реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.
Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.

Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.

Є.В.
Репортаж


Коли ти – далеко від дому, то дуже часто хочетьсяя все кинути та повернутися. Але зараз у нашій країні так склалося, що для багатьох громадян шлях до рідної домівки перекритий стіною війни. Тому будь-який шанс приїхати до рідного міста, сприймається, мов подарунок…Попри блокпости, попри всі негаразди, попри людей, що зараз насолоджуються «рускім міром» на території, котру вони безглуздо віддали маріонеткам-лідерам...
Тому зараз – про Донецьк, місто, що й не думає скидати військову форму, очима донеччанина.


"Таможня даёт добро"

Від Костянтинівки до Донецька за п'ять з половиною годин - це просто щастя. Хто колись міг собі уявити подібне, адже чиста відстань між містами складає всього-навсього 67 кілометрів. Велика кількість зупинок на блокпостах, два паспортних контролі та об'їзд деяких ділянок головних дорожних артерій області, - все це перетворює подорож на справжнє випробування.
Мені дуже пощастило: потяг з Одеси до Костянтинівки прибуває опів на шосту ранку, тобто до відкриття найближчого КПП "Зайцеве" залишалося ще півгодини. До пункту нас благополучно доводить таксі, котре можна взяти просто вийшовши на перон.
Здавалося б, субота, світанок, але черга вже величезна (на фото). Переважна більшість моїх супутників - люди похилого віку, котрі, швидше за все, їздили до найближчих міст, де діє українська влада, щоб оформити пенсію. Тих грошей, що платять в «республіках», не вистачає на життя. Серед такого натовпу очікувано розпалюються баталії, в яких одні впевнені, що "Путин придёт и даст нам пенсии по 10 000 рублей", інші - що "Донецк и Луганск уже давно пора освобождать".

Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.


Чоловіки й жінки терпляче стоять поруч і не поспішають приєднуватися до суперечок старшого покоління. Юнаки й дівчата - тим більше. Збережені нерви вони витрачають на очікування. Перевірка сумок, перевірка перепусток та паспортів - за півтори години ми пройшли не більше 70-ти метрів, однак, нарешті, сідаємо в автобус до Майорська. Обертаєшся - а за спиною нескінченна черга, котрій, на відміну від нас, доведеться стояти під палючим сонцем.

Перед Майорськом знаходиться останній український блокпост, від якого пішки доводиться йти та шукати маршрутку до Донецька серед десятка різних напрямів. Це не займає багато часу.

Натомість сепаратисти нещодавно зробили власні пункти пропуску, і ситуація на під'їзді до Горлівки просто жахлива. «КПП» – це колишній міні-маркет на АЗС, і ми біля нього просто просиділи в автомобілі півтори години, доки нам не повернули паспорти. Зрештою, подивившись на десятки людей, які стоять навпроти під час неймовірної спеки, розумієш, що не так вже все й погано.
Об одинадцятій годині я вже дістався Донецька. Поїздка обійшлася мені у 190 гривень (75-таксі,15-автобус,100-маршрутка), і це найдешевший з можливих варіантів. Якщо добиратися на завчасно замовленому автомобілі, це коштуватиме 450 гривень, але вам не доведеться робити пересадок. Подорож на власній машині я взагалі не розглядаю: автомобільні черги довжиною в півкілометра або навіть більше – це суцільний жах. Тут можна сподіватися тільки на удачу, проте вона посміхається водіям дуже рідко...
Отже, зустрічай, місто мільйона троянд!

Приємна несподіванка

Що вразило одразу на в'їзді: два роки війни аніскільки не позначилися на стані асфальту в більшості районів міста. При тому, що по цих дорогах часом рухається військова техніка. На багатьох вулицях останнім часом з'явилася додаткова розмітка, яка дійсно допомагає водіям і попереджає їх про небезпечні ділянки на шляху. Інша річ, що трафік значно зменшився, і донеччани вже звикли переходити навіть трисмугові дороги на червоне світло. Після Києва для мене це було дуже незвично.

Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.


Реклами на білбордах мало (розміщувати фактично нема кому), і тому по всьому місту можна побачити або ж знімки Захарченка з паспортом "ДНР" чи його різноманітні цитати, або – інформацію про свята, як-от: «день республіки». Втім, є трохи позитиву: низка білбордів несе в собі інформативний характер (куди телефонувати у надзвичайних ситуаціях) та інколи попереджувальний (не перевищуйте швидкість, діти на дорозі) тощо.

Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.


Вивіски – українською


Звісно, почути нашу державну мову на вулицях майже нереально: особисто я за весь цей час пам’ятаю лише два випадки, і обидва рази українською розмовляли старенькі бабусі. Однак у цілому місто ще й досі нагадує про мирні часи. Всі вказівні таблички - українською, цінники в деяких магазинах-українською, старі рекламні щити, банери на кіосках - все це ще залишилося з 2014 року.
Настрій псують прапори - чорно-синьо-червоні триколори, розвішені на кожному закладі, без розбору, чи це прокуратура, чи продуктовий магазин. На деяких навіть по два. Швидне за все, самопроголошена влада просто примушує деяких власників вішати так звані "державні" стяги, щоб у людей складалося враження, мовби підтримка режиму йде з боку всіх донецьких підприємців.

