реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Треба інтерв`ю - "люди самі знаходяться"
Треба інтерв`ю -

Треба інтерв`ю - "люди самі знаходяться"

Екатерина Сторончак, магістратура, 1 курс.
Ця дівчина не просто любить літературу, вона живе нею. Ні дня без книги. Всі літературні заходи без неї не проходять. Саме вона знає купу секретів про письменників, бо їй довіряють. Тому вже 5 років ця дівчина знайомить своїх читачів з літературним світом. А сьогодні ми дізнаємося трохи правди про майстрів пера та журналістсько-редакторську роботу. Ніна Скочко - редактор газети "Українське слово - Літаври" та журналіст "Української літературної газети".


Давай спочатку про журналістику. Як ти вважаєш, чи потрібні журналістам професійні стандарти?
Думаю потрібні, бо це перш за все база та в певній мірі юридична основа, якою журналіст керується. Зрозуміло що, вже під час роботи журналіст шукає свої підходи. Але часто доводиться стикатися із тим, що юридично десь щось не сходиться і треба знати, як діяти без шкоди.

Слухай, як думаєш можливо слід змінити деякі положення чи принципи, що стосуються нашої роботи?
Звісно, тому що час змінюється, змінюються підходи до роботи, змінюється інформаційний простір, незалежно від того хочемо ми того чи ні. І потрібно завжди їх переглядати та вносити зміни, щоб вони відповідали саме сьогоденню.

На твою думку, чи можна говорити про об'єктивність та незаангажованість медіа в цілому?
Зараз будуються незалежні ЗМІ, але все одно так чи інакше є якісь впливи і уникнути їх стовідсотково, мені здається, не можна.

Що найбільше тобі приносить задоволення у роботі?
Спілкування з людьми і процес написання матеріалу (інтерв'ю, коментарі), підготовка і результат. Коли є вже готовий продукт, і ти бачиш відгуки, розумієш що твоя робота цінна.

А з ким в тебе були найдушевніша (якщо так можна сказати) розмови?
Перша кого я згадую це Леся Вороніна. Вона взагалі запросила нас до себе додому. Цей жест я розцінила, як її відкритість та готовність до розмови. Я коли йшла до неї мої питання стосувалися суто літератури та її творчості. В мене не було мети випитати в неї якісь таємниці, я не жовта преса. Вона ж сама почала розповідати про сім`ю і різні деталі. Багато чого з того інтерв'ю не пішло в друк. Загалом, все найцікавіше певно лишається за кадром і за диктофоном. Бо коли все вимикаєш, людина розкривається по іншому.

Бентежне було інтерв'ю з Сергієм Жаданом (сміється). Тому що я дуже ретельно готувалась, десь на пів року розтягнулося все, бо він тричі переносив зустріч. Я вже думала це не станеться. Я навіть трішки розчарувалася. Через це мені довелося спонтанно брати інтерв'ю з іншою людиною, тому що редактор сказав, що терміново треба в газету матеріал і нас піджимав час.

Іншим був Дмитро Лазуткін. До розмови я бачила його один раз на Гоголівці і колись ми сиділи в кафе, де Дмитро Лазуткін їв деруни. А коли почала його моніотрити, виявилося, що він спортивний коментатор, і в нього купа титулів. Одним словом в мене було 2 години, щоб дізнатися хто ж такий Дмитро Лазуткін.
Тоді я накидала буквально 5 питань. Але це той випадок, коли особистість може настільки зацікавитись, що мені розмова з ним далась легко. Між нами не було якоїсь субординації, була достатньо вільна розмова. Це мене врятувало.

Як відреагував редактор на постійну зміну планів Жадана?
Він казав, що інтерв'ю потрібне негайно в це число і почав думати з ким можна поговорити. Але загалом, він співпереживав мені, бо я хотіла поспілкуватися з ним.

Пам'ятаю, як прийшла на роботу в день, коли Сергій скасував зустріч, майже плачу (бо це в третє), а він каже "Ви що!Не засмучуйтеся так. Що він собі думає? (сміється)". Редактор навіть хотів йому дзвонити, але я не дала.

Мені тоді стало так все одно з ким вже брати інтерв'ю.

Але добре, що в той день в НСПУ була нарада молодих письменників, тоді були і Гуменюк, і Лазуткін лекторами. Мені випало спілкуватися з другим.

Чи є в твоїй роботі журналіста/редактора, що тобі не до снаги?
Зараз я не відчуваю чогось подібного. Навіть до вичитки шпальт я вже звикла. А через те, що постійно змінюється жанрова палітра робити, то все стає цікавим. Тим більше, що я сама обираю з ким брати інтерв'ю, крім випадку з Лазуткіним. Але можу сказати, що люди самі знаходяться.

В мене так було з Тарасом Томенком, коли він прийшов в Спілку і приніс запрошення редактору на перегляд фільму, але в нього не виходило і відправили мене. Це було перше інтерв'ю з кінорежисером, тому що до цього в мене були тільки письменники. Все-таки в них інша візія і про літературу зокрема, бо кіно було про Розстріляне відродження.

Раптово я вийшла й на Віру Вовк. Мені Леся Вороніна подзвонила сказала, що Віра Вовк в Україні і в Києво-Могилянці її будуть нагороджувати званням почесний доктор наук. Вже на другий день я домовилась з нею про інтерв'ю. А їй 90 років! Я боялася, щоб вона не втомилася, ретельно готувала питання. Все ж вона для мене геніальна людина, це один з еталонів в літературі. Жити за океаном і перекладати українську літературу на португальську, щоб її там вивчали, і перекладати з португальської на українську. За власні кошти видавити книжки та надсилати поштою сюди в Україну. При тому, що все життя вона мешкає в Бразилії. Такі люди якісь феномени.

Чи бували в тебе курйозні випадки?
Ну… колись я Бориса Гуменюка висиджувала в кущах на лавочці. (сміється) Мені треба було до нього підійти, це був фестиваль "Рутенія" в Маріїнському парку. Я прийшла, дивлюсь, а він зайнятий з ким говорить. Я сіла на лавочку й чекаю поки ж вони закінчать, щоб я могла підійти познайомитися та домовитися про інтерв'ю. Ми тоді ще не були знайомі. Я ж така чекаю, дивлюсь вони вже завершили. Поки я йшла, до нього підходять інші й починають пити коньяк. Я далі сіла чекати поки вони доп'ють. Згодом я підходила і в той же час до нього ще хтось підійшов, а я вже стою майже за ним. Поряд була афіша, то я удала що читаю її. Одним словом, я шифрувалась як могла. Не знаю було помітно чи ні, але все ж таки я до нього підійшла і домовилась.

Він до речі довго відписував мені з приводу затвердження інтерв'ю. Леся Вороніна теж, чесно кажучи. В неї тоді сталася халепа з батареями та й ноут в неї накрився.

Слуйхай, а чи може журналіст може виставляти свої думки в матеріалах?
Все залежить від жанру і чи знається він у темі. Якщо журналіст працює з матеріалом і він бачить, що щось не сходиться (особливо це стосується розслідувань), то такі речі слід викривати та говорити про правду. Обережним ще треба бути з відео, бо картинку можна подати як тобі завгодно.
Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Вибіркові дисципліни 2019
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61