реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / «Та у них, виявляється, класні тексти!»
«Та у них, виявляється, класні тексти!»

«Та у них, виявляється, класні тексти!»

Ольга Лісовська,2 курс.
Рубрика: Музичне сьогодення


Київ відкриває молодий фестиваль Atlas Weekend

Цьогорічний Atlas Weekend проводиться лише вдруге за історію свого існування. Три фестивальні дні замість двох, шість концертних сцен замість однієї минулорічної; мистецькі майданчики, неймовірна кількість талановитих виконавців, а головне - неповторна атмосфера сучасної культури. Вирушаймо на пошуки пригод у перший день цієї події!

Пригоди починаються ще до того, як потрапляємо на фестиваль. Перед входом на територію Виставкового центру – довжелезна черга, а люди в ній різного віку, з різним стилем одягу та навіть кольором волосся. Тут і компанія хлопців зі скейтбордами, які, мабуть, таким чином обрали собі зручний засіб для пересування від сцени до сцени, і дівчата ,вочевидь, з якогось неформального напряму у моді – усі з різнокольоровим волоссям, і цілі родини меломанів, ба навіть «просунуті» пенсіонери, для них, до речі, вхід на захід цьогоріч вільний. Одним словом, публіка дуже різношерста. А ось поруч біля нас стоїть пані ,що нетерпляче переступає з ноги на ногу. Одягнена в класичний костюм та взута в туфлі на височенних підборах – боюсь, не позаздриш їй після 8-годинної концертної програми та випробувань неасфальтованими доріжками.

Нарешті потроху просуваємося в черзі, нам пощастило - ми зустріли знайомих дівчат, що стояли далеко попереду нас і радістю дали нам можливість перескочити метрів на 100 вперед. Ще хвилин 15 - і ось ми вже біля контрольно-пропускної перевірки - чи бува ніхто не намагається пронести щось заборонене; отримуємо свої браслетики – в найближчі 3 дні вони слугуватимуть нам не лише пропуском на фестиваль, маленькі пластикові карточки на них можна буде поповнити на певну суму задля більш зручного розрахунку на фудкорті.

Заходимо, і ось попереду Central Stage (Центральна сцена), але ж окрім неї тут має бути ще 5 майданчиків для виступів, хоча поки що не видно більше жодного.

«В минулому році Atlas Weekend проходив на арт-заводі «Платформа» і , на мою думку, місця для такої події там було критично мало – якщо вдавалося вирватися з танцюючого натовпу, для того, щоб щось купити, то потім доводилось ще майже годину стояти для цього в черзі. Сподіваюсь, у цьому році все буде набагато більше продуманим та краще зорганізованим» - ділиться першими враженнями відвідувачка Анастасія, з якою вдалось розговоритись майже перед самим входом на фестиваль.

А ми вирушаємо далі, ліворуч від Центральної сцени, де ще проходить перевірка звуку, починається «алея» фудкортів із запаморочливими ароматами, тут є все: починаючи від духмяної кави у кавових машинах (в народі- «равликах») і закінчуючи соковитими бургерами велетенських розмірів , що встигли полюбитися поціновувачам ще з минулого Атласу та численних фестивалів вуличної їжі.

Нарешті дістаємось великої ділянки, де видніється West stage(Західна сцена), а далі обабіч дороги, майже одна навпроти одної розташовані ще дві сцени – East(Східна) та Main(Головна). На останній, як зазначають організатори, впродовж наступних 3-х днів повинні виступати такі хедлайнери як Jamala, Ніно Катамадзе, Іван Дорн, Машина часу, Brutto, Сплін, Monatik та багато інших.

Раптом з однієї зі сцен лунає голос, який повідомляє про затримку майже усієї концертної програми на півтори години. Хлопець у смішних чорних окулярах, що саме стояв у кроці від мене пробубонів: «Ооох, ну як завжди!» і розчаровано опустивши плечі, попрямував у бік численних яток із їжею. Ми ж, скориставшись додатковим часом, що звільнився, вирушили на пошуки заявленої найкреативнішою, так званої Art stage (Мистецької сцени). Саме тут обіцяють не лише музичні ,а й поетичні та інші мистецькі виступи. Прямуючи до неї, ліворуч від дороги прямо на траві зустрічаємо групу людей ,які босоніж та у широких штанях займаються певною медитацією чи йогою. Натхненні, із заплющеними очима та плавними рухами – вони створюють заспокійливу атмосферу посеред гамірних компаній. Цей медитативний простір є однією з ідей організаторів, для того ,щоб кожен охочий міг приєднатись і таким чином обрати те, що припаде йому до смаку на фестивалі.