Донецький діамант

З моменту відкриття стадіон «Донбас Арена» стала справжнім символом міста, його візитівкою. Черговий поєдинок улюбленої команди вважався святом і тисячі вболівальників заповнювали центр міста, йдучи до найкращого стадіону Східної Європи.
Тепер за цим святковим настроєм сумують абсолютно всі, незважаючи на політичні погляди. Шахтар востаннє грав у Донецьку ще навесні 2014-того, а після того вимушено залишив столицю Донбасу. Але навіть без домашньої команди «Арена» все одно залишається своєрідним центром для донеччан. Річ у тім, що саме тут розташоване головне відділення штабу гуманітарної допомоги. Можна побачити кільканадцять вантажівок на території колишньої парковки і купу людей у «Фан Шопі», де, власне, набори їжі і видають.

Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.


Зрозуміло, що в таких умовах на території Арени не працюють ані каси, ані магазини атрибутики, ані кафе. Проте парк коло "діаманту" ще й досі виглядає ідеально: працівники стадіону плідно виконують свою роботу і підтримують життєздатність одного з найулюбленіших місць відпочинку для жителів міста.

Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.


Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.


Відпочинок і мільйон троянд…

Однією з найгучніших подій минулої весни стало відновлення роботи ТРЦ «Донецьк-Сіті», який був найбільшим та найпопулярнішим у мирні часи. Пихате відкриття лідерами "республіки" підтвердило думку про безглуздість цього заходу: люди ж бо, як кажуть, не хочуть бенкетувати посеред чуми.

Однак «Донецьк-Сіті» трохи бере своє: розважальний центр для дітей "Фунтура" користується невеликим попитом, проте таке задоволення точно не по кишені багатьом батькам.

Дуже кумедна історія з так званим ребрендингом. У головному торгівельно-розважальному центрі можна побачити магазин "Парус" на місці колишнього "Varus", «Мастер Спорт» ("Спортмастер") та бутік "Woxx", більше відомий нам як "Mexx". З іншого боку, зберегли свій бренд і продовжують роботу "Colin's", Oodji, Yves Rocher, Papa Jeans, Zara та Adidas, хоча, зайшовши в останній, розумієш, що окрім назви, від бренду нічого не залишилося: товару мало, цінники зроблені власноруч, і територія магазину суттєво зменшилася. Крім того, єдиний в Донецьку гіпермаркет "Ашан" став «Сігмалендом», а магазин техніки «Фокстрот» - просто Фоксом.
У центрі міста з'являються нові кафе та бари, і, судячи зі слів місцевих жителів, на вихідних ці заклади заповнюються вщент. На бульварі Пушкіна в суботу можна було побачити людей з дітьми, котрі ввечері виходять на прогулянку. Місто продовжує жити і намагається брати максимум від свого дозвілля. Але тільки до 23.00, бо потім починається комендантська година.
Ще в далеких семи десятих минулого століття Донецьк чи не найзеленішимо промисловим містом, своєрідного шарму йому додавали троянди.

Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.


Нині місто не має ресурсів дарувати донеччанам таку красу. Однак варто відзначити роботу комунальних служб,які, незважаючи ні на що, зберегли якість обслуговування і справно доглядають за залишками квітів у центрі міста. Це стосується і ЖКГ в цілому, бо місцеві жителі доволі схвально оцінюють роботу своїх комунальників. Одна бабуся навіть розповіла, як сантехник прийшов за викликом, прочистив каналізацію і пішов, не взявши ні копійки. Все це відбулося між двома дуже потужними обстрілами Куйбишевського району міста.

Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.


Неозброєним оком помітно, що центр міста чистий, охайний, який був і до війни. Це дає людям хоч якусь можливість для духовного відпочинку.

Інший бік медалі

"Це ще небо і земля у порівнянні з тим, що було в минулі роки", – розповідає - жителька селища Октябрьске, яке не знає спокою вже два роки. Пара кілометрів до летовища, якась пара кілометрів. Тому все, що свого часу летіло в аеропорт, зачіпало й Октябрське. Йдеш по цих вулицях,і ніби ти потрапив у якийсь фільм жахів. Дуже важко уявити, що в дитинстві я спокійно приїжджав сюди у гості до знайомих, а тепер тут немає жодного цілого будинку.

Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.


Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.


Ще важче стає, коли заходиш у лікарню. Колись пошматовану снарядами, а нині вже реконструйовану наскільки можливо лікарню. Люди, які сидять біля кабінетів, їхні вирази обличчя та їхні очі досі не виходять з голови. Саме там відчуваєш весь жах війни: цим людям, судячи з усього, немає де ховатися, немає куди бігти. Вони пережили дуже багато і дивляться з болем, але й з недовірою, наче бачать мене наскрізь. Зізнаюся, дуже важко витримати такий погляд на собі.

