реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Писати так, щоб людям сподобалось
Писати так, щоб людям сподобалось

Писати так, щоб людям сподобалось

Марина Мікєладзе, 2 курс.
Леся Козуб – головний редактор електронного журналу «730». Їй, студентці 2 курсу Інституту журналістики, вдалось створити видання, яке менш, ніж за півроку, встигло завоювати прихильність сотень українських студентів та школярів. Леся розповіла про історію народження журналу, перспективи його розвитку та про те, чому він є «журналістикою лузерів». [/i]

- Як виник журнал «730»?
- Спершу це було як завдання з одному із наших предметів в Інституті Журналістики. Але, коли на перших 20 хвилинах пари нам сказали: «Придумайте за 20 хв. концепцію, назву, розподіліть посади», - воно не здавалось якимось реальним. Не було відчуття, що ми, першокурсники зараз будемо робити журнал. Я пам’ятаю момент, коли ми сиділи перелякані, ще нормально не вивчили один одного. І всі такі: «А хто буде головним редактором?». І з одного боку, коли ти скажеш: «Я хочу»,- ти будеш нескромною падлюкою. А з іншого, якщо не кажеш, у тебе, можливо, вже ніколи не буде шансу зробити чогось такого.

- Якою була концепція журналу на початку?
- По суті, концепція у назві. «730» – це кількість стипендії. І ми подумали: чого б не зробити журнал, який розказав би як може студент якісно прожити на свою стипендію. Бо мені особисто моєї стипендії вистачає…ні на що (сміється). На їжу, одяг і все. А якось культурно розвиватись, сходити в кіно – я просто гублюсь. І так усі приїжджі студенти. З моєї команди майже усі були киянами, і я зрозуміла, що більшість кияни, чесно кажучи, самі не знають, що де є. І ми вирішили розподілити по рубрикам «їжа» і т.д. заклади, які доступні студентам і одночасно яскраві.

Отже команду складають студенти?
- Так, повністю.

- Із часом редакційний склад журналу змінився. Як ти добирала до нього журналістів?
- Насправді, перша команда мого «730» була таким трохи невдалим експериментом, бо нас розгрупували просто пальцем в небо. Коли закінчилось завдання, і я вирішила продовжити 730, я відібрала людей, яких я мала змогу почитати, або в яких бачила щось особливе, якийсь незвичний світогляд. Тож, з 11-ого номеру сформувалась нова команда «730» - 12 журналістів.

- Чи змінилася концепція після зміни складу?
- Власне, і перед зміною складу вона кілька разів змінювалася. Була дуже велика дискусія у «730», бо я зрозуміла що концепція стосовно грошей…вона глуха. Тобто, ми зосередимось на підсумовуванні і будемо якимось калькулятором. Тому ще десь на номері 6-ому у «730» відбулась маленька революція. У нас тоді був слоган: «Хто бідний студент, той нас не читав». Ми вирішили зробити «730» як журнал для студентів, для молоді. А згодом, коли змінилася команда, з’явилось значно більше яскравіших людей, яскравіших ідей, ми поміняли слоган: «730 – журнал для розумної молоді». Бо ми зрозуміли, що не можемо обмежуватись лише студентською аудиторією. Нас читає багато людей до 30 і школярів теж.

- А можна докладніше стосовно статистики?
«730» існує з 25 лютого - більш як півроку. За цей час у нас з’явилось більш ніж 1000 постійних читачів. Один з останніх випусків прочитало десь 9,5 тис. людей. А загальна кількість прочитань близько 20 тис. Але це не постійні читачі, а ті хто заходили, читали наш журнал. Середня кількість часу, яку витрачають на прочитання – близько 20 хв. Є ті хто, читає по 2 дні. Але якщо загалом, на прочитання вам потрібно близько години, якщо вдумуватись у кожний матеріал.

Що ж до віку, то наша аудиторія – це переважно молодь від 18 до 24 років. Школярів теж багато, тобто людей, віком від 16 до 18. Але є й читачі від 40 до 45 років. Тобто цікаві ми реально всім. Але єдине, що може напружувати людей старшого покоління, це те, що в нас дуже вільний стиль. Ми наперед не ставимо рамок. В нас публіцистика. В нас читаєш матеріал і одразу знаєш хто це. Можеш навіть не дивитись на підпис. У кожного автора є якийсь авторський стиль, якісь теми, про які він пише.