З висоти пташиного польоту уся ця подія має вигляд величезного людського мурашника - люди починають роїтися навколо сцен в очікуванні своїх улюблених артистів , дехто перебігає з місця на місце, оскільки парадокс цьогорічного Атласу полягає в тому ,що багато талановитих виконавців виступають одночасно в різних місцях і доводиться робити дуже непростий вибір.

На щастя, погода в перший фестивальний день вирішила порадувати нас теплим сонечком, тож ми, слідуючи прикладу інших відвідувачів вирішили вмоститись на траві у місці з чудовим видом на сцену. Місця цього року на фестивалі вже точно не бракує - навколо концертних площадок буквально цілі поля спеціально облаштованої території. Хтось завбачливо приніс ковдри чи простирадла для ще більш комфортного сидіння на траві, дехто, за доброю українською традицією, навіть встиг влаштувати на них цілий пікнік. А нам як і більшості недосвідчених меломанів довелось вдовольнятись власними кофтами та рюкзаками в якості підстилок. Позаду нас, метрах в семи розташувалась парочка чи не з найбільш вигідним положенням – вони вляглись відпочивати майже на справжній копиці свіжоскошеної, ледь жовтіючої трави, яка дивом опинилась посеред цього поля.

Навколо не припиняються звуки налаштування музичних інструментів: барабани, гітари ,клавішні - усе зливається в одну мелодію, яку поки що ще не назвеш музикою.

"Першою з груп , на яку ми потрапили, стали маловідомі нам Fleur, які виконали декілька ,на мій погляд ,"тяжких" композицій, хоча мені до вподоби така музика. Що ж, досить цікавий, новий погляд на український контент"- ось як відгукнулась глядачка Каріна, з приводу початку події. Саме ця дівчина, з кучерявим волоссям та дитячим чохлом на телефоні стала нашою доброю знайомою одразу після випадкової зустрічі в танцюючому натовпі.

Flёur — це одеський гурт, який існує з 2000 року. Група була заснована в лютому 2000, коли Ольга Пулатова та Олена Войнаровська почали проводити репетиції в домашніх умовах. Щодо назви групи — її трактують по різному: для одних слово Flёur — квітка в перекладі з французької, для інших — бодлерівські «Квіти зла», для третіх — музика… Самі музиканти визначають свій жанр як cardiowave. Музичні критики розійшлись у поглядах, визначаючи стиль музики гурту як «інді-рок» «неокласика», «dream pop», «готика».

Людей навкруги зараз, правду кажучи, не так багато як ми очікували побачити - хтось вже налаштувався на правильну емоційну хвилю і пританцьовує попід сценою, але таких ,за нашим власним спостереженням, біля East Stage лише хіба що декілька десятків; більшість же новоприбулих меломанів, що по-троху збираються у цьому арт-просторі лише обережно роздивляються локацію чи запасаються смаколиками та напоями .

Далі вирішили залишитись на тій самій локації і послухати Скай та Антитіла. Україномовні тексти, рокові мотиви та чудові рядки, які одразу закарбовуються і в серці і на вустах – усе це про талановитих виконавців, які впродовж довгого часу були недооцінені вітчизняним слухачем. Декілька разів ми мали змогу почути обговорення у натовпі: «Та у них, виявляється, класні тексти!», «Ого, нормально хлопці грають!». Після цього стає зрозуміло: виконавці, що грають на музичній арені вже понад 10 років для деяких лише зараз, після почутої живої музики, стають реальним відкриттям.

Над центральною сценою нависла підозріла хмара, та попри це музичний бум знаходиться у повному розпалі, далі й далі набирає оберти і, здається зовсім не боїться ймовірної непогоди. Саме зараз тут зазвучать струни магічної фінської групи Apocalyptica. Шалені кавери на відомі пісні, класична музика в обробці і, о чудо! виступ віолончелістів на біс. Істинні фанати гурту, насправді, теж стали частиною перфомансу і порадували оточуючих - це саме ті нео-рокери , які отримують насолоду від кожної ноти, акорду, і з заплющеними очима розмахують своїм довгим волоссям в такт мелодії.

Тим часом, біля сцени прокочується тихе і розгублене перешіптування - в розкладі відбуваються непередбачувані зміни і послідовність виступу артистів постійно змінюється. Стає відомо, що одна з найочікуваніших артисток вечора, цьогорічна національна гордість переможниця Євробачення-2016 Джамала буде виступати лише о 23.00, тож надії її послухати розбиваються майже моментально.

Чуємо вереск блондинки попереду: «Я прийшла заради неї, тому кажу тобі, що ми зобов`язані бути до кінця!»

