реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Зброя масового враження
Зброя масового враження

Зброя масового враження

Ярослав Зубченко, 2 курс.
(або «…осмислюючи стрічку Саніна «Поводир» у форматі квазірецензії»)[/siz

Під час свого останнього публічного виступу в Інституті філології КНУ (звіт з якого ви можете знайти на нашому порталі) режисер Олесь Санін заявив, що його дітище – не самодостатній продукт, а всього лише форма подачі ідеї. Цей простий факт докорінно змінює розуміння фільму. «Поводир» - це ракетоносій, справжня цінність якого знаходиться в боєголовці. Його завдання доставити заряд, для більшої поетичності можемо сказати – «провести його».

До кого? До масового українця, який ніколи не піде на фестивальний фільм і не подивиться документальний цикл передач по телебаченню. Аби не бути голослівним – зізнайтеся собі, чи пішли б на не рекламований український арт-хаус, заради якого треба їхати до Одеси, бо місцеві кінотеатри через власне не зацікавлення просто не куплять фільм (копія коштує близько двох з половиною тисяч доларів, тобто близько 650 квитків у кіно треба, щоб її окупити).

То як же поширити продукт? За допомогою замкненого на грошах кола. Фільм треба розмістити в якомога більшій кількості залів і на популярних каналах, тоді його перегляне більше кількість глядачів. Якщо ж фільм збере багато глядачів - зали та канали достатньо зароблять і зрозуміють вигоду від його поширення.(До прикладу, прокат фільму «Аватар» Джеймса Кемерона тривав подекуди півроку. Більше залів – більше глядачів – більше грошей – більше залів).

На що ж ходять українці? Минулого року топ-3 найприбутковіших фільми такі: «Сталінград», «Iron Man 3» та «Oz the Great and Powerful». Коротше кажучи, перший фільм НЕекшн («Life of Pi») на шостому місці. Щоби на фільм в Україні пішли – це повинен бути попкорнів атракціон. Жанр «епічної драми» чудово підходить для формату історії в «Поводирі», проте накладає певні обмеження на, прямо кажучи, якість фільму.

Критично про сюжет

Перше на що впливає «блокбастерний ефект» - сюжет. Просту людську історію в центр не поставиш, тоді зникне масштабність, а отже і простір для «вражального ефекту», що виступає чудовим атрактором. Фільм повинен розважати – просте і жорстоке правило комерції. І Санін сам це чудово розуміє. Тому головна мета фільму – історичний лікнеп ховається на другий план. І з болем у серці сценаристи заповнюють Word любовною лінією, що виглядає притягнутою за вуха. Додають сюди «бандур у кущах», аби постійно підтримувати зміну локацій на екрані і провокувати напружені сцени. Цим же виправдані й численні жарти – драму треба чимось розбавляти, інакше фільм буде для глядача заважким. Тому персонажі описані так просто. На атракціоні немає часу копатися в душах героїв – ці хороші, ті – комуністи. От звідки шаблонність і кострубатість – всі ці «копіювання» просто найбільш діючі прийоми підтримки уваги. Здається, ніби все, що непов’язане із кобзарями у цьому фільмі знімали «бо так треба». Але там, де нарешті з’являються вони – фільм розквітає. Тут уже немає аналогій чи порівнянь – реально існуючий бойовий стиль кобзарів, виготовлені на замовлення інструменти, незрячі актори, що ще й входять до спілки кобзарів України – такої деталізації мало де побачиш. І точно не у блокбастері за смішні 2 мільйони доларів.

Некритично про технічні характеристики

Наступне, що приваблює глядачів – візуал. З цим все вдалося: робота зі світлом у приміщеннях просто чудова. Постановка сцен виглядає щонайменше динамічно навіть у діалогах, що одразу видає блокбастерність стрічки, але зовсім не заважає дивитися її з серйозним обличчям. Робота гримерів вражає, особливо з персонажем Боклана. А декорації і задники – це просто перемога Саніна. Просто згадайте краєвид на фоні жарту про хот-дог, навіть він не зіпсував побаченого.

Звук не відстає від зображення, якщо не враховувати дещо награні голоси персонажів після самоозвучування. По-перше, фільм має власний score-саундтрек, який добре запам’ятовується і вчасно вмикається, підбір пісень, як народних так і міжнародних, виконано на рівні. Але найбільше досягнення – це навколишні звуки: хруст, бризки, удари копит. Зрозуміло, що головні герої сприймають світ слухом.

Врешті-решт, саме технічний елемент приваблює глядачів у рекламі: перше, що всі казали про «Поводир» - «це буде наш найгарніший фільм». Одразу відчутний комерційний акцент на картинку, а не зміст.

Типова схема фільму

Головна ж принада фільму – його персонажі. Типовий голлівудський набір, що прекрасно працює вже десятки років, запросили і сюди. Щоби знайомити глядача із фільмом, сюжету потрібен оповідач – хтось із ким ми асоціюватимемо себе. Зазвичай обирають «нового в місті», «після амнезії», «дитину», щоби знайомити глядача та героя з обставинами одночасно. Тут у нас комбо – дитина з іншої країни. Далі працює система «вчитель-учень», що дає змогу піднімати одразу багато тем. Героїзм, наставництво, повагу, зневіру. Звісно Герой повинен запам’ятовуватися, вести фільм за собою і тут найкраще підходить «легендарність образу». Станіслав Боклан чудово грає такого собі ідеалізованого протагоніста, ідеальність якого посилюється на фоні радянського чекіста – антигероя Олександра Кобзаря. Добро і зло – все просто. Інші персонажів просто існують, щоби забавляти або помирати в масових сценах.

За такою простою схемою і працює епічна драма: простий, але масштабний сюжет + візуальний «вау-ефект» + персонажі-архетипи у центрі. Шкала успіху залежить від розмаху: більше показуєш – більше збираєш. «Трансформери» - більше мільярду, «Дракула» - менше його четвертини. Різниця лише в кількості вибухів на метр плівки.

Прикінцеві положення

«Поводир» із задачею впорався – всі рекорди український фільмів до цього побиті. Дебютний тиждень приніс 240 тисяч, другий, як каже режисер, приніс ще більше. Уже більше сімдесяти тисяч глядачів та викуплені права на телепоказ. Чому такого успіху не мало «Плем’я»? Бо рейтинг у 18+ відрізає від показів вже 25% кіноаудиторії України. А показ лише в одному столичному кінотеатрі – ще 73%. Крім того, для фільму «Поводир» старанно обрали прем’єру – подалі від всіх важковаговиків Голлівуду, хіба що «Інтестеллар» Нолана все-таки відібрав першість у прокаті.

Як каже один мій знайомий, «Поводир» - це правильний фільм. Таке треба знімати.» Санін добився свого – лікнеп виконано у повному обсязі, навіть ті, хто не бачив фільм, про нього чули. Такий гравець на ринку покаже іншим власниками потенційних сценаріїв, що ринок – є. Залишається лише подякувати Саніну і визнати, що він усе зробив правильно.

Зброя масового враження









Текст схвалений С. Приваловою (с)

Оцініть написане

Подобається
Так собі
Пиши ще
Не пиши більше на цю тему

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
«Семь дней» з життя Сергія Кириченка»
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Вибіркові дисципліни 2019
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
(044) 481-45-61