реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / ЗАЛІЗНИЦЯ ЯК ПОКЛИКАННЯ
ЗАЛІЗНИЦЯ ЯК ПОКЛИКАННЯ

ЗАЛІЗНИЦЯ ЯК ПОКЛИКАННЯ

Дарина Мізіна, 2 курс.
Рубрика: Кар’єра


після виходу на пенсію ще кілька місяців потяги уві сні бачив


Петро Іванович Ющенко — машиніст із 22-річним стажем. Він ніколи не задумувався про можливість саме такої кар'єри, однак часом життя підштовхує нас до цілком несподіваних рішень. Як Петро Іванович знайшов власне покликання в роботі машиністом і що з того вийшло, читайте далі.

Я пішов працювати на залізницю за компанію. Мама однокласника працювала диспетчером на вокзалі, і одного разу мені з ним пощастило побувати в кабінці машиніста. Усі ті важелі, схеми й дроти здавалися доволі цікавими, тож коли товариш запропонував вивчитися на машиніста, я з легкістю погодився (іще не підозрюючи, що залізниця і стане моїм покликанням).

Через прихильність викладача швидше отримав підвищення, але втратив друга. Навчання в профучилищі так затягнуло, що я й сам не помітив, як став улюбленцем викладачів. Це допомогло швидше отримати місце помічника машиніста, однак товариш, із яким вступав, гадав, що це через якийсь блат. Кинув мені це звинувачення в обличчя при всіх одногрупниках. Я такого не стерпів і вдарив його. Із того часу ми більше не спілкувалися. Якщо чесно, я й не жалкую.

«Понабирають же дітей потяги водити!», — такими словами мене зустріла диспетчер Наталя Степанівна, у перший день роботи. Я тоді був рудим і з ластовинням по всьому обличчю. Ну справжній Антошка! (сміється).

Після кількох років роботи на залізниці, вирішив проекспериментувати й пішов до армії. Однак на службі зрозумів, що це таки не моє, — самі розумієте (усміхаючись, жестами вказує на низький зріст та худорляву статуру). Повернувшись, до роботи машиніста взявся ще з більшою радістю.

Навіть із дружиною познайомились у потязі! Але я тоді був не на роботі, їхав до друзів у Крим. Дорогою поїзд, мабуть, зламався, бо ми кілька годин простояли в полі. Я вирішив не гаяти часу й почав залицятися до дівчини, із якою їхали у вагоні. Вона, почувши, що я машиніст, раптом розгубилася й кудись відійшла. Аж тут чую її розмову з провідницею: «Слухайте, я цього не терпітиму! Ми вже півтори години серед поля стоїмо, поки ваш машиніст по вагону ходить, із дівчатами роззнайомлюється!». Потім уже вдвох із провідницею доказували їй, що це не я потягом керую. Із цього й почалося наше кохання.

У роботі машиніста мене найбільше вабило почуття відповідальності. Розуміння, що на тебе чекають пасажири, що їхні справи залежать від вчасного прибуття потяга, більше того, що їхні життя залежать від твого професіоналізму, — ось, що найбільше стимулювало до роботи.

Найстрашніше було бачити, як люди потрапляють до аварій через власну недбалість. Пасажирам здається, що ми жартуємо, забороняючи залазити на поїзди чи відпускати дітей на залізницю без догляду. Я ж на власні очі бачив, як молоді хлопці спалахували, мов сірники, бо хотіли проїхатися зайцем і вилазили на дах потяга. Бачив і скалічених дітей, котрі бавилися на коліях. Усі ці трагедії ми, машиністи, переживали дуже тяжко. Деякі навіть не витримували і звільнялись.

Після виходу на пенсію ще кілька місяців потяги уві сні бачив. Ми ще й жили біля вокзалу. Траплялося, серед ночі прокинуся з відчуття, що час на роботу, і дивуюся, чому це чергова по кімнаті відпочинку (у таких ми спали між рейсами) не будить. А потім згадував, що все, кар’єра моя скінчилася, і від суму взагалі заснути не міг.

Залізниця й досі для мене як другий дім. Щоразу, коли вже як пасажир їду потягом, приїжджаю на станцію завчасно й прошу хлопців пустити до кабіни машиніста, аби хоч одним оком глянути на сучасну техніку. А буває, можу купити квиток на перший ліпший рейс, аби тільки чути стукіт коліс і їхати, їхати, їхати…

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається
Подобається
Так собі
Не подобається

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Вибіркові дисципліни 2019
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61