реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Переродження або ReБорн
Переродження або ReБорн

Переродження або ReБорн

Ганна Волкова, 2 курс.
Будь-яка професія – це в першу чергу покликання. Особливо якщо твоя професія це швидкість, від якої залежать життя інших і твоє власне.

- Привіт, представся будь ласка
- Мене звати Борн, точніше так мене звали раніше.

- Отже, я знаю що ти працював деякий час водієм, розкажи чому ти обрав цю професію?
- Ну, у мене був скажімо так, не зовсім типовий досвід, як у таксиста чи водія автобуса, ти ж розумієш.. Водій в АТО це просто ще один солдат, тільки за кермом машини. Та і я нічого не вибирав. Після того як потрапив у 2014ому на передову, сказали що треба водії, у мене був стаж – я погодився. Просто в один день отримав нову професію: бац, і я водій бойової машини.

- Отже це був більше вимушений вибір, необхідність ніж твоє бажання?
- Якщо чесно то спочатку так...Хотілося, знаєш, воювати по-повній, щоб якщо забаранять (вб*ють прим.ред.) , то потрапити в Вальгаллу з почестями, як герой, а не підірватись в машині на фугасі якомусь чи міні. Але після першого тижня, моєї роботи я змінив думку.

- Так? А чому саме? Водій досить буденна робота, а на війні вона ще й додатково небезпечна. Що змусило поміняти думку?
- Сподобалось возити хлопців на бойові, ми часто вмикали музику на повну, жартували, веселились – це був такий ритуал, ну не знаю, не можу ні з чим порівняти. Та і їзда там була з сюрпризами, так би мовити: десь ями від танків, десь можуть бути міни, а ти летиш на повній швидкості, ніяких правил – для мене це був справжній кайф (сміється). Та і насправді будь-яка робота з часом стає буденна, коли ти солдат – війна твоя робота і через місяць чи два вона стає вже рутиною, способом життя.

- Борн, ти сказав, що возив солдатів на бойові виходи, а що ще крім цього входило в твої обв*язки як водія підрозділу?
- Ну насправді, як я вже сказав, кожен хто потрапив туди (на війну прим.ред) автоматично солдат, "по-умолчанію", як говорять. У мої прямі обов*язки звичайно входило за будь-яких умов довезти хлопців до місця призначення, і як тільки буде потрібно, вивезти їх назад на базу, і це все якнайшвидше. Але пізніше, я став не тільки їздити, а й воювати разом з усіма, ходити на бойові і спец. операції. Привозив, вивантажувався з хлопцями і вперед.

- Я знаю, що ти був в Широкиному взимку 2014-2015 року, розкажи як взагалі тоді вдавалося виконувати свою роботу та й просто водити, погода була жахлива та й постійні обстріли. Що скажеш?
- Таак, Широкино це окрема сторінка…ти знаєш, водити не просто вдавалося, а було якесь шалене бажання, загалом до всього що віщувало небезпеку чи що було важко зробити. Не можу описати це, але я бачив яке "мєсіво" творилося навколо і тільки чекав наказу, що потрібно кудись поїхати, хотілося максимум відчути і побачити. Попри обстріл, попри завали снігу і лід. Зараз згадую і вражаюсь, які ми тоді були з хлопцями, стільки чудили через це бажання "погнати", полоскотати нерви собі і одне одному.

- Як не дивно це казати, але з твоєї усмішки я бачу, що це приємні спогади. Розкажи що найбільше запам*яталося?
- Запам*яталось дуже багато, я б напевно і не зміг розказати всього. Але була одна історія, вона мені особливо пам*ятна, як водію, так би мовити. Коли ми поверталися з чергової операції в Широкиному, доводилося їхати на кугуарі (броньована машина, для бойових виходів бійців – прим.ред) через розвалини будинків і котеджів, я дуже швидко гнав її (машину) і полетів по розваленому паркану, з нього звісно стирчали цвяхи і арматура, які пробили нам переднє колесо. Нам тоді було не до заміни і шино монтажу (сміється) і я гнав як було. Машину треба було доставити на базу, бо її легко "зняти" (підірвати – прим.ред) навіть з великої відстані. Коли дістались пункту призначення, то побачили що пів дороги проїхали на ободі – колеса взагалі не залишилось, це диво що доїхали. Така от історія. Загалом багато ще чого було, але не можу розказати все (посміхається).

- Борн, сьогодні ти вже пішов з полку, так би мовити закінчив військову кар*єру. А от до старої професії тягне в реальному життя? Є бажання бути водієм і надалі?
- Ну для мене відповідь очевидна, в цивільному житті - ні. Те що було там, це було там, на війні все в рази яскравіше і все цікаво , тому що не знаєш, що принесе завтрашній день і чи наступить він взагалі. А цивільне життя це штука зовсім інша, тут вже потрібен практичний підхід. Водити машину для себе, їздити по справах – звісно буду, але працювати водієм точно ні. Та й боюсь правила руху до яких я звик, на гражданці не діють (сміється).

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається
Подобається
Так собі
Не подобається

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Вибіркові дисципліни 2019
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61