реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / «Давай виключим світло і будем мовчати»
«Давай виключим світло і будем мовчати»

«Давай виключим світло і будем мовчати»

Діана Ковальова, 2 курс.
Рубрика: театр


Як Московський незалежний театр доводив київській публіці, що мовчати іноді важливіше, ніж говорити

Все починається з цеглинних стін фойє, в якому хоч і незвично, але затишно почувається кожен глядач. Антуражне напівіндустріальне приміщення майже без ремонту, запалені свічки, написи на стінах, не гучна, але помітно граюча музика, створюють неповторну атмосферу цього «театру-не-театру». «PostPlayТеатр» – ще зовсім новачок на театральній сцені Києва. Він не має помпезної будівлі в центрі міста, шикарних костюмів та акторів із гучними іменами. «PostPlayТеатр» – це невелика трупа відданих справі акторів і драматургів, це пристрасна аудиторія, це щирі та палкі розмови після вистав, «PostPlayТеатр» – це «театр після гри».

Разом з іншими відвідувачами я прийшла сюди помовчати. Але мовчатимемо ми на не просто так, а на хвилюючу кожного, гостру проблематику. «Мовчання на задану тему» – це вистава московського незалежного театру документальної п’єси «Театр.doc». Сьогодні режисер театру та автор проекту Всеволод Лісовський готується помовчати на задану тему разом із українцями.

«Про що у 2016 році не можуть не говорити росіяни з українцями? Вони не можуть не говорити про війну. Але з іншого боку, слів сказано багато, і вони мало допомагають. Тому ми спробуємо про війну помовчати. Не замовчати, а свідомо думати про війну. Двома мовами. Можливо це якось подіє?» – розказує про таку своєрідну форму естетичного супротиву режисер.

В фойє гучно перемовляються гості, разом з усіма спілкуються і художній керівник «Teaтр.doc» Михаїл Угаров, і драматурги «PostPlayТеатр» Яна і Ден Гуменний, і деякі актори, що також прийшли відвідати незвичну виставу. Голоси не стихають ні на хвилину, але з розмов розумієш – всім дуже кортить помовчати.

Нарешті ми входимо до невеличкої зали-амфітеатру, розрахованої приблизно на сорок-п’ятдесят глядачів. На сцені з реквізиту – дошка і стілець, на які направлений єдиний софіт. Відчуваю себе школяркою, що сидить на незручному стільці і чекає поки вчитель напише на дошці тему контрольного твору. Майже так і трапляється, тема сьогоднішнього мовчазного твору: «Як справи?». Учитель-актор сідає перед аудиторією на той самий самотній стілець і уважно стежить очима за кожним, мабуть, щоб не списували.

Як старанна учениця я думаю про всі свої нагальні справи і оцінюю внутрішню налаштованість, а потім все ж таки не витримую і починаю стежити за іншими глядачами. Я сиджу на останньому ряду, тому мені видно все найцікавіше. Кожен мовчить по-своєму. Хтось емоційно, хтось заглибившись у себе. Дівчина виходить на сцену і відповідає на запитання фразою «Добре, а в тебе?». Напевно, відмінниця. Потім до цього діалогу трохи дивне, але все одно слово «Кьеркегор» додає хлопець. Мовчазна розмова стає все більш кумедною. На перших рядах сміються дівчата, маскуючи сміх кашлем, хтось хрустить пальцями, біля мене якийсь чоловік не відкриває очі вже двадцять хвилин і, здається, тихенько сопе, хтось відбиває ногою ритм, а поки я за всім цим спостерігаю, активний хлопець у шкіряній куртці вже встиг зробити селфі з усіма, до кого зумів дотягнутися.

Актор, на відміну від нас, сидить все так само зосереджено, як на початку вистави, і виразно мовчить, зазираючи кожному в очі або, навпаки, дивиться скрізь натовп і відповідає на головне запитання вечора. На хвилину мені здається, що це він – уважний глядач, що спостерігає за нашим імпровізованим перфомансом німого комунікування, і це дещо моторошно. Пройшло вже сорок хвилин вистави, атмосфера стала дещо напружена, з’явилася нервозність, рухи і звуки зійшли до мінімуму, проте можна почути позіхання, що йдуть одне за одним суцільною чередою. Хтось не витримав і пішов, я і сама вже ледве витримую, але в якийсь момент вмикається світло і виставу оголошують завершеною.

Мовчати годину не так легко, але і не так складно. Виявилося корисним просто подумати, сконцентруватися на власних відчуттях та ідеях, і зрозуміти, що тиша ніколи не буває мертвою.

Глядачі виходять із зала повільно: хтось виглядає повністю позбавленим енергії, хтось навпаки занадто емоційно жестикулює і спілкується. На виході із театру я «ловлю» одну із глядачок і питаю про ії враження.

«Година пройшла безсумнівно не дарма, – відповідає Наталія. – За п’ять хвилин після вистави стало остаточно зрозуміло, що перфоманс мегакрутий. Не знаю, як щодо дзену або медитативного стану, але виходиш просвітленим. Дякую «PostPlayТеатр» і «Театр.DOC» за нові враження. Іноді мовчати дійсно важливіше, ніж говорити».

«Давай виключим світло і будем мовчати»

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається
Подобається
Так собі
Не подобається

Схожі новини
Коментарі
04 марта 2018 16:10
TRADE SIMPLY AND QUICKLY WITH PROFESSIONAL SIGNALS! http://workle.website/5c


09 апреля 2018 17:34
earliest metre netrio.ikgelukkig.amsterdam/juist-om-te-doen/kaneelpoeder-afvallen.html that an ad libitum regimen financially embarrassed in protein and intense in carbohydrate has been sign in up to hold the in any state message as calorie rouspa.buik.amsterdam/dokters-advies/voedsel-tegen-obstipatie.html proviso, says Simpson. He says that miscellaneous adored protein, gruff carb diets may unconcern people accon.ikgelukkig.amsterdam/gezond-lichaam/vertraagde-maagontlediging-behandeling
.html communicate in bow or maximise fertility, but they could go-between problems in the cosmopolitan term.


Останні добавлені
Вибіркові дисципліни 2019
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61