- А на які теми загалом ви пишете?
Головне завдання, яке стоїть перед нашими журналістами - вибрати собі якусь незвичну тему, до якої пересічна людина навіть не додумається. Ну, бо вона навіть не знає, що таке існує (посміхається). Або це якісь яскраві нариси, можливо подорожні, або наукова публіцистика, або…насправді все, що цікавить людей. Так як ми електронне видання, у нас в Інтернеті є обговорення «Запропонуйте тему». Якщо читач нам пропонує якусь цікаву тему, ми одразу її підхоплюємо.

- Як саме впливає критика читачів на журнал?
- У нас є кілька постійних читачів, які завжди втручаються в процес «730», бо ми сказали їм: «Якщо вам щось не подобається – висловлюйте, і ми будемо змінювати». І ми реально журнал, який змінювався. Порівняти 1-ий и 19-ий номер – це просто велетенська еволюція, революція – навіть не знаю як це назвати.

- Чи ставите ви за мету розширювати аудиторію? Якщо так, то яким чином?
- Я завжди вагаюсь. З одного боку, нам вистачає і тисячі людей. Тобто, коли ти знаєш, що тебе постійно читає тисяча людей, це і так велетенська відповідальність. З першого номера ми тішились, що в нас було 15 підписників, тобто ще 3 підписники, крім нашої редакції (сміється). А зараз щономера кількість їх збільшується на 100-200 людей, залежно від успішності номера. Розширюватись ми будемо точно, бо нас рекламують різні групи (у соцмережі ВКонтакі – прим. автора). Наприклад зараз нас рекламує «Типовий студент» і «Типовий одинадцятикласник». І все через те, що вони підходять нам по аудиторії.

- Чим «730» відрізняється від інших студентських журналів, журналів взагалі?
- Нам пишуть, що нас читають, бо ми не схожі на інших. Бо ми – нетипово-некласична журналістика. Не з того боку, що ми пишемо якусь жовту пресу, ми ніколи не скандалимо, в нас немає анекдотів про сексизм. У нас єдиний стандарт у «730»: пиши цікаво. Пиши так, щоб людям сподобалось. Про те, що людям подобається і подобається тобі.

І ще, у нас реальні перевірені джерела. Наприклад , у мене був матеріал про Гондурас, який базувався на іспанських подорожніх замітках людей. Джерела настільки різні: щоденники космонавтів з NASA (НАСА - Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору – прим. автора), ще якась така інформація, яку не можна знайти на перших десяти посиланнях в гуглі. І яку ми дійсно переосмислюємо: це не копірайтинг, це не копіпаст.

- З якими складнощами ви стикаєтесь у роботі головного редактора?
- «730» – це мій журнал, і коли в мене якісь забастовки в журналі, я розумію, що людям важко прийняти мене як редактора. Бо в мене рівно стільки ж досвіду, як і в них. Але це моя концепція. Я, все-таки людина, яка володіє статистикою, відгуками, яка організовує нам якусь популяризацію, верстає журнал. Ця купа обов’язків дає мені багато прав. Якщо мені зовсім не подобається якийсь матеріал - я його просто не опублікую. Це редакторська влада, але разом із тим ще не було жодного разу, коли я не опублікувала матеріал. Або вони (журналісти – прим. автора) не пишуть настільки погано, або це мої друзі, і ми разом з ними якось покращуємо цей матеріал. Врешті-решт, настільки різні люди мої журналісти, що, мені здається, без моєї організації все би розвалилось.

- Як ви гадаєте, наскільки корисним у майбутньому для вас буде досвід роботи у «730»?
- Мені здається, що головний мінус «730» у тому, що ми дуже розпестились. Ми пишемо те, що нам цінне. Наш викладач, Костянтин Сергійович Шендеровський, каже: «Перестаньте писати про те, що вам подобається - пишіть про те, що треба». А ми так не можемо. Я так не можу. Я не отримую від цього задоволення.

