоток людей, які залишилися, щоб зберегти роботу і отримувати якісь гроші, то в більшості випадків, ні зарплати, ні пенсії не виплачуються протягом 4-5 місяців. Писати заяву для того, щоб її отримати потрібно на території України. Саму на цьому етапі виникає ще один момент – це пропуски. Навіть маючи якісь кошти, щоб поїхати, потрібно відправляти заявку в інше місто і чекати 10 днів, щоб отримати дозвіл на виїзд. Мало хто наважиться покинути своє житло, яке є хоча б якимось, але укриттям. За словами Яни, ніякої допомоги в подібних випадках вже не потрібно, єдине бажання усіх – щоб все це закінчилося.

Крім того, існує багато прикладів переселенців, які виїхали до початку бойових дій, тому що це було передбачувано.

Колишній житель Донецької області Богдан Кольєв повідомив, що задовго виїхали, як правило, великі бізнесмени, які здогадувалися про такий варіант розвитку подій і, звичайно ж, хотіли зберегти свій капітал, поки не стало пізно. Але не всім це вдалося. Як і раніше, виїжджали всі, хто міг. У його родині такий же приклад, як і у більшості – він з батьками намагався умовити старше покоління залишити місце проживання, але вони рішуче сказали, що нікуди не поїдуть. Тому і його батьки залишилися разом зі своїми. Але узгодивши з родиною своє рішення, Богдан поїхав в жовтні, бо знав, що в Донецьку він не може продовжувати вчитися і опинився у Києві – закінчувати навчання в іншому ВНЗ. Більшість студентів робити так само. Хтось перевівся, інші – стали вільними слухачами.

В цілому, переселенці стали заручниками ситуації. Не в буквальному сенсі, на відміну від інших жителів, які залишилися на Сході. З проблемою переселення держава ще може допомогти. І це необхідно робити, оскільки внаслідок бойових дій багато хто залишилися без житла і даху над головою. І далеко не у всіх існувала можливість просто виїхати в інше місто і там влаштуватися. Не кожен другий має знайомих, родичів і чуйних активістів, готових прийняти незнайомих людей з Донбасу. І, очевидно, що справа не в скептично налаштованому населенні України.

Транзитні містечка, створені у Запоріжжі та інших містах України також глобально не вирішують проблем людей. Особливо, враховуючи, що більшість з них, покинувши зону АТО, вже не збираються повертатися додому. У цьому зв'язку, врегулювання питань з отриманням житла та працевлаштуванням внутрішніх мігрантів залишається на порядку денному і вимагає рішень. І головну роль в наданні допомоги вимушеним переселенцям повинні грати не волонтери, а держава.

Схожі новини

Коментарі

Додати коментар

Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера

Труднощі переселення

Оцініть написане