реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Переродження або ReБорн
Переродження або ReБорн

Переродження або ReБорн

Ганна Волкова, 2 курс.
Будь-яка професія – це в першу чергу покликання. Особливо якщо твоя професія це швидкість, від якої залежать життя інших і твоє власне.

- Привіт, представся будь ласка
- Мене звати Борн, точніше так мене звали раніше.

- Отже, я знаю що ти працював деякий час водієм, розкажи чому ти обрав цю професію?
- Ну, у мене був скажімо так, не зовсім типовий досвід, як у таксиста чи водія автобуса, ти ж розумієш.. Водій в АТО це просто ще один солдат, тільки за кермом машини. Та і я нічого не вибирав. Після того як потрапив у 2014ому на передову, сказали що треба водії, у мене був стаж – я погодився. Просто в один день отримав нову професію: бац, і я водій бойової машини.

- Отже це був більше вимушений вибір, необхідність ніж твоє бажання?
- Якщо чесно то спочатку так...Хотілося, знаєш, воювати по-повній, щоб якщо забаранять (вб*ють прим.ред.) , то потрапити в Вальгаллу з почестями, як герой, а не підірватись в машині на фугасі якомусь чи міні. Але після першого тижня, моєї роботи я змінив думку.

- Так? А чому саме? Водій досить буденна робота, а на війні вона ще й додатково небезпечна. Що змусило поміняти думку?
- Сподобалось возити хлопців на бойові, ми часто вмикали музику на повну, жартували, веселились – це був такий ритуал, ну не знаю, не можу ні з чим порівняти. Та і їзда там була з сюрпризами, так би мовити: десь ями від танків, десь можуть бути міни, а ти летиш на повній швидкості, ніяких правил – для мене це був справжній кайф (сміється). Та і насправді будь-яка робота з часом стає буденна, коли ти солдат – війна твоя робота і через місяць чи два вона стає вже рутиною, способом життя.

- Борн, ти сказав, що возив солдатів на бойові виходи, а що ще крім цього входило в твої обв*язки як водія підрозділу?
- Ну насправді, як я вже сказав, кожен хто потрапив туди (на війну прим.ред) автоматично солдат, "по-умолчанію", як говорять. У мої прямі обов*язки звичайно входило за будь-яких умов довезти хлопців до місця призначення, і як тільки буде потрібно, вивезти їх назад на базу, і це все якнайшвидше. Але пізніше, я став не тільки їздити, а й воювати разом з усіма, ходити на бойові і спец. операції. Привозив, вивантажувався з хлопцями і вперед.

- Я знаю, що ти був в Широкиному взимку 2014-2015 року, розкажи як взагалі тоді вдавалося виконувати свою роботу та й просто водити, погода була жахлива та й постійні обстріли. Що скажеш?
- Таак, Широкино це окрема сторінка…ти знаєш, водити не просто вдавалося, а було якесь шалене бажання, загалом до всього що віщувало небезпеку чи що було важко зробити. Не можу описати це, але я бачив яке "мєсіво" творилося навколо і тільки чекав наказу, що потрібно кудись поїхати, хотілося максимум відчути і побачити. Попри обстріл, попри завали снігу і лід. Зараз згадую і вражаюсь, які ми тоді були з хлопцями, стільки чудили через це бажання "погнати", полоскотати нерви собі і одне одному.

- Як не дивно це казати, але з твоєї усмішки я бачу, що це приємні спогади. Розкажи що найбільше запам*яталося?
- Запам*яталось дуже багато, я б напевно і не зміг розказати всього. Але була одна історія, вона мені особливо пам*ятна, як водію, так би мовити. Коли ми поверталися з чергової операції в Широкиному, доводилося їхати на кугуарі (броньована машина, для бойових виходів бійців – прим.ред) через розвалини будинків і котеджів, я дуже швидко гнав її (машину) і полетів по розваленому паркану, з нього звісно стирчали цвяхи і арматура, які пробили нам переднє колесо. Нам тоді було не до заміни і шино монтажу (сміється) і я гнав як було. Машину треба було доставити на базу, бо її легко "зняти" (підірвати – прим.ред) навіть з великої відстані. Коли дістались пункту призначення, то побачили що пів дороги проїхали на ободі – колеса взагалі не залишилось, це диво що доїхали. Така от історія. Загалом багато ще чого було, але не можу розказати все (посміхається).

