реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Зрада Вітчизни або потяг до кращого життя
Зрада Вітчизни або потяг до кращого життя

Зрада Вітчизни або потяг до кращого життя

Катерина Юрченко, 3 курс.
“Еміграція - питання відповідальності. Хтось вважає, що це форма відповідальності перед дітьми: виїхати, щоб дітям жилося краще. Але мені здається, що відповідальність - це якраз зробити так, щоб мої діти захотіли залишитися тут” Олексій Навальний

Громадянство України на громадянство інших країн за минулий рік змінили 18,7 тис. осіб. Раніше повідомлялося, що за кількістю емігрантів Україна поступається тільки Мексиці (11,9 млн), Індії (11,4 млн), Росії і Китаю (11,1 і 8,3 млн відповідно). І це лише офіційно зареєстровані мігранти.

Після “Революції гідності”, після зміни так званого політичного тоталітарного режиму, після ходіння у вишиванках і голосних вигуків “Слава Україні – Героям слава”, після неймовірно надокучливого прояву патріотизму, за минулий рік кількість людей, які емігрували з України, зросла більш ніж в два рази - на 157% в порівнянні з даними 2012 року.

В країнах третього світу так прийнято – осуджувати еміграцію. В статтях відомих видань ви з великою вірогідністю знайдете ремарку про те, що “…еміграція - це визнання невдачі в боротьбі. Це - крайній крок. Тоді, коли вже немає жодних шансів змінити щось у своїй країні.” А всі ці вічні бубніння та нагадування про те, що добре там, де нас нема. Про те, що переїзд в іншу країну- це втеча від себе, так чинять лише слабкі, надломлені люди. Розкажіть соціуму про те, що ви готові мити підлогу у Парижі заради кращого життя, заради сімї і вас обіллють потоком презирства. Амбітність – це не те, чим прийнято пишатися в країнах СНГ. Відлуння СРСР, в якому неможна було зраджувати країну, виділятися, прагнути до кращого життя, зазнавати успіху.

Мова не йде про студентів, які їдуть на навчання закордон за кошт батьків. Це окрема ланка, золота молодь, люди, яким просто пощастило. Вони не виборють своє місце під сонцем. Це не погано і не добре, просто інший жанр.

Більшість легальних і нелегальних трудових мігрантів – жінки. Вони кидають свої посади головного економіста, їдуть в Італію і прибирають квартири. Вони звільняються з Міністерства культури і клеять шпалери у Великобританії, вони зі своєю вищою освітою в найкращому випадку працюють нянями у Німеччині. Вони переступають через себе, через думку, що втратили гідність і натикаються на нерозуміння і осудження з боку близьких, друзів, знайомих. Тому що так навчили у Союзі. Тому що у інших не вистачає мужності покинути зону комфорту. Тому що легше жити у комуналці втрьох, рахувати дні до отримання зарплати у суму 4 тисячі і критикувати новоспечену владу.

Стереотипи, штампи, заздрість - це дійсно важко вкласти в людську мову. Чим зазвичай закінчуються історії трудових емігрантів? Вони вчать мову, отримують освіту, знаходять роботу, на яку заслуговують, забезпечують своїм дітям безбідне життя у власних двокімнатних квартирах. Що б їх чекало в Україні? Ідеалістичні погляди на те, що наша держава може бути взірцевою, що можливо щось змінити? Вони майже ніколи не повертаються назад, додому. Вони досягають успіху, а це, як відомо, єдиний непростимий гріх по відношенню до близького.

Так було у Союзі. Емігрантів, які повертались через деякий час після другої світової – репресували. Громадяни, які тимчасово жили у Європі чи Америці, повернувшись, стикались з відчуженням, у найкращому випадку. Пройшло півстоліття, а нічого не змінилось, просто набуло іншої форми.

Чи має бути засуджена еміграція? Чи може вона розцінюватись, як невіра людини у свою країну, у своє благополуччя у цій країні? Чи може бути засуджена жінка, яка залишає сім’ю для її нормального забезпечення? Чому італієць і українець про жінку з однаковою долею висловляться кардинально по різному, один - з повагою, інший, скоріш за все - з презирством? Чому українська ментальність не має нічого спільного зі словом гідність, яке останнім часом всі так люблять вживати і приписувати собі?!

Оцініть написане

Подобається
Так собі
Пиши ще
Не пиши більше на цю тему

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
Ендорфіни для душі, або чому я хочу в Сомалі
Соломiя Вiтвiтська : треба займатися тим, що приносить задоволення, i тодi все вийде
Гра на виснаження
Дивись, нас тепер троє: я, ти і моя хвороба
Віка Смикова: «Хотіла бути актрисою, а стала піарником»
Поліна Фоменкова: «Є лише єдиний шлях прожити своє життя недарма – це реалізувати потенціал, який є в кожного!»
Юлія Прядко: про безглуздість мрій і політ у космос, коли ракети немає
«Я думала, це я так добре розумію білоруську, а то була російська з акцентом»
По нотах особистості
Про що мріє радіотехнік
Я би хотів поєднати користь і розваги
«ВСЕ, ЩО Я БАЧУ ТЕПЕР – ОЧІ»
«Дванадцять років без алкоголю та з чіткими цілями у житті»: інтерв’ю із панк-рокером, що вчасно зупинився
Эстетика мрака: Резидент арт-лейбла EX_NEGATIVO
FEEL LIKE YOURSELF: ANASTASIA IVANOVA
«Життя в Україні очима іноземця»
«З серйозним обличчям круті ідеї не придумуються”
Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!
Крутий редактор чи котлети замість мрії
Я не пишу для того, щоб стати кимось чи щось зробити. Я просто хочу розказувати історії.
Новий Христофор Колумб
Євгенія Брага: “Завжди роби виклик самому собі”
«У мене немає мрій, у мене є довготрималі цілі», - дівчина з фотоапаратом.
Редактор ефірного промо: життя на полі бою
Віталій Ващук: «Займайтеся тим, від чого вас пре!».
Французька екзистенціалістка
Олександр Чорний: «Українським композиторам присутній бунтарський дух та ходіння «по лезу»
NK: Я люблю зморшки! Вони віддзеркалюють досвід і мудрість
Уляна Бойко: «У мене ніколи не було заготовленої моделі поведінки. Але завжди було розуміння, що я несу відповідальність за продукт і за команду»
Некомфортна зона комфорту
«Завжди хотіла пов’язати свою діяльність із словом»
Без сорому, книг та мистецтва: сповідь сучасного програміста
Мрії в дії: байдарки замість географії
Статус: у вічному пошуку
Наталія Ємеліна: “Секрет кар'єри: чесно, багато, якісно працювати і знати собі ціну”
Якщо ти молода, амбітна і православна
Роман Кравець: "Бути журналістом – це певною мірою благодійність"
Олексій Мандзій: "Колись казали, що в нас дві булави - три гетьмани, а тепер кажуть: "Дві теми - три експерта"
НОВИНИ - ЦЕ РЕЖИМ НОН-СТОП
Важливо шукати людей, які продукують сенси
Про журналістську професію Надії Петруньок - парламентського журналіста телеканалу NewsOne.
ЄВГЕНІЯ ДАВИДЕНКО: ЖУРНАЛІСТИКА - ЦЕ ПРОФЕСІЯ, ЯКА ВІДКРИВАЄ МОЖЛИВІСТЬ ПРИМІРЯТИ НА СОБІ ЧИ НЕ ВСІ ПРОФЕСІЇ!
Треба інтерв`ю - "люди самі знаходяться"
Презентації вибіркових дисциплін
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
(044) 481-45-61