Коли «730» закінчиться, а він обов’язково закінчиться, у нас буде велетенська база матеріалів, яку ми зможемо показати у випадку співбесіди. І взагалі, ти можеш ними мамі похвалитися. А якщо нас колись критикуватимусь солідні ЗМІ, якщо я колись принесу на своє майбутнє робоче місце мій журнал, і його там розкритикують, то окей. Бо це не журналістика. Це журналістика ізгоїв. Це журналістика лузерів, які не хочуть писати так, як треба. А хочуть писати так, як хочуть. І хто сказав, що так гірше?

Спілкувалася Марина Мікєладзе,
2 курс.

Залиште враження

Подобається
Так собі
Пиши ще
Не пиши більше на цю тему

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
Ендорфіни для душі, або чому я хочу в Сомалі
Соломiя Вiтвiтська : треба займатися тим, що приносить задоволення, i тодi все вийде
Гра на виснаження
Дивись, нас тепер троє: я, ти і моя хвороба
Віка Смикова: «Хотіла бути актрисою, а стала піарником»
Поліна Фоменкова: «Є лише єдиний шлях прожити своє життя недарма – це реалізувати потенціал, який є в кожного!»
Юлія Прядко: про безглуздість мрій і політ у космос, коли ракети немає
«Я думала, це я так добре розумію білоруську, а то була російська з акцентом»
По нотах особистості
Про що мріє радіотехнік
Я би хотів поєднати користь і розваги
«ВСЕ, ЩО Я БАЧУ ТЕПЕР – ОЧІ»
«Дванадцять років без алкоголю та з чіткими цілями у житті»: інтерв’ю із панк-рокером, що вчасно зупинився
Эстетика мрака: Резидент арт-лейбла EX_NEGATIVO
FEEL LIKE YOURSELF: ANASTASIA IVANOVA
«Життя в Україні очима іноземця»
«З серйозним обличчям круті ідеї не придумуються”
Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!
Крутий редактор чи котлети замість мрії
Я не пишу для того, щоб стати кимось чи щось зробити. Я просто хочу розказувати історії.
Новий Христофор Колумб
Євгенія Брага: “Завжди роби виклик самому собі”
«У мене немає мрій, у мене є довготрималі цілі», - дівчина з фотоапаратом.
Редактор ефірного промо: життя на полі бою
Віталій Ващук: «Займайтеся тим, від чого вас пре!».
Французька екзистенціалістка
Олександр Чорний: «Українським композиторам присутній бунтарський дух та ходіння «по лезу»
NK: Я люблю зморшки! Вони віддзеркалюють досвід і мудрість
Уляна Бойко: «У мене ніколи не було заготовленої моделі поведінки. Але завжди було розуміння, що я несу відповідальність за продукт і за команду»
Некомфортна зона комфорту
«Завжди хотіла пов’язати свою діяльність із словом»
Без сорому, книг та мистецтва: сповідь сучасного програміста
Мрії в дії: байдарки замість географії
Статус: у вічному пошуку
Наталія Ємеліна: “Секрет кар'єри: чесно, багато, якісно працювати і знати собі ціну”
Якщо ти молода, амбітна і православна
Роман Кравець: "Бути журналістом – це певною мірою благодійність"
Олексій Мандзій: "Колись казали, що в нас дві булави - три гетьмани, а тепер кажуть: "Дві теми - три експерта"
НОВИНИ - ЦЕ РЕЖИМ НОН-СТОП
Важливо шукати людей, які продукують сенси
Про журналістську професію Надії Петруньок - парламентського журналіста телеканалу NewsOne.
ЄВГЕНІЯ ДАВИДЕНКО: ЖУРНАЛІСТИКА - ЦЕ ПРОФЕСІЯ, ЯКА ВІДКРИВАЄ МОЖЛИВІСТЬ ПРИМІРЯТИ НА СОБІ ЧИ НЕ ВСІ ПРОФЕСІЇ!
Треба інтерв`ю - "люди самі знаходяться"
Презентації вибіркових дисциплін
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
(044) 481-45-61