- Борн, сьогодні ти вже пішов з полку, так би мовити закінчив військову кар*єру. А от до старої професії тягне в реальному життя? Є бажання бути водієм і надалі?
- Ну для мене відповідь очевидна, в цивільному житті - ні. Те що було там, це було там, на війні все в рази яскравіше і все цікаво , тому що не знаєш, що принесе завтрашній день і чи наступить він взагалі. А цивільне життя це штука зовсім інша, тут вже потрібен практичний підхід. Водити машину для себе, їздити по справах – звісно буду, але працювати водієм точно ні. Та й боюсь правила руху до яких я звик, на гражданці не діють (сміється).

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається
Подобається
Так собі
Не подобається

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
Ендорфіни для душі, або чому я хочу в Сомалі
Соломiя Вiтвiтська : треба займатися тим, що приносить задоволення, i тодi все вийде
Гра на виснаження
Дивись, нас тепер троє: я, ти і моя хвороба
Віка Смикова: «Хотіла бути актрисою, а стала піарником»
Поліна Фоменкова: «Є лише єдиний шлях прожити своє життя недарма – це реалізувати потенціал, який є в кожного!»
Юлія Прядко: про безглуздість мрій і політ у космос, коли ракети немає
«Я думала, це я так добре розумію білоруську, а то була російська з акцентом»
По нотах особистості
Про що мріє радіотехнік
Я би хотів поєднати користь і розваги
«ВСЕ, ЩО Я БАЧУ ТЕПЕР – ОЧІ»
«Дванадцять років без алкоголю та з чіткими цілями у житті»: інтерв’ю із панк-рокером, що вчасно зупинився
Эстетика мрака: Резидент арт-лейбла EX_NEGATIVO
FEEL LIKE YOURSELF: ANASTASIA IVANOVA
«Життя в Україні очима іноземця»
«З серйозним обличчям круті ідеї не придумуються”
Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!
Крутий редактор чи котлети замість мрії
Я не пишу для того, щоб стати кимось чи щось зробити. Я просто хочу розказувати історії.
Новий Христофор Колумб
Євгенія Брага: “Завжди роби виклик самому собі”
«У мене немає мрій, у мене є довготрималі цілі», - дівчина з фотоапаратом.
Редактор ефірного промо: життя на полі бою
Віталій Ващук: «Займайтеся тим, від чого вас пре!».
Французька екзистенціалістка
Олександр Чорний: «Українським композиторам присутній бунтарський дух та ходіння «по лезу»
NK: Я люблю зморшки! Вони віддзеркалюють досвід і мудрість
Уляна Бойко: «У мене ніколи не було заготовленої моделі поведінки. Але завжди було розуміння, що я несу відповідальність за продукт і за команду»
Некомфортна зона комфорту
«Завжди хотіла пов’язати свою діяльність із словом»
Без сорому, книг та мистецтва: сповідь сучасного програміста
Мрії в дії: байдарки замість географії
Статус: у вічному пошуку
Наталія Ємеліна: “Секрет кар'єри: чесно, багато, якісно працювати і знати собі ціну”
Якщо ти молода, амбітна і православна
Роман Кравець: "Бути журналістом – це певною мірою благодійність"
Олексій Мандзій: "Колись казали, що в нас дві булави - три гетьмани, а тепер кажуть: "Дві теми - три експерта"
НОВИНИ - ЦЕ РЕЖИМ НОН-СТОП
Важливо шукати людей, які продукують сенси
Про журналістську професію Надії Петруньок - парламентського журналіста телеканалу NewsOne.
ЄВГЕНІЯ ДАВИДЕНКО: ЖУРНАЛІСТИКА - ЦЕ ПРОФЕСІЯ, ЯКА ВІДКРИВАЄ МОЖЛИВІСТЬ ПРИМІРЯТИ НА СОБІ ЧИ НЕ ВСІ ПРОФЕСІЇ!
Треба інтерв`ю - "люди самі знаходяться"
Презентації вибіркових дисциплін
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
(044) 481-45-61