реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Лайк, твіт, пост, амінь
Лайк, твіт, пост, амінь

Лайк, твіт, пост, амінь

Дарія Симоненко, 3 курс.
«Співбесіда! Співбесіда! Я не встигну! Ну чому сьогодні?! Ти не пам’ятаєш, куди я поклала свою картату спідницю?» – ще не остаточно оговтавшись від сну, я намагаюся вихопити зерно сенсу з істеричних вигуків Марини.

Моїй подрузі подзвонили кілька хвилин тому і запросили приїхати на співбесіду. Після 10 днів безнадійно-щемливого мовчання з боку потенційного роботодавця Марина вже забула (принаймні, намагалася забути) про надіслане резюме. А тут раптом телефонують: «Зможете за дві години приїхати до нашого офісу?».

Стривоженість Марини захоплювала нашу невелику кімнату сантиметр за сантиметром. Із дитячої лампи у вигляді мавпочки через томик з оповіданнями Моема, молекули стурбованості дісталися й мого ліжка.

- Краще зібрати волосся в хвіст або вирівняти пасма, як зазвичай? Гей, Дашо, ти чуєш?

- Роби хвостик!

- А якщо вони мене запитають щось про мистецьке життя Києва?

- Марино, тебе запросили до офісу ділового інтернет-видання, а не в арт-галерею. І якщо ти колись «прокололася» на співбесіді з мистецтвом, зовсім необов’язково, що це трапиться вдруге.

- З моїм щастям і не таке може статися!

- Слухай, людино, цілком можливо ти отримаєш роботу репортера і як не би це дивно не звучало, працюватимеш за професією! Думай про це, окей?

- Добре. Пообіцяй, що приготуєш щось смачненьке, поки я повернуся.

- Тільки сьогодні і тільки заради тебе: мій фірмовий банановий кекс. Мені здається, чи ти вже запізнюєшся?

Ми прочитали нашу улюблену мантру, вигадану після перегляду відомого епізоду з радянського фільму «Самая обаятельная и привлекательная» і зробили селфі, щоб закріпити результат. Марина хутко вибігла з під'їзду. Я провела її поглядом Хатіко, зачинила вікно і ввімкнула ноутбук.

Мені закортіло знайти потенційного шефа подруги в соцмережах. Як зазвичай, свій ранок почала з оновлення стрічки у твіттері. Так, друзі засмучені через похмуру погоду (що можна очікувати від листопада?), рекордне падіння гривні (все-таки, прощавай, празьке Різдво), міністр закордонних справ анонсує твіттер-інтерв'ю (до чого техніка дійшла!). Шукаю головного редактора сайту, куди хоче влаштуватися моя Марина. Аккаунта в твіттері у нього немає, час відкрити інші мережі. Але я згадую про обіцянку приготувати кекс і плентаюся на кухню. Під нахабно-гучні звуки блендера мої думки стають ще більш хаотичними.

Хм, а яким має бути бути ідеальний аккаунт журналіста? Мій твіттер свідчить хіба про емоційну лабільність, хоча часом проблискує громадянська позиція, підтримка патріотичних хештег-флешмобів, трапляються посилання на цікаві матеріали й анонси подій.

Відомі журналісти в Україні, як правило, ставляться до твіттера як до рупора власних ідей та думок, дозволяючи собі чимало оціночних суджень. На Заході журналісти більше фільтрують інформацію, зокрема й через кілька гучних твіттергейтів, які спровокували необережні коментарі представників поважних ЗМІ в твіттері. У редакціях на кшталт ВВС навіть створили спеціальні кодекси з нормами поведінки журналістів у соцмережах.

А чи так вже конче необхідно журналістові лишатися журналістом на приватній сторінці в інтернеті? Чи обов’язково відгукуватися на останні події в світі і дотримуватися редакційної політики? Хіба журналіст не може постити котиків і селфі з друзями в барі? І як знайти баланс між особистим і суспільно важливим? «Напевно, кожен обирає для себе», – зробила висновок я, милуючись своїм кулінарним шедевром, що рум’яниться в духовій шафі.

Звісно, сьогодні ремісники клавіатури і мікрофона не можуть нехтувати силою соціальних мереж. Бути ближчим до людей, використовувати аккаунт для самопіару і впливу на аудиторію – хіба можна це ігнорувати? Одним хештегом можна підняти фолловерів на мітинг і може навіть змінити історію!

«Вони б'ють психологічно навіть ПЕРЕД співбесідою!!!» – Маринине повідомлення пробуджує мене від роздумів. Далі гаджет подруги недоладно виправляє слова в смсках (невже так хвилюється, що не може втрапити пальцями на потрібні букви?), але врешті я розумію, що в неї там відбувається. У коридорі біля кабінету HR-спеціаліста сидить ще один претендент на вакансію репортера і спокійнісінько слухає музику. «Ох ці всюдисущі бородаті хіпстери, немає від них де подітися! Теж мені, журналіст!» – на це повідомлення Марини ледь не відповідаю, що не дай Боже ейчар виявиться сексистом, але вчасно схаменулася. Задіюю важку артилерію: надсилаю фото наймилішого шотландського висловухохого кошенятка на світі, їх так обожнює Марина. «Зараз знайду твого боса в фейсбуці, щоб ти знала, чим здивувати на співбесіді! Не панікуй!» – здається, цим повідомленням вдалося втішити подружку.

Профіль потенційного шефа Марини не справляє на мене особливого враження. У нього короткі пальці, два рази на тиждень тренування в спортзалі, милий джек рассел і в погляді забагато відчайдушності з налітом безнадійності, як у всіх чоловіків, яких спіткає сумнозвізна криза середнього віку. Пишу Марині телеграфним стилем: тільки б встигла прочитати перед тим, як почнеться співбесіда!

Як все-таки складно бути соціальною істотою. Із зони особистого простору тотальна соціалізація загарбала серед іншого і віртуальне життя. Ти даєш напоказ сокровенне, а навзаєм отримуєш кліпове мислення, залежність від гаджетів і кілька комплексів на додачу. І якась дівчина може зайти на сторінку відомого редактора і цинічно оцінити його життєві інтереси…

Дим! Дим! Не хочу це вважати поганим знаком, але факт лишається фактом: кекс підгорів. Терміново сфотографувати і викласти в інстаграм. Як підписати? Спитаю в Марини, із влучними коментарями в соцмережах у неї точно все гаразд.

Оцініть написане

Подобається
Так собі
Пиши ще
Не пиши більше на цю тему

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
«Семь дней» з життя Сергія Кириченка»
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Вибіркові дисципліни 2019
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
(044) 481-45-61