реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Історія одного солдата
Історія одного солдата

Історія одного солдата

Оля Лебедовська, 2 курс.

27-річний Тарас, який добровольцем поїхав до зони АТО, вирішив розповісти особисту маленьку історію.
 


- З чого ви хотіли б почати свою розповідь? 

- Напевне, почну з того, що я є членом Братства Козацького Бойового Звичаю СПАС! Це патріотична громада, що намагається відновити українські звичаї, культуру! Так після Революції Гідності, коли російські війська окупували Крим, більшість наших хлопців пішли у військкомат, щоб захищати Україну! Але в зв’язку з тим що в нас багато хто не служив, або мав проблеми зі здоров’ям, нікого з нас не взяли в першу хвилю мобілізації! Власне так сталося і зі мною.

- Як ви опинилися в батальйоні Нацгвардії?

- Я і ще двоє моїх друзів, Іван і Ярослав, вирішили йти на передову, тому ми оголосили збори нашого Козацького Товариства. Ми повідомили про наші наміри захищати Україну зі зброєю! Відповідно товариство нас підтримало і почало збирати гроші на спорядження для нас! А ми в свою чергу почали моніторити батальйони Національної Гвардії, куди б ми могли вступити!

- Чому ми вирішили йти служити саме в ряди Нацгвардії?
- Ми дізналися що в Івано-Франківську формується батальйон, зателефонували їм, познайомилися з командуванням, зібралися і поїхали.

- Як ви сказали батькам про ваші наміри?

- 
Річ у тім, що збирати спорядження я почав задовго до Івано-Франківська. Одного разу до мене в кімнату зайшла мама і, побачивши в мене військове спорядження, спитала: ти збираєшся на війну? Я не став мудрувати і обманювати, тому розповів, що ми з друзями йдемо в нацгвардію. Звичайно мама була не в захваті, була не одна розмова із слізьми, і не один день коли ми просто не говорили з нею.

А от у Ярослава тато – військовий, тому він не став нічого розповідати, він просто написав записку зібрався і поїхав. Іван же у нас хитрун. Він не служив, але у нього був призовний вік, і так сталося що його військова справа знаходилася в Хмельницькій області. Він приїхав у Хмельницький, забрав військовий і поїхав до Франківська.

- Коли ви прибули до зони АТО? Чим одразу зайнялися, і, яка була ваша перша реакція? 


- Ми прибули в зону АТО здається 21 серпня. Заночували на базі відпочинку в Слов’янську. Наступного дня нас повезли на різні блокпости, де ми вчилися проводити догляд автомобілів і перевіряти документи! Наступного дня до нас приїхав військовий спецназ, який за короткий час спробував ввести нас в курс дій.
Потім нас розподілили по блокпостам, мій знаходився в м. Попасна поблизу Первомайська, Попасна це наша територія, а Первомайск за сепаратистами. 
Основна частина взводу почала укріпляти наші позиції, а ми - розвідка почали потихеньку освоювати найближчі території, тобто почали обхід території і визначення можливих шляхів підступу до нашого блокпосту. 


- Напевне банальне запитання, але чи було страшно на війні ?

- На війні до всього звикаєш! Звикаєш до автоматних черг серед ночі, до далеких чи близьких вибухів, ти просто просинаєшся і оцінюєш ситуацію! В мене чуттєвий сон, я часто просинався від далеких вибухів, якщо я не був впевненим я просто взувався, одягався або накидав на себе бронік і лежав слухав поки не засинав. 
Чи страшно на Війні? Люди які кажуть що їм не страшно або брешуть, або просто з’їхали з глузду! Я завжди згадую мудрі слова Каса д’Амато: страх тебе гріє – поки ти його контролюєш, і він тебе спалює – коли ти його перестаєш контролювати! Холодний розум і самоконтроль це дуже важливі речі особливо підчас бою. 

- Як сталося, що вас поранили?


