Дорога додому

Анастасія Струк, 2 курс.

Репортаж

або Дякуємо, що обрали «Укрзалізницю»!

Близько тринадцяти годин в залюдненому поїзді, різні компанії та подекуди дивний сервіс «Укрзалізниці» - ось, що чекає мене щоразу, коли я вирушаю додому. З наповненою пластмасовими контейнерами валізою чимчикую на вокзал, намагаючись не запізнитися на потяг. Cпонтанні поїздки – це точно не про «Укрзалізницю», точніше не про сполучення Київ – Івано-Франківськ, коли квитки потрібно купувати за два-три тижні. Комфорт у вигляді швидкісного «Інтерсіті» може мені лише снитися, натомість маємо, як мінімум, на три години штучно збільшений маршрут.

Але все-таки є певна романтика в таких поїздках - можна просто відпочити. Почитати книгу, подивитися фільм чи просто поспати – кожен вибирає на свій смак, а ще ти знайомишся з багатьма цікавими, приємними і не дуже людьми. Одного разу моєю сусідкою була дівчина, яка стажувалася в Адміністрації Президента. Я тоді якраз поверталася з творчого конкурсу, вся на нервах і з пакетом переживань. Не пам’ятаю, що такого вона мені розповіла, але мені справді стало спокійніше. Сьогодні ж мені компанію склали три студенти-третьокурсники, майбутні медики. Вони повертаються з відмовою в участі в програмі “Work and Travel”. «Американська мрія» не здійсниться, тому вони сіли випивати щойно куплений дорогий коньяк.

На щастя, мої сусіди пішли спати раніше, ніж я встигла рознервуватися через їхній галас. За день я не втомилася, тому вирішила ще трохи послухати музику. Але тут я зовсім випадково побачила, що дівчинка, яка сиділа на нижній боковій полиці біля мене, читає книгу «Теорія масової комунікації» Володимира Різуна. Мене це вразило не на жарт, адже раніше я дівчину ніколи не бачила в стінах Інституту журналістики. Ще 15 хвилин я вирішувала, як розпочати розмову, а потім таки запитала, де вона вчиться. Виявляється, на «видавничій справі та редагуванні» в КНУКіМ теж вивчають однойменний до книги предмет. Але найбільше мене вразила реакція дівчини на те, що Володимир Володимирович викладає у нас: «Серйозно? Ого! У нас так всі його поважають, а він ще й у вас лекції веде!»

Ще трохи порозмовлявши про освіту в обох ВНЗ, ми вирішили лягати спати. Уночі я сильно змерзла і мої пошуки по вагону хоча б одного пледу виявилися марними. Я була змушена одягнути свою тоненьку куртку, аби хоч якось компенсувати відсутність тепла.

Рідко їжджу тим потягом №43, який прибуває до мого рідного міста о 5:44 ранку, але цього разу лише на цей були квитки. Він не зручний, так, але з самого ранку ти можеш вийти до вікна і побачити легкий туман, який обіймає дерева та кущі, накриває своїм плащем увесь горизонт, а ще сонце поволі прокидається та створює червоногарячий колір неба. І попри недоспану ніч, холод та єдиний обігрівач у вигляді теплої кружки кави, саме заради такого неповторного і незвичного мені пейзажу варто їздити потягом, що прибуває о 5:44 ранку.

Вийшла з вагону, з усміхненим лицем до мене прямує мій тато, по-джентльменськи забирає у мене валізу, сідаємо в машину. Нарешті вдома!

Схожі новини

Коментарі

payday

27 мая 2017 5:43