реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Лайк, твіт, пост, амінь
Лайк, твіт, пост, амінь

Лайк, твіт, пост, амінь

Дарія Симоненко, 3 курс.
«Співбесіда! Співбесіда! Я не встигну! Ну чому сьогодні?! Ти не пам’ятаєш, куди я поклала свою картату спідницю?» – ще не остаточно оговтавшись від сну, я намагаюся вихопити зерно сенсу з істеричних вигуків Марини.

Моїй подрузі подзвонили кілька хвилин тому і запросили приїхати на співбесіду. Після 10 днів безнадійно-щемливого мовчання з боку потенційного роботодавця Марина вже забула (принаймні, намагалася забути) про надіслане резюме. А тут раптом телефонують: «Зможете за дві години приїхати до нашого офісу?».

Стривоженість Марини захоплювала нашу невелику кімнату сантиметр за сантиметром. Із дитячої лампи у вигляді мавпочки через томик з оповіданнями Моема, молекули стурбованості дісталися й мого ліжка.

- Краще зібрати волосся в хвіст або вирівняти пасма, як зазвичай? Гей, Дашо, ти чуєш?

- Роби хвостик!

- А якщо вони мене запитають щось про мистецьке життя Києва?

- Марино, тебе запросили до офісу ділового інтернет-видання, а не в арт-галерею. І якщо ти колись «прокололася» на співбесіді з мистецтвом, зовсім необов’язково, що це трапиться вдруге.

- З моїм щастям і не таке може статися!

- Слухай, людино, цілком можливо ти отримаєш роботу репортера і як не би це дивно не звучало, працюватимеш за професією! Думай про це, окей?

- Добре. Пообіцяй, що приготуєш щось смачненьке, поки я повернуся.

- Тільки сьогодні і тільки заради тебе: мій фірмовий банановий кекс. Мені здається, чи ти вже запізнюєшся?

Ми прочитали нашу улюблену мантру, вигадану після перегляду відомого епізоду з радянського фільму «Самая обаятельная и привлекательная» і зробили селфі, щоб закріпити результат. Марина хутко вибігла з під'їзду. Я провела її поглядом Хатіко, зачинила вікно і ввімкнула ноутбук.

Мені закортіло знайти потенційного шефа подруги в соцмережах. Як зазвичай, свій ранок почала з оновлення стрічки у твіттері. Так, друзі засмучені через похмуру погоду (що можна очікувати від листопада?), рекордне падіння гривні (все-таки, прощавай, празьке Різдво), міністр закордонних справ анонсує твіттер-інтерв'ю (до чого техніка дійшла!). Шукаю головного редактора сайту, куди хоче влаштуватися моя Марина. Аккаунта в твіттері у нього немає, час відкрити інші мережі. Але я згадую про обіцянку приготувати кекс і плентаюся на кухню. Під нахабно-гучні звуки блендера мої думки стають ще більш хаотичними.

Хм, а яким має бути бути ідеальний аккаунт журналіста? Мій твіттер свідчить хіба про емоційну лабільність, хоча часом проблискує громадянська позиція, підтримка патріотичних хештег-флешмобів, трапляються посилання на цікаві матеріали й анонси подій.

Відомі журналісти в Україні, як правило, ставляться до твіттера як до рупора власних ідей та думок, дозволяючи собі чимало оціночних суджень. На Заході журналісти більше фільтрують інформацію, зокрема й через кілька гучних твіттергейтів, які спровокували необережні коментарі представників поважних ЗМІ в твіттері. У редакціях на кшталт ВВС навіть створили спеціальні кодекси з нормами поведінки журналістів у соцмережах.

А чи так вже конче необхідно журналістові лишатися журналістом на приватній сторінці в інтернеті? Чи обов’язково відгукуватися на останні події в світі і дотримуватися редакційної політики? Хіба журналіст не може постити котиків і селфі з друзями в барі? І як знайти баланс між особистим і суспільно важливим? «Напевно, кожен обирає для себе», – зробила висновок я, милуючись своїм кулінарним шедевром, що рум’яниться в духовій шафі.

Звісно, сьогодні ремісники клавіатури і мікрофона не можуть нехтувати силою соціальних мереж. Бути ближчим до людей, використовувати аккаунт для самопіару і впливу на аудиторію – хіба можна це ігнорувати? Одним хештегом можна підняти фолловерів на мітинг і може навіть змінити історію!

«Вони б'ють психологічно навіть ПЕРЕД співбесідою!!!» – Маринине повідомлення пробуджує мене від роздумів. Далі гаджет подруги недоладно виправляє слова в смсках (невже так хвилюється, що не може втрапити пальцями на потрібні букви?), але врешті я розумію, що в неї там відбувається. У коридорі біля кабінету HR-спеціаліста сидить ще один претендент на вакансію репортера і спокійнісінько слухає музику. «Ох ці всюдисущі бородаті хіпстери, немає від них де подітися! Теж мені, журналіст!» – на це повідомлення Марини ледь не відповідаю, що не дай Боже ейчар виявиться сексистом, але вчасно схаменулася. Задіюю важку артилерію: надсилаю фото наймилішого шотландського висловухохого кошенятка на світі, їх так обожнює Марина. «Зараз знайду твого боса в фейсбуці, щоб ти знала, чим здивувати на співбесіді! Не панікуй!» – здається, цим повідомленням вдалося втішити подружку.