- У перші дні, коли ми прибули на блокпост головнокомандуючий наказав мені і моєму товаришу замінувати територію з боку лісу, адже це була частина звідки найвірогідніше можна було чикати нападу чи штурму. 
2 вересня міномети розбудили нас рано з 7 до 9 годин нас обстрілювали тричі. Після чергового обстрілу мінометом я з моїм другом пішли на блокпост, щоб ще раз персонально попередити хлопців не ходити в «зеленку». І тільки ми підійшли до блокпосту, як почулася черга, я підкосився і відчув сильний біль в обох колінах. Біль був настільки страшним що я почав кричати. Я розумів, що не потрібно цього робити, бо це створює психологічний пресинг на інших бійців, але я не зміг себе контролювати. Я впав, побачив як падає мій друг і в ту хвилину втратив свідомість. Мене завезли в Артемівськ, де мене заново перев’язали, потім в Харків там мені зробили операції. Потім був Київ і Ірпінь. Зараз я вже дома і трохи ходжу на правій нозі.
-Що на останок ти хотів би сказати українцям загалом?
Тільки в єдності ми сильні, тому зараз саме час об’єднати всі зусилля заради перемоги і заради побудови сильної демократичної держави! Кожен з нас просинаючись в теплому, сухому і чистому ліжку повинен пам’ятати, як нелегко нести службу нашим хлопцям в АТО, і кожен день ми своїми зусиллями, своєю працею повинні їм допомагати! Тільки разом ми переможемо, тому не будьмо байдужими. Байдужість – вбиває!


Слава Україні!

Залиште враження

Подобається
Так собі
Пиши ще
Не пиши більше на цю тему

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
Ендорфіни для душі, або чому я хочу в Сомалі
Соломiя Вiтвiтська : треба займатися тим, що приносить задоволення, i тодi все вийде
Гра на виснаження
Дивись, нас тепер троє: я, ти і моя хвороба
Віка Смикова: «Хотіла бути актрисою, а стала піарником»
Поліна Фоменкова: «Є лише єдиний шлях прожити своє життя недарма – це реалізувати потенціал, який є в кожного!»
Юлія Прядко: про безглуздість мрій і політ у космос, коли ракети немає
«Я думала, це я так добре розумію білоруську, а то була російська з акцентом»
По нотах особистості
Про що мріє радіотехнік
Я би хотів поєднати користь і розваги
«ВСЕ, ЩО Я БАЧУ ТЕПЕР – ОЧІ»
«Дванадцять років без алкоголю та з чіткими цілями у житті»: інтерв’ю із панк-рокером, що вчасно зупинився
Эстетика мрака: Резидент арт-лейбла EX_NEGATIVO
FEEL LIKE YOURSELF: ANASTASIA IVANOVA
«Життя в Україні очима іноземця»
«З серйозним обличчям круті ідеї не придумуються”
Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!
Крутий редактор чи котлети замість мрії
Я не пишу для того, щоб стати кимось чи щось зробити. Я просто хочу розказувати історії.
Новий Христофор Колумб
Євгенія Брага: “Завжди роби виклик самому собі”
«У мене немає мрій, у мене є довготрималі цілі», - дівчина з фотоапаратом.
Редактор ефірного промо: життя на полі бою
Віталій Ващук: «Займайтеся тим, від чого вас пре!».
Французька екзистенціалістка
Олександр Чорний: «Українським композиторам присутній бунтарський дух та ходіння «по лезу»
NK: Я люблю зморшки! Вони віддзеркалюють досвід і мудрість
Уляна Бойко: «У мене ніколи не було заготовленої моделі поведінки. Але завжди було розуміння, що я несу відповідальність за продукт і за команду»
Некомфортна зона комфорту
«Завжди хотіла пов’язати свою діяльність із словом»
Без сорому, книг та мистецтва: сповідь сучасного програміста
Мрії в дії: байдарки замість географії
Статус: у вічному пошуку
Наталія Ємеліна: “Секрет кар'єри: чесно, багато, якісно працювати і знати собі ціну”
Якщо ти молода, амбітна і православна
Роман Кравець: "Бути журналістом – це певною мірою благодійність"
Олексій Мандзій: "Колись казали, що в нас дві булави - три гетьмани, а тепер кажуть: "Дві теми - три експерта"
НОВИНИ - ЦЕ РЕЖИМ НОН-СТОП
Важливо шукати людей, які продукують сенси
Про журналістську професію Надії Петруньок - парламентського журналіста телеканалу NewsOne.
ЄВГЕНІЯ ДАВИДЕНКО: ЖУРНАЛІСТИКА - ЦЕ ПРОФЕСІЯ, ЯКА ВІДКРИВАЄ МОЖЛИВІСТЬ ПРИМІРЯТИ НА СОБІ ЧИ НЕ ВСІ ПРОФЕСІЇ!
Треба інтерв`ю - "люди самі знаходяться"
Презентації вибіркових дисциплін
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
(044) 481-45-61