реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!
Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!

Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!

Вероніка Добродєєва, РЗГ, 4 курс.
Для рубрики «Буденні історіїї небуденних особистостей»


А ще про те, чому всі дороги ведуть додому

Її життя – музика, і сама вона, ніби дивовижний музичний інстумент, розкаже свою незвичайну історію, лише якщо торкнутись потрібних струн. Неговірка і скромна, вона воліла б, аби її слова не відобразились на папері, а злетіли кудись високо, не зачепившись тут за жодний людський погляд. Але імпульсивні рухи не дають ввести в оману – перед нами норовлива та смілива особа, що реалістично дивиться на світ, який лише за двадцять три роки встиг поставити перед нею різноманітні випробування.
Вона – Єлизавета Беспалова, народилась у Нью-Йорку, рятувалась американським паспортом від «роботи» у Катарі, об’їздила безліч країн, але вважає, що щастя потрібно шукати лише вдома. Вона не любить подорожей і найбільше за все цінує відданих друзів та домашній затишок, а також вже вісім років не їсть тварин, бо є вегетаріанкою. Тож хто ця дівчина-загадка?


- Ти народилась у Нью-Йорку, але у шість років опинилась на Батьківщині батьків – у Києві. Чому?
- Мені був рік, коли тато нас з мамою покинув. Як виявилося після розводу, батько займався контрабандою, нелегальним продажем артефактів з України у США. Повністю відмовився нам матеріально допомагати, тож мама п’ять з половиною років працювала на декількох роботах, щоб елементарно оплатити рахунки, оренду квартири. У Києві була своя квартира. До того ж, чужина і є чужина, тому ми повернулись додому.

- Ти багато подорожувала, чи не так? Це були турпоїздки чи щось інше?
- На жаль, можу похвалитись екскурсійними подорожами лише у Таїланд та Хорватію. Такі країни як Германія, Бразилія, Швейцарія, Чехія, Польща асоціюються у мене з невдалими пошуками роботи. Найгірша ситуація сталася зі мною у Катарі. Після всього цього я просто розлюбила подорожі. Проте наразі все одно хотіла б походити музеями Парижу, вулицями Лондону, з’їздити у Росію та Канаду. Вже 13 років мрію побувати у Ісландії – це одна з моїх маленьких мрій.

- Розкажи, будь ласка, що відбулося у Катарі?
- Там я намагалася влаштуватися на роботу за знайомством. Мала працювати перекладачем у офісі шейха. Невдовзі з’ясувалось, що платою за посаду були інтимні стосунки. Звичайно, я відмовилась від такої пропозиції і потрапила до гуртожитку з філіппінцями, індусами та шріланкійцями. Єдине, що я тоді могла, - пройти стажування як ресепшионіст. Зарплатня була смішна (триста доларів), тож за півтора місяці я була вже вдома. Вирішила навіть не закінчувати стажування, адже після повного влаштування на роботу, як виявилося, відбирають паспорт, і з країни можна виїхати тільки з дозволу роботодавця. Там час від часу здавалось, що я з’їжджаю з глузду. Також натякали, що, якби не американський паспорт, зі мною могли б зробити все, що завгодно.

- Як мама поставилася до твого бажання поїхати працювати за кордон та, найголовніше, навіщо саме Катар?
- Мама спокійно до цього поставилась, тому що у нас там був знайомий, який обіцяв піклуватись про мене. Але на час всіх цих подій він відбув через роботу у Германію, не міг мені нічим зарадити. Я була сама, дев’ятнадцятирічна дівчина, яка понад усе хотіла віолончель.

- Тож все це для того, щоб купити віолончель?
- Так. Уявляєш, яка дурість?! За рік до всіх цих подій я почала активно займатись музикою, а саме грати на віолончелі. Тож найбільше мені хотілося придбати цей музичний інструмент. Я мріяла стати віолончелісткою, навіть потім вступила в Ужгородське музичне училище ім. Задьора. Провчилась там рік і кинула, бо треба було самій себе забезпечувати. До речі, 13 жовтня продала віолончель через фінансові труднощі.

- Ти хотіла б поєднати своє життя з музикою?
- Так, я обожнюю музику і сумую за музикуванням кожен день! На жаль, зараз зовсім немає часу на моє захоплення, бо вже з 2016 року я повністю сама себе забезпечую – знімаю квартиру з друзями. Я дуже вдячна за те, що мене оточують такі справжні люди, на яких дійсно можна покластися у важку хвилину. А щодо музики, то я впевнена, що свою справу не можна кидати,і до двадцяти п’яти років хочу повернутись до моїх тренувань. «Citius, altius, fortius» («Швидше, вище, сильніше!») – ось мій девіз. Я вважаю, що завжди є, до чого прагнути.

- Я так розумію, ти нікому б не порадила їхати працювати за кордон?
- Ні, ні і ні! Я вважаю, що трудова імміграція – ще те приниження. У будь-якої людини має бути можливість влаштуватись у своїй рідній країні. Я можу сміливо сказати, що ні з ким, окрім наших, не можу так швидко знайти спільну мову. Люди не ті, все там не те. Колесити світом, намагаючись довести, що можеш працювати якимось служником, - зовсім не комільфо. Тож Україна – моя зона комфорту, яку я хотіла б покидати дуже рідко і лише у туристичних цілях.

- А що далі? Які ти маєш цілі та мрії на майбутнє?
- Як помітно, я творча особистість. Зараз я прагну спробувати себе у ролі сценариста. Також мені б дуже хотілося, щоб українці могли нормально забезпечувати себе на Батьківщина, а не їздити повсюдно у пошуках звичайного заробітку. На мою думку, нашою проблемою є те, що всі стогнуть та жаліються, але ж, по суті, кожен повинен почати з себе, з саморозвитку, бажання навчатися та приймати нові закони, норми, правила. Інакше нічого не зміниться. Ще мене хвилює українська екологія. Я б надзвичайно хотіла займатися питаннями збереження довкілля, лісів Прикарпаття та Закарпаття, налагодити переробку сміття. Така гарна країна і так шкода, що нічого не зроблено, щоб зберегти цю красу!
Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Вибіркові дисципліни 2019
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61