«Ніно Катамадзе!!Чуєте, біжімо швидше на Ніно Катамадзе!!» - кричить Єлизавета, з якою ми познайомились на самому фестивалі. За цей короткий час ми вже встигли дізнатись, що ця дівчина є поціновувачкою зовсім іншої музики – ось вона саме біжить від East stage, де сьогодні виступають її улюбленці- різноманітні хіп-хоп та реп виконавці. Але ось ця дівчина біжить майже цілий кілометр від однієї сцени до іншої, розштовхує ліктями натовп і кричить: «Я повинна встигнути, я люблю Ніно Катмадзе!! І ти собі думаєш: «А й справді, як її можна не любити?»..

…Справжні мантри, пісні вітру, сонця, води, голоси райських пташок – як завгодно можна назвати звучання чарівної Ніно, під яке не просто танцюєш чи відпочиваєш, а під яке проживаєш ціле життя у своєму уявному світі.
Звісно ж, Джамалу ми так і не дочекались, вже була майже 23-я, а її виступ відтягували все далі й далі. Як люди продумані, ми почали рухатись у бік виходу, щоб встигнути роз`їхатись у різні кінці міста на громадському транспорті. Однак спершу зазирнули ми до Країни Мрій, в якій сьогодні співали автентичні українські колективи.

Голос Тарас Чубая, мабуть, одразу можна впізнати серед тисячі інших. Так- так, тут сьогодні виступає Плач Єремії, культовий український гурт, який починаючи з 90-х років не лише переспівав багато народних хітів на кшталт «Червоної рути» , «Водограю», а й створив свої власні. Справжній хіт, композицію «Вона» Тарас Чубай (який ,як виявилось, виступав сам-один з акустичною гітарою) залишає «на десерт». І ми-таки дочекалися цього десерту : усі разом співаємо рядки «так у світі повелося..» й ледве стримуємо сльози та бурю почуттів у грудях. Закохані парочки обіймаються і танцюють повільний танок – такі пісні саме для них.

«Ось тепер вже можна зі спокійною душею йти» - кажуть тепер мої друзі. Ми, минаючи ятки ,де на всю смажать шашлики і Central stage з якої розпочались сьогодні наші пригоди, змучені але щасливі , добираємось до того самого контрольно-пропускного пункту, де вже не стоять численні грізні дядечки металошукачами. Та ось що цікаво - в той час, коли вже ніч спадає на фестивальне містечко і ми виходимо за його межі, туди ще прямують поодинокі постаті, що лише тепер поринуть в музичну атмосферу. Для них все тільки починається, а для нас - позаду перший день справжнього українського музичного буму. Якісній вітчизняній музиці бути!

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається
Подобається
Так собі
Не подобається

Схожі новини
Коментарі
Додати коментар
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Останні добавлені
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
У Києві нагородили лауреатів премії імені В’ячеслава Чорновола
"САПФО" №6, 2016 (8 сторінок А3)
Українці переживають, але ще не все втрачено
Керуй, якщо зможеш
"САПФО" №5, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №6, 2016 (8 сторінок А3)
«Давай виключим світло і будем мовчати»
Дідусь Ленін пішов на пенсію
«Joy Fest»: відкритий доступ до мистецтва
«Иерусалим» теперь в Киеве
Не одні у каное.
«Звездный город» 2.0
Творчість серед кам’яних джунглів
Шалені й молоді
"Art і Шо тут проісходіт" №5, 2016 (12 сторінок А3)
The Washington Post – карати (,) не можна (,) помилувати
"Art і Шо тут проісходіт" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"САПФО" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №3, 2016 (8 сторінок А3)
Best тому що KNU fest
"САПФО" №2, 2016 (16 сторінок А3)
Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.
«Дорога до Інституту. Думки про все і ні про що»
"САПФО" №3, 2016 (12 сторінок А3)
«Проти мене розгорнули технології «чорного піару»
"Art і Шо тут проісходіт" №2, 2016 (12 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №1, 2016 (8 сторінок А3)
Кіно та вибори. Повернення.
"САПФО" №1, 2016 (16 сторінок А3)
Дорога додому
Мелодія театру: гармонія в душі
ЧЕРНІГІВ ІСТОРИЧНИЙ: ВСЕ, ЯК УПЕРШЕ
НАРОДЕ, МИ ПРАЦЮЄМО!
Подорож з ІЖ додому
Студенти Інституту журналістики попрацювали у Верховній Раді України
Наталя Іщенко поділилася власним досвідом зі студентами Інституту журналістики
«Та у них, виявляється, класні тексти!»
WINE NOT?
На швидкості вітру та дощу
ПРАЗДНИК И ЛИМОНЫ
Заклинателька злив
ЗАЛІЗНИЦЯ ЯК ПОКЛИКАННЯ
Водій «сьомої категорії»
Жизнь на высоте
Дорожня романтика
Уночі все більш щире, справжнє...
«Тепер я байкер тільки в душі»
Робота водія важка не так фізично, як психологічно
Обратная сторона «баранки»
(044) 481-45-61