Профіль потенційного шефа Марини не справляє на мене особливого враження. У нього короткі пальці, два рази на тиждень тренування в спортзалі, милий джек рассел і в погляді забагато відчайдушності з налітом безнадійності, як у всіх чоловіків, яких спіткає сумнозвізна криза середнього віку. Пишу Марині телеграфним стилем: тільки б встигла прочитати перед тим, як почнеться співбесіда!

Як все-таки складно бути соціальною істотою. Із зони особистого простору тотальна соціалізація загарбала серед іншого і віртуальне життя. Ти даєш напоказ сокровенне, а навзаєм отримуєш кліпове мислення, залежність від гаджетів і кілька комплексів на додачу. І якась дівчина може зайти на сторінку відомого редактора і цинічно оцінити його життєві інтереси…

Дим! Дим! Не хочу це вважати поганим знаком, але факт лишається фактом: кекс підгорів. Терміново сфотографувати і викласти в інстаграм. Як підписати? Спитаю в Марини, із влучними коментарями в соцмережах у неї точно все гаразд.

Оцініть написане

Подобається
Так собі
Пиши ще
Не пиши більше на цю тему

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
Ендорфіни для душі, або чому я хочу в Сомалі
Соломiя Вiтвiтська : треба займатися тим, що приносить задоволення, i тодi все вийде
Гра на виснаження
Дивись, нас тепер троє: я, ти і моя хвороба
Віка Смикова: «Хотіла бути актрисою, а стала піарником»
Поліна Фоменкова: «Є лише єдиний шлях прожити своє життя недарма – це реалізувати потенціал, який є в кожного!»
Юлія Прядко: про безглуздість мрій і політ у космос, коли ракети немає
«Я думала, це я так добре розумію білоруську, а то була російська з акцентом»
По нотах особистості
Про що мріє радіотехнік
Я би хотів поєднати користь і розваги
«ВСЕ, ЩО Я БАЧУ ТЕПЕР – ОЧІ»
«Дванадцять років без алкоголю та з чіткими цілями у житті»: інтерв’ю із панк-рокером, що вчасно зупинився
Эстетика мрака: Резидент арт-лейбла EX_NEGATIVO
FEEL LIKE YOURSELF: ANASTASIA IVANOVA
«Життя в Україні очима іноземця»
«З серйозним обличчям круті ідеї не придумуються”
Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!
Крутий редактор чи котлети замість мрії
Я не пишу для того, щоб стати кимось чи щось зробити. Я просто хочу розказувати історії.
Новий Христофор Колумб
Євгенія Брага: “Завжди роби виклик самому собі”
«У мене немає мрій, у мене є довготрималі цілі», - дівчина з фотоапаратом.
Редактор ефірного промо: життя на полі бою
Віталій Ващук: «Займайтеся тим, від чого вас пре!».
Французька екзистенціалістка
Олександр Чорний: «Українським композиторам присутній бунтарський дух та ходіння «по лезу»
NK: Я люблю зморшки! Вони віддзеркалюють досвід і мудрість
Уляна Бойко: «У мене ніколи не було заготовленої моделі поведінки. Але завжди було розуміння, що я несу відповідальність за продукт і за команду»
Некомфортна зона комфорту
«Завжди хотіла пов’язати свою діяльність із словом»
Без сорому, книг та мистецтва: сповідь сучасного програміста
Мрії в дії: байдарки замість географії
Статус: у вічному пошуку
Наталія Ємеліна: “Секрет кар'єри: чесно, багато, якісно працювати і знати собі ціну”
Якщо ти молода, амбітна і православна
Роман Кравець: "Бути журналістом – це певною мірою благодійність"
Олексій Мандзій: "Колись казали, що в нас дві булави - три гетьмани, а тепер кажуть: "Дві теми - три експерта"
НОВИНИ - ЦЕ РЕЖИМ НОН-СТОП
Важливо шукати людей, які продукують сенси
Про журналістську професію Надії Петруньок - парламентського журналіста телеканалу NewsOne.
ЄВГЕНІЯ ДАВИДЕНКО: ЖУРНАЛІСТИКА - ЦЕ ПРОФЕСІЯ, ЯКА ВІДКРИВАЄ МОЖЛИВІСТЬ ПРИМІРЯТИ НА СОБІ ЧИ НЕ ВСІ ПРОФЕСІЇ!
Треба інтерв`ю - "люди самі знаходяться"
Презентації вибіркових дисциплін
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
(044) 481-45-61