реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / ЗАЛІЗНИЦЯ ЯК ПОКЛИКАННЯ
ЗАЛІЗНИЦЯ ЯК ПОКЛИКАННЯ

ЗАЛІЗНИЦЯ ЯК ПОКЛИКАННЯ

Дарина Мізіна, 2 курс.
Рубрика: Кар’єра


після виходу на пенсію ще кілька місяців потяги уві сні бачив


Петро Іванович Ющенко — машиніст із 22-річним стажем. Він ніколи не задумувався про можливість саме такої кар'єри, однак часом життя підштовхує нас до цілком несподіваних рішень. Як Петро Іванович знайшов власне покликання в роботі машиністом і що з того вийшло, читайте далі.

Я пішов працювати на залізницю за компанію. Мама однокласника працювала диспетчером на вокзалі, і одного разу мені з ним пощастило побувати в кабінці машиніста. Усі ті важелі, схеми й дроти здавалися доволі цікавими, тож коли товариш запропонував вивчитися на машиніста, я з легкістю погодився (іще не підозрюючи, що залізниця і стане моїм покликанням).

Через прихильність викладача швидше отримав підвищення, але втратив друга. Навчання в профучилищі так затягнуло, що я й сам не помітив, як став улюбленцем викладачів. Це допомогло швидше отримати місце помічника машиніста, однак товариш, із яким вступав, гадав, що це через якийсь блат. Кинув мені це звинувачення в обличчя при всіх одногрупниках. Я такого не стерпів і вдарив його. Із того часу ми більше не спілкувалися. Якщо чесно, я й не жалкую.

«Понабирають же дітей потяги водити!», — такими словами мене зустріла диспетчер Наталя Степанівна, у перший день роботи. Я тоді був рудим і з ластовинням по всьому обличчю. Ну справжній Антошка! (сміється).

Після кількох років роботи на залізниці, вирішив проекспериментувати й пішов до армії. Однак на службі зрозумів, що це таки не моє, — самі розумієте (усміхаючись, жестами вказує на низький зріст та худорляву статуру). Повернувшись, до роботи машиніста взявся ще з більшою радістю.

Навіть із дружиною познайомились у потязі! Але я тоді був не на роботі, їхав до друзів у Крим. Дорогою поїзд, мабуть, зламався, бо ми кілька годин простояли в полі. Я вирішив не гаяти часу й почав залицятися до дівчини, із якою їхали у вагоні. Вона, почувши, що я машиніст, раптом розгубилася й кудись відійшла. Аж тут чую її розмову з провідницею: «Слухайте, я цього не терпітиму! Ми вже півтори години серед поля стоїмо, поки ваш машиніст по вагону ходить, із дівчатами роззнайомлюється!». Потім уже вдвох із провідницею доказували їй, що це не я потягом керую. Із цього й почалося наше кохання.

У роботі машиніста мене найбільше вабило почуття відповідальності. Розуміння, що на тебе чекають пасажири, що їхні справи залежать від вчасного прибуття потяга, більше того, що їхні життя залежать від твого професіоналізму, — ось, що найбільше стимулювало до роботи.

Найстрашніше було бачити, як люди потрапляють до аварій через власну недбалість. Пасажирам здається, що ми жартуємо, забороняючи залазити на поїзди чи відпускати дітей на залізницю без догляду. Я ж на власні очі бачив, як молоді хлопці спалахували, мов сірники, бо хотіли проїхатися зайцем і вилазили на дах потяга. Бачив і скалічених дітей, котрі бавилися на коліях. Усі ці трагедії ми, машиністи, переживали дуже тяжко. Деякі навіть не витримували і звільнялись.

Після виходу на пенсію ще кілька місяців потяги уві сні бачив. Ми ще й жили біля вокзалу. Траплялося, серед ночі прокинуся з відчуття, що час на роботу, і дивуюся, чому це чергова по кімнаті відпочинку (у таких ми спали між рейсами) не будить. А потім згадував, що все, кар’єра моя скінчилася, і від суму взагалі заснути не міг.

Залізниця й досі для мене як другий дім. Щоразу, коли вже як пасажир їду потягом, приїжджаю на станцію завчасно й прошу хлопців пустити до кабіни машиніста, аби хоч одним оком глянути на сучасну техніку. А буває, можу купити квиток на перший ліпший рейс, аби тільки чути стукіт коліс і їхати, їхати, їхати…

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається
Подобається
Так собі
Не подобається

Схожі новини
Коментарі
Додати коментар
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Останні добавлені
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
У Києві нагородили лауреатів премії імені В’ячеслава Чорновола
"САПФО" №6, 2016 (8 сторінок А3)
Українці переживають, але ще не все втрачено
Керуй, якщо зможеш
"САПФО" №5, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №6, 2016 (8 сторінок А3)
«Давай виключим світло і будем мовчати»
Дідусь Ленін пішов на пенсію
«Joy Fest»: відкритий доступ до мистецтва
«Иерусалим» теперь в Киеве
Не одні у каное.
«Звездный город» 2.0
Творчість серед кам’яних джунглів
Шалені й молоді
"Art і Шо тут проісходіт" №5, 2016 (12 сторінок А3)
The Washington Post – карати (,) не можна (,) помилувати
"Art і Шо тут проісходіт" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"САПФО" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №3, 2016 (8 сторінок А3)
Best тому що KNU fest
"САПФО" №2, 2016 (16 сторінок А3)
Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.
«Дорога до Інституту. Думки про все і ні про що»
"САПФО" №3, 2016 (12 сторінок А3)
«Проти мене розгорнули технології «чорного піару»
"Art і Шо тут проісходіт" №2, 2016 (12 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №1, 2016 (8 сторінок А3)
Кіно та вибори. Повернення.
"САПФО" №1, 2016 (16 сторінок А3)
Дорога додому
Мелодія театру: гармонія в душі
ЧЕРНІГІВ ІСТОРИЧНИЙ: ВСЕ, ЯК УПЕРШЕ
НАРОДЕ, МИ ПРАЦЮЄМО!
Подорож з ІЖ додому
Студенти Інституту журналістики попрацювали у Верховній Раді України
Наталя Іщенко поділилася власним досвідом зі студентами Інституту журналістики
«Та у них, виявляється, класні тексти!»
WINE NOT?
На швидкості вітру та дощу
ПРАЗДНИК И ЛИМОНЫ
Заклинателька злив
ЗАЛІЗНИЦЯ ЯК ПОКЛИКАННЯ
Водій «сьомої категорії»
Жизнь на высоте
Дорожня романтика
Уночі все більш щире, справжнє...
«Тепер я байкер тільки в душі»
Робота водія важка не так фізично, як психологічно
Обратная сторона «баранки»
(044) 481-45-61