Перша Площадка. 4 кілометри від селища Піски. Поруч з цим мікрорайоном на Красноармійському шосе автовокзал "Західний" (на фото). Він суттєво зруйнований, те саме можна сказати і про найближчі будинки. Але найстрашніше було б потрапити на Другу Площадку, звідки вже починаються блокпости сепаратистів. Територія ретельно охороняється, тому йти туди без прописки в цьому районі було б безглуздим рішенням. Адже зараз хто завгодно з військових може перевірити паспорт з усіма можливими наслідками.

Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.


Поїздка до зруйнованиих районів залишає після себе дуже незвичне відчуття. Це щось більше, зняти рожевих окулярів з очей, це суміш неймовірного жалю з думкою, що Донецьк більше ніколи не стане колишнім. Дуже зміняться люди, ті, хто ночами сидів під канонади артилерії, хто зі сльозами на щоках розбирав завали своїх будинків. І для цих людей війна назавжди залишиться шматком розпеченого заліза в серці.

І наостанок…

Я знову можу вважати себе щасливчиком, адже повернення на територію, що контролюється Україною, пройшло ще швидше. З Донецька до Волновахи ми доїхали за півтори (!) години, витративши 250 гривень. Водій легкового автомобіля, на якому ми рухалися, вже «з'їв собаку» на цих перевезеннях і знайомий майже з кожним військовим кожного блокпосту. Це й зумовило наше швидке подолання бар'єру, що зветься лінія зіткнення.

Місцеві жителі завжди любили і продовжують любити Донецьк. Дуже важко знайти уродженця «столиці» Донбасу, котрий би не був у захваті від неї і не казав би всюди, що "Донецьк - найкраще місто на Землі".

Але ще Донецьк - це передусім Україна. Тільки вона і ніщо більше. Нехай війська і прапори там тимчасово інші, але я власними очима дивився на мою малу батьківщину, на Україну – в сумному обличчі пам'ятника Шевченку, в темних силуетах слідів від тризубів на держустановах, які демонтували сепаратисти. Я бачив її на площі Леніна, де за свою державу загинув Дмитро Чернявський, бачив біля «Донбас Арени», яка на Євро-2012 переливалася синьо-жовтими кольорами і гучно співала національний гімн.

Натомість, що не дає спокою, я не бачив її в людях, бо майже всі вони опинилися за залізною завісою. І наше головне завдання - пробити цю завісу, дати людям можливість знову полюбити Україну, бо Донецьк – це невід’ємна частинка великого українського серця і він однозначно вартий того, щоб за нього боротися.
Схожі новини
Коментарі
Додати коментар
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Останні добавлені
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
У Києві нагородили лауреатів премії імені В’ячеслава Чорновола
"САПФО" №6, 2016 (8 сторінок А3)
Українці переживають, але ще не все втрачено
Керуй, якщо зможеш
"САПФО" №5, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №6, 2016 (8 сторінок А3)
«Давай виключим світло і будем мовчати»
Дідусь Ленін пішов на пенсію
«Joy Fest»: відкритий доступ до мистецтва
«Иерусалим» теперь в Киеве
Не одні у каное.
«Звездный город» 2.0
Творчість серед кам’яних джунглів
Шалені й молоді
"Art і Шо тут проісходіт" №5, 2016 (12 сторінок А3)
The Washington Post – карати (,) не можна (,) помилувати
"Art і Шо тут проісходіт" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"САПФО" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №3, 2016 (8 сторінок А3)
Best тому що KNU fest
"САПФО" №2, 2016 (16 сторінок А3)
Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.
«Дорога до Інституту. Думки про все і ні про що»
"САПФО" №3, 2016 (12 сторінок А3)
«Проти мене розгорнули технології «чорного піару»
"Art і Шо тут проісходіт" №2, 2016 (12 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №1, 2016 (8 сторінок А3)
Кіно та вибори. Повернення.
"САПФО" №1, 2016 (16 сторінок А3)
Дорога додому
Мелодія театру: гармонія в душі
ЧЕРНІГІВ ІСТОРИЧНИЙ: ВСЕ, ЯК УПЕРШЕ
НАРОДЕ, МИ ПРАЦЮЄМО!
Подорож з ІЖ додому
Студенти Інституту журналістики попрацювали у Верховній Раді України
Наталя Іщенко поділилася власним досвідом зі студентами Інституту журналістики
«Та у них, виявляється, класні тексти!»
WINE NOT?
На швидкості вітру та дощу
ПРАЗДНИК И ЛИМОНЫ
Заклинателька злив
ЗАЛІЗНИЦЯ ЯК ПОКЛИКАННЯ
Водій «сьомої категорії»
Жизнь на высоте
Дорожня романтика
Уночі все більш щире, справжнє...
«Тепер я байкер тільки в душі»
Робота водія важка не так фізично, як психологічно
Обратная сторона «баранки»
Секрети щедрих городів
(044) 481-45-61