реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / НОВИНИ - ЦЕ РЕЖИМ НОН-СТОП
НОВИНИ - ЦЕ РЕЖИМ НОН-СТОП

НОВИНИ - ЦЕ РЕЖИМ НОН-СТОП

Божена Ікалюк
Із Маріам Оганисян ми зустрічаємося у гамірливому кафе телеканалу "1+1", Вона сьогодні - мій респондент. А ще Маріам - кореспондент ТСН, і за її плечима загалом 13 років досвіду роботи у новинах. Між іншим вона також працювала і в розслідуваннях, і вела власні проект, була ведучою новин, а ще була журналістом на телеканалах "ICTV", "TVI", "24", а сьогодні - на "1+1".

- Як це - працювати телевізійним кореспондентом?
- Як і усюди, я кожного дня роблю новини. Якщо тебе призначили на подієву зйомку, то перш за все, приїхавши на подією, потрібно зрозуміти, чи є вона суспільно важливою, чи справі про неї варто розказати. Якщо вона справді матиме інтерес у суспільстві - ми її висвітлюватимемо. Окрім подій, ми розробляємо й інші теми - актуальні, соціальні, політичні. Тут нам часто допомагають інформаційні продюсери, які знайдуть і експерта, і героя, і таким чином значно спросять роботу. До речі, на інших каналах, де я працювала, був лишень один продюсер. А тут, на "1+1" - їх ледь не десяток. І ми разом з ними розробляємо теми, вони домовляються про коментарі та планують зйомки. Це дуже допомагає журналісту, оскільки він має можливість подумати про матеріал, як його викласти так, щоб було цікаво.

- Які зйомки даються найважче?
- Немає такого поняття - легко чи складно. Є робота - і ти її робиш. Я вже звикла.

- А з особистого досвіду?
- Мені дуже важко писати про хворих дітей. Ти просто весь час намагаєшся нічим їх не образити. Пори те, що ці теми важкі та трагічні, і ти просто не знаєш, чи ця дитина житиме далі, ти мусиш зробити сюжет так, щоб глядач повірив, пройнявся та допоміг фінансово. Тоді доводиться пропускати крізь себе - і це важко.

Хоча такими сюжетами і я горджуся. От нещодавно завдяки проекту "Здійсни мрія" ми зібрали 60 000 євро хворому Юрчику Синиці, якому необхідна пересадка нирки. Усе ж такі моменти дають можливість не зневіритися у тому, що моя робота все ж таки чогось варта. І тепер Юрка чекає на нирку.
Зазвичай запам'ятовуються сюжети, якими справді допомагаєш. Таке буває рідко. Треба згадувати про них, коли розчаровуєшся.

- А чому ти розчаровуєшся?
- Ти втомлюєшся. Постійно бути в інформаційному потоці - дуже складно. Це емоційно виснажує, це фізично виснажує. А ще коли є сім'я, яка теж потребує твоєї уваги, ти мусиш не вигоріти тут і одночасно бути мамою-дружиною там. А новини - це режим нон-стоп.

Я задумувалася неодноразово піти з журналістики, але на жаль (чи на щастя) я постійно повертаюся Як тільки-но я починала працювати у новинній сфері, мені одразу сказали, що телебачення - це наркотик. Тепер я з цим погоджуюся. Телебачення - це наркотик, з якого я не можу "злісти". Мені пропонували працювати і редактором, і в політичному штабі, і прес-секретарем, однак я завжди повертаюся "в поля". Я не вмію сидіти на місці, мені треба бігати, писати. Це і втомлює, і підживлює енергійно водночас.

- Наскільки важко дотримуватися на практиці журналістських стандартів?
Мій колишній редактор колись сказав мені, що ніяких журналістських стандартів нині немає, а ті ж стандарти ВВС - уже застарілі. Я вважаю, що важлива совість журналіста. Це ключовий стандарт.

Скажімо, об'єктивним бути апріорі неможливо. Матеріал журналіст пропускає крізь себе; скільки б він не намагався писати об'єктивно, він все одно якось обирає ту чи іншу позицію. Є різні точки зору, немає білого чи чорного. Ти просто намагаєшся балансувати між ними. Тут завдання журналіста - подати інформацію якомога доступніше та якомога якісніше. А глядач уже має сам зробити висновок. Я просто не маю права комусь нав'язувати свою точку зору.

- А коли свою думку все ж варто нав'язати, показати журналістське "я" у матеріалі?
- Ну ось, наприклад, цього року була епідемія кору. У сюжеті я таки показала власну позицію - вакцинувалася на камеру, розповіла, що може бути, якщо цього не зробити. Ми просто живемо у 21 столітті, і я проти того, щоб діти досі хворіли на такі хвороби.

- Ти робила сюжети, під якими б не хотіла підписуватися, ті, про які зараз шкодуєш?
- Я не шкодую. Це в будь-якому випадку був досвід.

А от якщо мова йде про "джинсу" (ми їх зараз називаємо "партнерськими матеріалами", або простіше - "заказухами"), то так, я їх робила. Думаю, у кожного є такий період. Свого часу я працювала на продакшині, який займався такими "партнерськими" матеріалами у фінансовій сфері. Але якщо такі матеріали зробити якісно, і вони є цікаві глядачеві, то чому б ні?

- Тобі доводилося йти наперекір редактору?
- Так, неодноразово. Це ще стосувалося часів Януковича. Я тоді працювала на одному з національний каналів. Коли я приїжджала зі зйомки, писала матеріал так, як вважала за потрібне, після чого редактор зазвичай просив мене їх переписати. Я відмовлялася це робити. Тому переписував їх сам редактор, а потім і начитував. Це був 2010-ий рік. Ну а вже за часів Майдану я працювала редактором сайту "UBR", який на той момент перекупив Курченко. І тоді мене змушували ставити матеріали антимайданівського характеру, однак я відмовлялася і розміщувала те, що відповідало дійсності. Мені дзвонили, погрожували звільненням, однак тоді вже на це було байдуже.

- Як часто на українських ресурсах з'являються замовні матеріалів?
Усе залежить від власника. Як ми знаємо, в Україні немає незалежних медіа. Коли це треба власнику, тоді будуть і матеріали. Все.

- Що зараз "хаває" український глядач?
- "Вбили-з'їли-закопали-зрадили". Ми любимо дуже "зраду". Нас не цікавлять перемоги. Насправді позитивні теми знайти легко, але глядач їх не дивиться і рейтинги падають. На жаль, ми мислимо такими критеріями. Нам подавай зраду, навіть якщо це насправді - перемога.

- Чого не вистачає українській журналістиці?
- Незалежності.

- А у підході журналістів до роботи?
- Глибини. Сучасні журналісти звикли жити у соцмережах, вони постійно "переварюють" масиви інформації, проте не зупиняються, щоб осмислити її, дізнатися передісторію. Зараз появилося багато бездумного. Коли почув - і зразу в ефір; коли не поміркувавши, правда це чи фейк - зразу в ефір.
І вони не хочуть вчитися. Нам не вистачає бажання вдосконалюватися.
Взяти хоча б деяких ведучих… Якщо подивитися на журналістів телеканалів ВВС чи СNN, то одразу помітно, що їхні ведучі - представники старшого покоління, до яких аудиторія має довіру. У нас подекуди на телеканалах більше цінують красу ведучої. І абсолютно байдуже, що вона в прямих ефірах не розуміє, про що читає, а з гостями - про що спілкується.
Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Вибіркові дисципліни 2019
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61